Карпатська Україна

Автор: Анатолій Ковальчук, помічник-консультант народного депутата України

У середині березня минає 70 років від дня видатної історичної події-  проголошення незалежності Карпатської України.   14 березня 1939 року Сейм (парламент) Карпатської України, що зібрався  в м. Хусті, виражаючи суверенну  волю народу, ухвалив рішення про державність цього краю-- невід'ємної складової єдиної  України. Створення незалежної Карпатської України стало четвертою у ХХ столітті спробою нашого народу, після  ЗУНР, УНР та Гетьманату Скоропадського відновити власну державність.  

Що знаємо ми, жителі Центральної України, про минуле цього мальовничого краю, відгородженого від решти українських земель Карпатськими горами?

Ще в середині І тис. н. е. Закарпаття, як і вся долина Тиси, було заселене переважно слов'янами. Наприкінці ІХ ст. Закарпаття  входило до складу Київської Русі, перебуваючи під владою місцевих князів. Відомо, що 992 року похід за Карпатські гори здійснив  великий київський князь Володимир-Хреститель. Очевидно, відтоді за тамтешніми слов'янами закріпилася самоназва "русини". Але із вторгненням у середнє Подунав'я угорських племен, що  прийшли  з південного Уралу, за  деякий час більшість корінних мешканців були знищені або асимільовані завойовниками, які створили  державу на захоплених землях. Свою мову й культуру зберегли тільки ті слов'яни, що мешкали між Карпатами і  Тисою.

Згодом увесь край був окупований Угорщиною. За кілька століть ізоляції від решти українських земель керівна верства русинів змадяризувалася, прийнявши мову і звичаї приходьків.   Тільки закріпачене  селянство, яке становило понад  75% населення, залишилося вірним своїй нації, зберігши рідну мову й культуру.  У складі  Угорщини Підкараптська Русь, як стали називати той край,   мала колоніальний статус.

У колективній пам'яті  закарпатців ніколи не зникало усвідомлення своєї належності до єдиного українського народу.  

Після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії була створена самостійна держава- Карпатська Україна. На численних мітингах закарпатські українці виступали за возз'єднання свого краю з Великою Україною. Але на перешкоді до цієї мети став напад на Україну більшовицької Росії. За таких умов дуже впливова Руська Народна Рада, утворена в Америці вихідцями із Закарпаття,  видала маніфест, який передбачав три варіанти вирішення долі  краю: повна незалежність; об'єднання в одну державу з Галичиною й Буковиною; у разі входження до іншої держави    Карпатській Україні має бути гарантована широка національно-культурна  автономія.

За Сен-Жерменським договором 1919 року край увійшов на правах автономії до складу новоствореної Чехословаччини, перший президент якої Масарик на словах гарантував русинам  широкі права, включно зі скликанням власного парламенту. Проте всі ці обіцянки залишилися на папері аж до "Мюнхенської змови", яка започаткувала дезінтеграцію цієї країни. Нагадую: у відповідь на ультимативну вимогу Гітлера силою зброї відібрати у Чехословаччини населену німцями Судетську область, наприкінці вересня 1938 року Франція і Велика Британія на конференції, що відбулася в м. Мюнхені, примусили Прагу віддати  цю територію Німеччині  "добровільно". І тільки в передчутті  зникнення своєї держави з карти Європи уряд Чехословаччини у жовтні того ж року надав Закарпаттю автономію. Але було вже пізно. Бо через кілька місяців "фюрер", окупувавши Чехію, дозволив угорцям захопити все Закарпаття.

Ці події  і стали поштовхом до національно-державного будівництва на Закарпатті. Було створено політичну партію "Українське Національне Об'єднання" (УНО),  яке 12 лютого здобуло тріумфальну перемогу на виборах до Сейму (понад 92% голосів).  УНО сформувало уряд Карпатської України на чолі зі священиком, відомим громадським діячем Августином Волошином і військове формування  "Карпатська Січ",  що налічувало декілька сотень бійців-добровольців.

Але відновлення української державності навіть на невеликій частині території суперечило геополітичним планам тоталітарних, по суті фашистських Німеччини, Італії, Угорщини й  СРСР, а також демократичних Великобританії і Франції. Тому коли в Закарпаття вторглася 40-тисячна угорська армія, русинам-українцям довелося один-на-один протистояти добре озброєному ворогу. Слабко озброєна  "Карпатська Січ", до складу якої влилося близько трьох сотень членів ОУН, які прибули з  Польщі,  серед них Роман Шухевич та Олег Ольжич, Юрій Горліс-Горський, за  підтримки місцевого населення  вчинила загарбникам відчайдушний опір. Це був перша у світовій історії збройна відсіч фашистам! До цього моменту загарбникам вдавалося мирно перекроювати карту Європи.

На жаль, про це мало-хто знає, але не чехи, не словаки, навіть не поляки, французи і британці, а саме українці в Закарпатті першими підняли зброю проти фашистської агресії.   Проте сили були не рівними, і через декілька днів кривавих боїв усе Закарпаття  було окуповане Угорщиною. Незважаючи на  військову поразку, Карпатська Україна на увесь світ продемонструвала незламну волю українців до свободи і державної незалежності. А її оборонці-мужність, відвагу й патріотизм.

З позицій сьогодення видається  дивним і незбагненним: чому слов'янські народи чехи і словаки, які самі впродовж багатьох сторіч зазнавали гноблення перші з боку німців, другі-- від угорців,  майже 20 років   не зовсім по- братськи ставилися до  закарпатських українців-русинів? Чому одна із найбоєздатніших армій Європи--чехословацька не вчинила спротиву і без жодного пострілу "здала" свою батьківщину гітлерівцям?

Упевнений: нам, українцям, сьогодні, як і в минулому, в  боротьбі за утвердження і зміцнення  своєї незалежної, соборної, могутньої, заможної держави треба покладатися не на  чужу допомогу, а  тільки на мудрість, патріотизм, морально-духовну силу  власного народу. 

Відзначаючи славний ювілей героїчного чину національного духу,  не можна промовчати про  небезпечні для єдності народу й держави процеси, що відбуваються нині в деяких регіонах України, зокрема, в  Закарпатті. На жаль, антиукраїнські сили, інспіровані з-за кордону,  розігрують карту так званого політичного русинства, стверджуючи, всупереч історичній правді, що українці-русини-, які компактно проживають у Заккарпатті й на заході Словаччини,- не етнографічна група українців, а якийсь окремий, народ. Поштовхом до  ескалації цього небезпечного явища стало рішення   Закарпатської обласної ради від 7 березня 2007 року про визнання національності "русин" на території краю. У цьому ж дусі в Закарпатській обласній раді розглядалося питання щодо прийняття прапора області, дуже схожого до російського триколору, ухвалення рішення про бюджетне фінансування газети "Подкарпатський русин".

Кожному зрозуміло: набуття Закарпатською областю України статусу Підкарпатської Русі з її політичною орієнтацією на Росію відповідає доктрині Медведєва про зону російських  інтересів за межами РФ. Крім того, за умов фінансово-економічної кризи,  ганебного розбрату між лідерами держави й боротьби за владу такі дії органів місцевого самоврядування ще більше  дестабілізують ситуацію в Україні.

Очевидно, це добре усвідомлює Президент України В. Ющенко. Бо представляючи нещодавно голову Служби безпеки, він наголосив на  потребі рішуче припиняти всі провокації і відверто сепаратистські дії, що несуть загрозу територіальній цілісності України.          

Анатолій Ковальчук,
помічник-консультант
народного депутата України

Джерело:  e-POSHTA/e-Пошта  March 19 лютий 2009 -- Vol.10 No. 7

Avatar Image Courtesy of Wikimedia Commons.