Про козацьку медицину

Автор: Маша ТОМАК, «День»

--------------------------------------------------------------------------------
 ФОТО НАДАНЕ ФЕДЕРАЦІЄЮ БОЙОВОГО ГОПАКА УКРАЇНИ
  
Сьогодні традиції козацької медицини майже забуті. А за часів Січі вона була засобом підтримки не лише фізичного, а й духовного здоров’я козаків, пов’язуючи наших предків із навколишнім середовищем.

— Дух козацької медицини сьогодні знову стає конче необхідним, — вважає викладач дитячого вишкільного табору «Козацька фортеця» Олексій Косенко. — Після десятиріч безбожної наруги над природою, коли дерева вирубують, а трави заливають асфальтом, цей дух здатний коли й не напевне врятувати наш народ, то принаймні полегшити його порятунок.

Рецепти та традиції, що склали основу козацької медицини, були обумовлені світоглядом і способом життя козаків. Звичайно, значну частину з них сьогодні дехто сприйматиме як забобони, але серед набору «медичних переконань» козацтва трапляються дуже цікаві речі, які частково можна застосовувати й сьогодні. Найголовнішим видається те, що, відчуваючи безпосередній зв’язок і свою пряму залежність від навколишнього середовища, козаки, мовою сучасності, мислили екологічними категоріями. Цього нам точно варто в них повчитися. Олексій Косенко, посилаючись на дослідників козаччини, розповів «Дню» про найцікавіші з «лікарських прийомів», які використовували на Січі.

ЕНЕРГІЯ ТРАВ

Козаки вставали до схід сонця, ходили босоніж по росяній траві споришу, кульбаби та конюшини, а напуваючи коней, занурювали ноги в воду. Це надавало їм першу дозу бадьорості. Гарт для козаків був органічною й невід’ємною частиною повсякденного життя. Тому, спочиваючи горілиць просто на землі, у густій траві, вони не боялися застудитися, а навпаки, заряджалися енергією трав, властивості яких добре знали. Декілька годин такого відпочинку могли замінити цілу ніч у затишному ліжку. Практикували наші предки й своєрідні «зелені ванни»: після вранішнього купання в річці чи озері вони, ще мокрими, заходили в квітучі трави. Суміш із роси та пилку всотувалася шкірою, зміцнюючи весь організм.

ЦІЛЮЩА ЛЮЛЬКА

Образ козака складно уявити без люльки. Таким змальовує його фольклор. І жителі Січі справді були небайдужими до куріння. Проте легеневі захворювання серед козаків були дуже рідкісними, адже, по-перше, вони ніколи не курили в хаті, у курені та навіть у землянці. «Бо там — Бог», казали січовики. Таким чином дим не «їв» їм легені у зачинених приміщеннях. Але головна таємниця крилася в суміші трав, якою заправляли люльки: полин, деревій, чебрець, будяк, сухе листя валеріани, м’ята, борщівник. Чистий турецький тютюн був на той час вельми дорогим, та й з’явився він в Україні лише у середині XVI століття. Оскільки тютюн був дефіцитом, то, як правило, він був лише додатком до суміші трав, які традиційно курили козаки і які мали лікарські властивості: заспокоювали нервову систему, знижували кров’яний тиск, поліпшували апетит і сон, позитивно впливали на дихальну систему, а гарячий дим від куріння цілюще впливав на слизові оболонки бронхів і верхніх дихальних шляхів. Тому запорозькі вояки майже не хворіли на астму, бронхіти, трахеїти.

Цікава деталь: козаки мали два різновиди люльок. Перший — коротенька люлька без отвору в мундштуку. Так звана носогрійка просто чаділа перед обличчям, послуговуючи своєрідною інгаляцією. Другий різновид — це велика люлька, яку через її міцність курили не більше двох разів на день, під час відпочинку.

НАСІННЯ ТА ЖУЙКА — ЗДОРОВИЙ РАЦІОН

Звичними речами для козацького раціону були гарбузове насіння та «жуйка». Сире підсушене насіння, багате на цинк та мідь, служило очисником організму. А жуйки були, так би мовити, природними — бджолиний віск із стільниковим медом, клеї з патьоків вишні, черемхи, терену, горобини, диких груш і яблунь. Таким чином не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів та ясен.

Досить уживаною загалом у народній, не тільки козацькій, медицині була так звана ковальська вода. Технологія її «виробництва» досить специфічна: загартовуючи шаблі, ковалі занурювали метал у воду, яку після цієї процедури використовували як лікарський засіб. «Ковальською водою» поїли знесилених, тяжкопоранених, тих, хто втратив багато крові. Ту ж воду, з домішками ржі, використовували для позбавлення від болю в печінці. На ній же, ще гарячій, робили трав’яні настої.

Серед козацьких «напоїв» чи не найпоширенішим був узвар. Настоюючи його в горщиках або казанках на гілочках верби та інших дерев, чагарників (тополі, дуба, липи, калини, осики), степових трав, козаки закопували настоянку в попіл згасаючого вогнища. Узвар не закипав, а ніби впрівав у гарячому попелі, а тому зберігав вітаміни та сполуки мікроелементів. Узвари діяли передусім запобіжно — попереджували захворювання, знімали втому та загальний стрес.

ПЛАСТУНСЬКА МЕДИЦИНА

Пластунська військова наука була особливою. Для такої служби, окрім бездоганної фізичної форми, необхідна була витримка та ясний розум. Найперше правило пластуна було таким: ніколи не пити сиру воду в незнайомих місцях. Пили вони окріп, добряче витриманий у казанах над вогнищем. До нього додавали лепеху, деревій, звіробій, полин. Усі ці трави справляють антимікробну дію. Такою водою наповнювали пластуни баклажки, які брали в розвідку. Корисним вважалося додати до напою «царгородське» червоне вино, яке не лише дезінфікувало, а й піднімало тонус, допомагало легше переносити поранення. Коли ж доводилося пити застояну, болотяну воду, то перед тим пластуни ковтали жменьку вугілля, взятого з багаття. Коли ж усе-таки з’являлися біль та судоми, вояки лягали на полин чи конотоп (спориш і червона конюшина) і лежали деякий час нерухомо. Тоді біль ущухав.

Багато козаків, а пластуни — усі й завжди, носили з собою капшук (гаман, кисет), де зберігався порошок із сухих трав: полину, материнки, оману, кіндзи, тархуну. Його додавали до їжі або вживали окремо. За свідченнями істориків, під час Кримської війни пластуни практично не хворіли на інфекційні хвороби. Вони виявилися міцнішими й здоровішими за інших «царських слуг», турків, сардинців, французів, і навіть англійців, які мали досвід війни у спекотних колоніях. Окрім цілющого трав’яного порошку, пластуни носили з собою попіл. Ним обробляли свіжі рани, аби ті швидше гоїлися, потім перев’язували їх сорочкою, а замість вати використовували пух очерету та куги.

Пластунська медицина ще недостатньо вивчена дослідниками козацтва, вважає викладач дитячого вишкільного табору «Козацька фортеця» Олексій Косенко. Хоча ті знання, які все ж збереглися і, мов думи, передалися з уст в уста, сучасні козаки й козачки частково використовують у таборовому побуті «Козацької фортеці». Олексій розповідає, що спершу дітям розповідають загалом про те, як і які трави використовували козаки, а потім, під час походу по місцевості, малеча на власні очі бачить, як виглядають ці рослини, де ростуть і як їх можна використовувати.

— Звичайно, набір трав залежить від місцевості, адже табори ми проводимо щоліта в різних куточках України. Цього року, до прикладу, «Козацька фортеця» розташується неподалік Холодного Яру, — уточнює Олексій. — Проте незалежно від географії у таборі ми кожен день зустрічаємо сонце босоніж у траві. З деяких із трав ми варимо чай. Хоча як медичні засоби, звичайно, використовуємо сучасні ліки.

Але, здається, коли щоранку зустрічати сонце не сном, а наповнюватися його енергією, збираючи босими ногами вранішню росу, то будь-яка медицина — зайва. Саме в цьому криється беззаперечна мудрість наших славних предків.

Джерело: «День» №84, п'ятниця, 22 травня 2009