Автор:

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські угіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького.

Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини. Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Попри розповсюджену думку,  ніякого не тільки масового, але й взагалі закріпачення селян в часи Мазепи не відбувалося.

Селяни, по-перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно, лише значно пізніше, через десятиліття, у другій половині 18 ст. такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили була повторно роздана конфідентам верховної влади.  По-друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часів. Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і, з огляду на відсутність оригіналу, точна передача змісту якого може викликати сумніви), що стосується Полтавщини, де селянам забороняються селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших. В українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал в роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів.

Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно сильно було обтяжене розквартируванням в Гетьманщині багатьох російських полків внаслідок тотальної мілітаризації Росії Петром І. Годувати голодних російських солдатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт українське населення. Сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому, були надто анемічними, щоб Росія взяла їх до уваги. Хоча до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Гетьманщини.

 Автор: