19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР. У той час це пропагувалося, як подарунок російського народу братньому українському народу, як подарунок на честь святкування трьохсотріччя Переяславської ради. Але чи так це насправді? Щоб неупереджено відповісти на це питання розглянемо події в історичному, політичному, етнографічному, географічному та інших аспектах.

З 1802 року, після його приєднання до Російської Імперії, Крим входив до складу Таврійської губернії, яка складалася з трьох повітів Північної Таврії (площею 35,1 тисяч квадратних км - 1760 тисяч жителів), і п'яти повітів Криму (площею 25,6 кв км - 740 тисяч жителів). Загалом, у губернії за переписом 1867 року, українці становили 60% населення.

Так тривало до 1917 року. У листопаді цього року УНР, з політичних міркувань, заявила про претензії тільки на материкову частину Таврійської губернії. Після захоплення в березні 1918 року Криму червоними, було проголошено республіку Тавриди, яка проіснувала близько місяця. Після підписання Брестсько-Литовського мирного договору і окупації німцями Криму, на півострові з'явився крайовий уряд, очолюваний царським генералом С. Сулькевичем, який намагався передати Крим білогвардійцям.

Однак, завдяки енергійним діям П. Скоропадського, який вважав Крим невід'ємною частиною України, з осені 1918 року була досягнута домовленість про входження Криму до складу України на правах територіальної автономії.

Падіння Скоропадського перешкодило її реалізації. Після відступу німецької армії з Криму, крайовий білогвардійський уряд проіснува недовго. Потім почалася чехарда зміни влади, аж до остаточного оволодіння Кримом Радами. 18 жовтня 1921 декретом, підписаним Леніним, була утворена Кримська автономна республіка. Вона носила чисто територіальний характер, хоча, через загравання з Туреччиною в той період, на керівні посади висувалися кримські татари. Складалося оманливе враження, що автономія була кримсько-татарською.

У довоєнний період, у зв'язку з відновленням Чорноморського флоту і великим військовим будівництвом, до Криму переселилося багато росіян. За переписом 1939 року, росіяни в Криму становили 46,9%, кримські татари -- 19,4%, українці --13,7%, євреї --5.8%, німці --4,6%.

У серпні 1941 року було проведено першу депортацію з Криму за національною ознакою. НКВС вивезло близько 50 тисяч німців, які жили тут ще з епохи Катерини ІІ. Під час окупації німцями в Криму загинули практично всі євреї і караїми. З 11 травня по 2 червня 1944 року з Криму були вивезені всі кримські татари, болгари, греки і вірмени. У той же час, для відновлення Криму і Севастополя було переселено велику кількість мешканців центральної Росії. У складі населення почали переважати росіяни і українці.

У 1945 році Кримську АРСР було скасовано і перетворено в область у складі РРФСР. Заміна російськими переселенцями депортованих призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва. Сади і виноградники швидко дичавіли і гинули. Переселенці, особливо в сільській місцевості, почували себе тимчасовими, не розуміли кримської природи. Поступово все господарство приходило в занепад. Так, до початку п'ятдесятих років Кримська область перетворилася на депресивний район Союзу.

З іншого боку, у зв'язку зі смертю Сталіна, кремлівське керівництво кардинально змінило свою політику щодо України. Для утримання України в Радянській імперії, було вирішено основні зусилля спрямувати на пропагандистські засоби і почати повзучу русифікацію всього українського суспільства. Все це, разом узяте, а також географічне розташування Криму, стало передумовою його передачі до складу УРСР. А тут і привід підвернувся.

За ініціативою М. Хрущова, з кінця 1953 року ЦК КПРС розгорнув грандіозну пропагандистську кампанію з нагоди святкування трьохсотріччя Переяславської Ради. У рамках кампанії перший крок зробила Президія Верховної ради РРФСР. Маючи принципову згоду Ради УРСР, вона розглянула питання про передачу Кримської області у присутності представників Кримської облради і Севастопольської міськради. Ґрунтуючись на спільності економіки, територіальної близькості, тісних господарських і культурних зв'язків Криму і УРСР, було прийнято рішення про передачу Криму Україні.

Через кілька днів це питання було розглянуто президією Верховної ради УРСР. Все це супроводжувалося неймовірно пропагандистським галасом як "яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення непохитної дружби між російським та українським народами."

19 лютого 1954 відбулося урочисте засідання Президії Верховної Ради СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України. Першим виступив голова президії РРФСР М. Тарасов. Він підкреслив, що Крим є природним продовженням південних степів України, пов'язаний з нею як економічно так і культурно, його передача доцільна і відповідає загальним інтересам СРСР. Його підтримали всі присутні. Так було прийнято Указ про "Передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР", який був затверджений 26 квітня на сесії Верховної Ради СРСР.

В даний час в Росії мусується питання про передача Криму до складу УРСР особисто М. Хрущовим. Це явно надумана тенденція. Представляти Хрущова проукраїнським політиком просто безглуздо. Якщо пройтися по біографії М. Хрущова, то ми побачимо, що це був безкомпромісний продовжувач справи Леніна - Сталіна, відстоювач інтересів Радянської імперії. Тоді було вигідно як політично, так і економічно повернути Крим під управління Україні. Саме УРСР вирішувала всі проблеми, пов'язані із сільським господарством і будівництвом в Криму. Протягом короткого періоду було відновлено садівництво та виноградарство. Побудований Північнокримський канал, який оживив північнокримський степ, зробивши його однією з основних житниць країни.

З перших днів проголошення незалежності України, інтенсивно почала розігруватися Кримська карта. За сумнів ставився суверенітет України щодо Криму. Піднялася хвиля небувалої істерії. Незважаючи на це, поважаючи волю населення Криму, висловлену на референдумі, Верховна Рада УРСР, прийняла постанову "Про відновлення Кримської АРСР" .

У травні 1992 року Верховна Рада РФ зробила офіційну заяву, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх прийняття. Це повністю суперечило нормам міжнародного права. З огляду на міжнародні угоди про непорушність кордонів, що склалися після Другої світової війни, а також досягнуті при ліквідації СРСР домовленості про перетворення адміністративних кордонів союзних республік на державні, Президент Росії Б. Єльцин не підтримав своїх законодавців.

Паралельно Верховна рада АРК, дотримуючись порад з Москви, прийняла акт "Про державну самостійність", і була прийнята конституція, ключові положення якої суперечили законам України. У липні-вересні відбулися зустрічі президентів Росії та України. На цих зустрічах були знайдені компромісні рішення  низки Кримських проблем і Чорноморському флоту.

На жаль, вони не вирішували проблеми, але сприяли зменшенню напруженості між двома країнами. В результаті, у вересні Верховна Рада Криму ліквідувала конфліктні статті своєї конституції. Однак Російські законодавці не заспокоїлися. У грудні 1992 року, з'їзд народних депутатів РФ доручає Верховній Раді розглянути питання про статус Севастополя. Севастополь з 1948 року мав статус міста республіканського підпорядкування і підкорявся Москві. Природно, що при передачі Криму він зберіг свій статус і перейшов у підпорядкування Києву. Ніякого окремого рішення по Севастополю тоді не приймалося. На цьому і спробувала зіграти Москва.

У липні Верховна Рада РФ прийняла популістське рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Федерації. Рішення було юридично безграмотним і Президент Росії змушений був дезавуювати це рішення. 20 липня 1993, у справу втрутилася Рада Безпеки ООН, класифікувавши це рішення, як неспроможне. Договір між Росією та Україною, який повинен був зняти напруженість, розроблявся багато років і з великими труднощами.

Тільки в квітні 1999 року він набув чинності. Це відносно стабілізувало російсько-українські відносини і показало безперспективність розігрування Кримської карти. Проте і на сьогоднішній день багато хто з російських яструбів не вгамовується. Постійно Крим намагаються розбурхувати і викликати невдоволення у населення Київською владою. Але радикально змінити думку кримчан їм не вдається. Крим був, є і буде українським.

 Автор: Валерія Чепікова