Навіщо в алфавіті літера «м», якщо немає молока, масла, м’яса, муки?..
Як жилося львів’янам у 1939-1941 роках

Автор:  Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

У видавництві “Апріорі” (директор - Юрій Николишин, автор кількох книг про Львів, починав з публікацій у газеті “Високий Замок”) побачила світ спільна праця Володимира Михалика та Ілька Лемка “Львів повсякденний”. Як пишуть автори, попри нищівні війни, економічні кризи “люди завжди вимушені їсти, пити, модно вдягатися, розважатися, читати, танцювати...”. Книга охоплює окремими розділами період повсякденного життя Львова від 1939 до 2009 року. Перший розділ - найкоротший - 1939-1941 роки. Перші совєти, як кажуть у Галичині. Наведемо кілька найцікавіших фактів саме з цього періоду.

У міжвоєнний період, до початку Другої світової війни, у польському Львові бурхливо розвивалося житлове будівництво, у цій галузі працювало 15 тисяч будівельників. За декілька років до пакту Молотова-Ріббентропа у Львові збудовано 974 кам’яниці, 965 будинків для однієї родини, 4 костели, 8 шкіл, 5 шпиталів, басейн на Замарстинові, будівля РОКСу…

Приватну віллу у престижному мікрорайоні (нинішня вулиця Панаса Мирного) можна було придбати за 7600 злотих. Той, хто не міг оплатити одразу, отримував кредит на 20 років. На рік треба було сплачувати 380 злотих при середній місячній зарплаті некваліфікованого робітника 120 злотих. До 1959 року мало відбутися повне погашення кредиту…

26 серпня 1939 року, через три дні після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, львів’яни вперше відчули подих війни. На заклик посадника міста С.Біляка і президента міста С. Островського тисячі жителів вийшли у парки і сквери і рили протиповітряні шанці і бомбосховища. У парку Костюшка (нині Івана Франка) працювали студенти університету, у Стрийському – 600 студентів Політехніки. Сховища облаштовували на Галицькій площі, в районі поштамту. А місто чекало на Східні Торги, відкриття яких призначалося на 2 вересня…

Незважаючи на війну, повсякденне життя не припинялося. У ресторанах і барах гриміла музика. Діяли усі 25 кінотеатрів, де йшли переважно американські бойовики. До 10 вересня працював Великий Міський (Оперний) театр. А в цей час тривали авіаційні нальоти, до міста десятками тисяч напливали біженці з Польщі, переважно євреї. Це спричинило зростання цін, особливо на житло. Посадник міста Біляк видав спеціальну постанову про заборону підвищення цін.

22 вересня 1939 року частини 6-ої армії генерала Голікова ступили на бруківку древньої галицької столиці. У деяких місцях червоноармійців зустрічали квітами і червоними прапорами (відривали від польських білу смугу), в деяких – вогнем з вікон і дахів. Вітання із вступом у Львів радянському командуванню надіслало командування 18-го корпусу Вермахту, який був готовий до штурму міста...

11 грудня 1939 року для увічнення “золотого вересня” у центрі Львова поруч із пам’ятником польському королю Яну Собеському спорудили символ нової доби – монумент на честь Возз’єднання за проектом Дмитренка і Литвиненка. 20-метровий пам’ятник мав п’ятикутний постамент, на якому горизонтально лежала п’ятикутна зірка, де були розміщені цитати зі сталінської конституції, тексти Декларації Народних зборів Західної України. Написи на пам’ятнику були українською, польською і єврейською мовами. У перші дні німецької окупації 1941 року львів’яни самі зруйнували цей пам’ятник.

На честь першої річниці вступу радянських військ до Західної України (17 вересня 1940 року) було закладено камінь під пам’ятник Леніну біля оперного театру. Його мали відкрити до 1942 року, але сталося це лише через 10 років...

Типовим для червоноармійців-“визволителів” стало полювання за золотими і срібними годинниками львів’ян. Їх відбирали у власників не лише на вулицях, але навіть деколи, вриваючись в оселі мешканців. За грабунки цивільного населення у Львові було засуджено 73 бійців та командирів Червоної армії, 10 з яких – до розстрілу.

Наприкінці вересня 1939 року, користаючи з анархії, львівський люмпен-пролетаріат, начепивши червоні банти, кинувся до горілчаної фабрики Бачевського, магазинів з тютюновими виробами. Мешканцям сусідніх будинків довелося створювати озброєну варту. У місті деякий час зберігалася польська громадська поліція і українська добровільна робітнича гвардія.

Восени 1939 року у Львові почала діяти група грабіжників, які нападали на квартири і приватні будинки під виглядом працівників НКВС і міліції. У жовтні ватажків банди Р. Желязного, П. Божика і С. Желязного арештувала міліція. Скориставшись з того, що міліціонери понапивалися, відзначаючи свято Жовтневої революції, злочинці втекли з райвідділу і продовжували грабунки. Спіймали їх на початку 1940 року і у березні розстріляли...

Відомий російський письменник Олексій Толстой спеціально приїздив до Львова, аби прикупити на базі чоловічі костюми і дорогі вина, які вивозив десятками ящиків до своїх маєтностей у Ленінграді. Пролетарський письменник-граф також вивіз зі Львова цінний паркет, здертий на його вимогу в одному з львівських палаців. Про це довідався Сталін і на кремлівському банкеті вождь народів дорікнув письменникові за його вчинок.

У грошовому обігу до 21 грудня 1939 року паралельно оберталися знецінений польський злотий і радянський рубль. Купівельна спроможність рубля була на ту пору вчетверо нижча, але це не завадило новій владі зрівняти рубль зі злотим один до одного. Підлягали конфіскації усі банківські заощадження понад 300 злотих.

У другій половині січня 1940 року у Львові почався голод. Львів’яни жартували, що з алфавіту мають викинути букву “м”, бо немає молока, масла, м’яса, муки, моркви, мамалиги, а для однієї махорки не варто тримати цілу букву...

До самої німецької окупації під пам’ятником Яну Собеському грала на мандоліні і співала Міхалінця, яку називали, як і всіх львівських вар’ятів (божевільних) сьвірком. Міхалінця чекала, поки люди о першій годині виходили з костелу, і співала свої звиклі куплети: “U mego milego czerwone firanki. Niema go, niema go, poszedl do koshanki”.

Львів’яни не переставали жартувати. Був популярним анекдот про пам’ятник Войцеху Бартошу Гловацькому у Личаківському парку. З рук кам’яного селянського повстанця зникла кудись коса, і люди питали одне одного: “ А де Гловацького коса?” – “Забрали до колгоспу...”.

Автор:  Борис КОЗЛОВСЬКИЙ
Джерело: Високий Замок  www.wz.lviv.ua
Фото: Вікісховище
На фото: Центральна частина Львова на поч. ХХ ст.