Автор: Інна КАЛИНА

Верховна Рада України не підтримала проект постанови, якою передбачалося на високому державному рівні відзначити 145?річчя від дня народження одного з найбільших церковних діячів України, глави Української Греко-Католицької Церкви, визначного громадського та державно-політичного діяча митрополита Андрея Шептицького. Необґрунтованість такого рішення вітчизняних парламентарів полягає у тому, що цього разу зроблено спробу «заблокувати» шлях до загальнодержавного визнання людини, чий авторитет і суспільна вага мають незрівнянно більший вплив на сьогодення і майбутнє України, аніж парламент нинішнього скликання.

Саме тому дискусія з приводу ювілею митрополита та горезвісного голосування у Верховній Раді несподівано з просвітницької площини переросла у світоглядно-ідеологічну. Зокрема у зверненні Львівської обласної ради прямо заявлено: «Нерезультативне голосування у Верховній Раді з питання відзначення ювілею Владики Андрея на державному рівні вкотре засвідчило світоглядний розкол, який є в державі».

Очевидно, що такий перебіг подій змушує до глибшого осмислення місця і ролі митрополита Андрея Шептицького в українській історії, усвідомлення духовно-культурної та національно-державотворчої значущости його ідей, досвіду і дороговказів

 Що означає для нації постать митрополита Андрея Шептицького?

Початок відповіді на це питання позначений своєрідною містикою. Поява Андрея Шептицького в українському суспільному житті була не логічною і малопередбачуваною. Батько майбутнього митрополита граф Іван Шептицький походив із давнього, але ополяченого роду галицьких бояр. Мати, Софія Фредро, з діда-прадіда — полька. Ревні римо-католики вони не могли збагнути наміру свого сина піти у монастир, стати ченцем і греко-католицьким священиком. Адже їхній рідний син свідомо покидав звичне для нього аристократичне товариство, поривав із польськими традиціями, відрікався латинського церковного обряду, що був сутністю релігійного життя графської родини.

Натомість юнак добровільно погодився присвятити своє життя українському народові, якого у тодішній Галичині зневажливо називали збіговиськом «хлопів і попів». До речі, молодий священик дуже добре усвідомлював драматизм свого життєвого вибору. Одного разу він зізнався матері: «Я знаю, що мене чекає: поляки вважатимуть мене за українця, а українці трактуватимуть мене як поляка…» У 1918 році, коли постала Західно-Українська Народна Республіка, Андрей Шептицький усім серцем вітав прагнення галичан мати свою соборну і незалежну Українську державу. Водночас, його рідний брат Станіслав керував штабом польських збройних формувань, які придушували українське повстання у Львові. Ось така реальна ціна вибору, що його у свій час зробив митрополит.

Поява на Олімпі церковно-релігійного життя Андрея Шептицького мала колосальне значення для формування національної свідомости галичан. Адже на чолі їхнього духовного проводу, який заміняв тодішню політичну й громадську еліту, став не просто земляк, а українець з думкою якого рахувалася Апостольська Столиця, урядові й політичні кола Європи і Росії.

Доходило до того, що деякі шляхтичі наслідували приклад Андрея Шептицького. У своїй книжці «Українська Церква і процес національного відродження» Василь Іванишин згадує про поміщика Михайло Маленького, який теж повернувся до обряду і нації предків. Збудував каплицю і нову греко-католицьку церкву на місці аварійної, чим зруйнував плани поляків звести тут костьол. Він побудував також садок для дітей, виховав чотирьох черниць, виділивши їм значний шмат поля. Помираючи, заповів маєток товариству «Просвіта». На базі маєтку «Просвіта» згодом відкрили господарську школу.

Феномен митрополита Андрея Шептицького полягає передусім у тому, що йому вдалося в окупованій чужинцями Галичині створити такі умови для розширення і поглиблення національно-визвольного руху, які неможливо було нівелювати навіть після його смерти, і які заклали реальний духовний і політичний фундамент для постання Західно-Української Народної Республіки, що 22 січня 1919 року об’єдналася з УНР, возз’єднавши Західну і Східну Україну в межах єдиної, суверенної і демократичної Української держави.

По-різному оцінюють результати сорокачотирьохрічного служіння митрополита Андрея Шептицього. Одні стверджують, що йому вдалося на підневільній території створити своєрідну «українську християнську державу». Другі — ставлять йому в заслугу формування такого явища як «греко-католицька цивілізація», що спричинилося до збереження національної і духовної ідентичности української нації. Не підлягає сумніву лише один висновок: згадані успіхи були б неможливими, коли б не багатогранна, а головне самовіддана праця самого митрополита.

При цьому важливо відзначити, що ідейно-світоглядною основою його служіння було усвідомлене розуміння Андреєм Шептицьким національної ідеї як поєднання християнських чеснот із патріотизмом. «Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!», — писав митрополит. У 1922 році в листі до апостольського візитатора, о. Джованні Дженоккі він так сформулював своє ідейне кредо: «Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті, як правдивою любов’ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилась з цієї любови, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу».

Сьогодні є всі підстави вважати митрополита великим реформатором. Передусім він реформував релігійно-церковне життя шляхом залучення до нього талановитої, хоча і бідної молоді. Створювалися нові і реорганізовувалися діючі духовні навчальні заклади. Окрім богословських знань, священики опановували й світські ремесла: торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство. Так, під патронатом митрополичого ординаріату було створено українське ремісничо-промислове товариство «Зоря», де навчали юнаків комерції. Таким чином УГКЦ заклала економічну базу для свого розвитку, що було вкрай важливо, оскільки за весь час її існування церква ніколи не мала підтримки з боку будь-якої держави.

На якісно новий рівень піднято богословську науку. З ініціативи митрополита засновано Студитський науковий інститут та богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який згодом реорганізували в Богословську академію з філософським та теологічним факультетами. Важливу роль у церковно-релігійному житті відіграло засноване Андреєм Шептицьким Богословське наукове товариство, яке видавало часопис «Богословіє» та «Праці Богословського наукового товариства». Врешті було започатковано діяльність Українського католицького інституту, який і нині залишаться одним із найпрестижніших навчальних закладів системи богословської освіти України і Європи.

Нове дихання отримав мирянський рух, з’являлися нові чини та згромадження. До релігійно-церковного життя залучалися кращі європейські сили. Зокрема митрополит запросив у Галичину голландських та бельгійських католиків, які заснували Чин Редемптористів, що прийняв східний обряд та виховував монахів-українців, які допомагали відроджувати давній український чернечий дух.

Автор: Інна КАЛИНА
Джерело: Українське слово