Автор: Юлія Палко

Суцільна колективізація  1929  —    одна    з   трагічних    сторінок української історії.

Вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного госпо­дарювання на селі, тому почали зі створення комун, товариств спільного обробітку землі (ТСОЗ), радгоспів. Навесні 1918 р. в Україні було близько 50 колективних господарств, наприкінці 1920 р. — 960. Однак вони не були забезпечені технікою і виявились неефективними.

В роки непу створення колгоспів продовжувалось, але повільніше. У жовтні 1927 р. вони об'єднували трохи більше 1% селянських господарств. Натомість бурхливо розвивалися різні форми кооперації.

Але тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства. Тому воно стало першою жертвою сталінського терору.

Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. Цей рік в Україні був неврожайним. І хоч було очевидним, що хліба не вистачає, влада примушувала селян здавати його за державними цінами, які були значно нижчі від ринкових. Селяни стали ухилятися від державних хлібозаготівель, тоді за наказом Сталіна почалися прямі реквізиції зерна, як у роки "воєнного комунізму". Це означало крах нової економічної політики. Внаслідок "надзвичайних заходів" з неврожайної України стягли на 33% більше хліба, ніж у попередньому році. У багатьох районах почався голод.

Чим було викликане повернення до "воєнно-комуністичних" методів? Індустріалізація потребувала величезних коштів, які планувалося отримати за рахунок сільського господарства. Оскільки методи непу для цього не годилися, з ним було покінчено. Однак постійно застосовувати "надзвичайні заходи" до маси самостійних господарів неможливо. Тому Сталін вирішив приборкати опір селянства шляхом суцільної колективізації.

У листопаді 1929 р., заслухавши доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, пленум ЦК ВКП(б) визнав головним завданням комуністів України проведення суцільної колективізації степового району республіки. Велика увага Україні приділялась також у постанові ЦК ВКП(б) "Про темп колективізації і заходи допомоги колгоспному будівництву" (січень 1930 р.). Колективізація в республіці повинна була завершитись восени 1931 р., в крайньому разі — навесні 1932 р.

Взимку 1930 р. колективізація проводилася особливо жорстоко, людей заганяли в колгоспи силою, усуспільнювали всю худобу, навіть домашню птицю. У відповідь селяни почали різати свою худобу. Між 1928 і 1932 рр. її поголів'я в Україні скоротилося вдвічі. Почалася "ліквідація куркульства як класу", яка на практиці означала фізичне знищення заможних селян і тих, кого підозрювали у ворожому ставленні до радянської влади. До березня 1930 р. близько 3,2 млн селянських господарств України були охоплені колективізацією. Але напруження було таким великим, що можна було чекати вибуху селянської війни.

У цій ситуації Сталін пішов на хитрий маневр. У своїй статті "Запаморочення від успіхів" (березень 1930 р.) він звинуватив місцеве керівництво в "перегинах", заявив, що колективізація може відбуватися тільки на добровільних засадах. Стаття переслідувала дві мети: попередити вибух селянського гніву і відвернути його від Сталіна, переклавши вину на місцеві органи влади. Після цього майже половина колективізованих селян України вийшла з колгоспів і повернулася до індивідуального господарювання. Решта залишилась, але зовсім не тому, що переконалася в перевагах колгоспного ладу. Примус набирав інших форм: тим, хто виходив з колгоспу, не повертали худобу і реманент, давали гірші землі, податки на індивідуальні господарства подвоїли і потроїли, тоді як колгоспам надавалися кредити й пільги. Таким чином до 1932 р. знову вдалося колективізувати 70% господарств. А в липні 1935 р. вже 93% селянських господарств України входили до колгоспів, яким належало 98% посівних площ.

Внаслідок колективізації було підірване сільськогосподарське виробництво, ліквідовано економічну самостійність селянства, знищено найбільш вправну і працьовиту його верству, у решти зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття господаря, значною мірою наслідком колективізації був голод 1932—1933 рр. За привабливим, на перший погляд, фасадом колгоспного ладу на початку 30-х років визрівала трагедія — спустошливий голод, жертвами якого стали мільйони. Поневолення останнього відносно незалежного класу — селянства — сприяло остаточному утвердженню тоталітарної системи.

 Фото: WikiMedia Commons