(«ГУ»). — Ще не встигла вщухнути сенсація від прочитаних спогадів бойовика польської Армії крайової під назвою «Сповідь ката», як тут же почалася атака кресових організацій та їх мас-медіа на все те, що пов’язане з українським національно-визвольним рухом і, перш за все, вже традиційно, вістря цієї атаки скероване проти ОУН та УПА. Ні на одному сайті, ні в одній з газет, наближених до кресов’яків, не було дано аналізу відкритій правді, яку висвітлив у своїх спогадах Стефан Дембскі.

Під загальною назвою «Людиновбивства польської людності на кресах» в електронних мас-медіа з’явилися десятки статтей, спрямованих на упереджене, однобоке, пропагандистське та ксенофобське висвітлення наших національно-визвольних змагань. Деякі з них ще можуть претендувати на об’єктивність, але загалом – це нападки і фальсифікат.

Велике місце в опублікованих матеріалах зайняло інтерв’ю Станіслава Береша з відомим польським дослідником історії Станіславом Сроковським, автором кількох книг і в тому числі книжки «Ненависть». В цілому історик досить об’єктивно висвітлює історичні події ХХ ст., але все ж таки не оминає випадку перекручення історії та українсько-польських взаємин на протязі довгої історії співіснування.

В цьому інтерв’ю наголошено, що українці вимордували на кресах від 30 до 250 тис. поляків (а в деяких мас-медіа ця цифра досягла 350 тисяч). Отож кількість загиблих щораз зростає все більше, більше. Думається, що було б вигідніше для кресов’яків відразу ж написати 1 млн., бо чим більша брехня, тим її більше вірять. За 2010 р. в Польщі посилилася загальна кампанія співчуття загиблим українцям від рук УПА, звичайно тільки з однією метою – показати те, що солдати УПА були нелюдами і вбивали всіх і вся. В тому числі земляків. Десь знайшлася в кореспондента цифра 50 тис. загиблих українців. Навіть С. Сроковський спростував цю фантастичну цифру, назвавши 15 тис. загиблих українців від рук УПА.

Але далі п. Сроковський вдається до «агіт-історії», наголошуючи на польському месіанстві для українців. Так, він підкреслює, що можна вважати, що лише до ХVІІ ст. поляки знущалися над українцями. Однак він не згадує аналогічного ставлення польської шляхти до українських селян і у ХVІІІ, і в ХІХ століттях. Чого ж вибухнув вулкан гайдамаччини у ХVІІІ ст.? Чи від легкого і розкішного життя? Нині можна вважати гайдамаків різунами та паліями, але мусимо визнати, що були об’єктивні причини такого прояву народного гніву. А чи можна забути двадцяте століття – придушення першої спроби галичан створити власну державу — ЗУНР, підписання Ризького договору, при якому польський лідер Ю. Пілсудський покинув своїх союзників з УНР і підписав мир з більшовиками, постійний політичний диктат в Галичині та Західній Волині у міжвоєнний період, концтабір Береза Картузька, ліквідація православних церков на Волині та Холмщині, колонізація та осадництво на галицьких землях, пацифікація, страти у Карпатах польськими прикордонниками галицьких українців, що відступали після окупації Закарпаття фашистськими військами Угорщини, убивства та репресії українського населення поляками, які служили в нацистських органах влади та поліції тощо. Дуже мало було розуміння у польських лідерів, що таке ставлення до сусіднього народу не тільки нагадує фашизм, але і творить грунт для майбутнього збройного протистояння! Згадані вище фактори не могли створити позитивного іміджу поляка в середовищі західних українців – галичан та волинян у ті часи! Цікаво, що автори із середовища кресов’яків завжди пишуть про загравання ОУН з нацистами, але оминають задокументовані факти про дружбу між гітлерівською Німеччиною і Польщею періоду Бека і Ридз-Смігли чи, навіть про радянсько-нацистську передвоєнну співпрацю. Не викликає розуміння і запитання Станіслава Береша: «А як то, що по 70 літах комунізму і великім голоді на Україні, де совіти навмисно замордували на смерть 15 мільйонів людей, ненависть до поляків на Україні є інша ніж до росіян?» Українці є миролюбна нація і не кладуть на шальку терезів ті народи, яких треба любити чи ненавидіти. Зрозуміло, що через об’єктивні причини існує закономірне упередження до діяльності влад окремих націй та окремих політичних середовищ у відповідні періоди історії, однак це упередження не розповсюджується на цілі нації у наші дні, адже відомо, що як поляки, так і росіяни користуються в Україні дуже широкими правами, і, звичайно ж українці завжди поважають тих, хто є приятелем. Ніхто з українських авторів не ставить у своїх працях різних ксенофобських питань про міжетнічну ненависть. Ми вже неодноразово писали про те, що кресов’яки та їх симпатики пишуть сьогодні лише про українців, але майже нічого про німців чи росіян, які окуповували територію Польщі, чинячи насильства.

Одностороннє висвітлення «людобуйства» вже давно несе на собі всі ознаки радянського агітпропу! Виглядає на те, що тисячі українців, які загинули від рук польських нападників мають бути навіки забуті. Прикро, що польські представники в ЄС переносять цей стиль у середовище європарламенту (маємо на увазі ініціативу щодо Указу президента України про присвоєння С. Бандері звання героя). Зрештою, Європа у цьому столітті також не є зразком великої толерантності. Бо в Алжирі і в Індокитаї ще пам’ятають про сотні тисяч жертв знищених французькими завойовниками в недалекому минулому, а можна і Англії згадати її акції в колоніальній Африці, в Афганістані. Про Німеччину годі й писати. Чи не Італія розстрілювала абіссинських чи ефіопських повстанців сотнями після вторгнення у їх країну, чи не Іспанія винищила половину населення Південної Америки, як і її сусідка Португалія? Ось про що треба писати. Європа сама несе відповідальність за геноцид українців і за їх розшматовані імперіалістами землі. Чи не Європа на Паризькій конференції 1919 р. відірвала західноукраїнські землі і передала їх Польщі, Чехо-Словаччині та Румунії? Українці боронили тільки свою землю і на чужу не ступили ні кроку. Без сумніву, що всі чесні українці, як християни, будуть завжди співчувати тим полякам, близькі яких загинули у вирі цього протистояння, але не треба забувати, що на Україні і в діаспорі ще живе чимало українців, які врятувалися від ножа таких катів від АК як Стефан Дембскі та його друг-садист Вільгельм Цьвок. Про звірства над українцями описує сам Дембскі.

За твердженням С. Береша та С. Сроковського «велика тьма сповила креси». Для кресов’яків та різних шовіністів – можливо, але для українців колишні т. зв. «креси всходні» навпаки перебувають у великому просвітленні, бо в сучасній Україні, навіть при низькому рівні сприяння збоку влади, вони мають можливість розвивати свою культуру, мову і політику без різних «пацифікацій». Чого не можна сказати про Закерзоння.

І ще. Тепер кресов’яки, почали протестаційні акції проти Литви. 16 лютого 2011 р. відбулася невелика маніфестація під литовською амбасадою Литви у Варшаві. У Литві для польської меншини створено всі умови повноцінного національного життя. Для чого вимагати надмірностей та загострювати конфлікт? Чи це не є спосіб привернути свою увагу, щоб не канути у забуття?

Кресов’яки на чолі зі своїм лідером Ісаковичем-Залєським у кожній публікації стараються підкреслити те, що УПА нищила євреїв. Не знаєте, панове, історії, бо ж фашисти винищили євреїв, до створення УПА і, крім того, про що ми вже писали, сотні солдатів і офіцерів УПА, євреїв за національністю, билися в її лавах. (Прочитайте спогади Сельми Крейнцбах). Але як тільки у Польщі з’явилася книжка Яна та Ірени Гросс під назвою «Золоті жнива», де автори підкреслюють, що частина поляків мала матеріальний зиск з Голокосту, «ксьондз» Тадеуш Залєський заявив: «То є книжка, яка мене дуже розчарувала». Це нагадує традиційне замовчування правди, так само як і фактів про репресії і «людобуйства» на Волині вчинені польською поліцією, що служила вірою і правдою нацистам.

Цікаві речі можна знайти на англомовному сайті «Креси всходні ІІ Речі Посполитої». В інтродукції сайту возвеличення Генрика Сєнкевича, який «писав про битви польських лицарів на кресах проти загарбників (!!!) – українців, шведів, турків та татар». Чи ж це не є ксенофобія та імперіалізм? «Це земля наших предків» - волає з розпачу якийсь шовініст, забувши про те, що цю землю його предки захопили в українців.

Або ще – «Креси, це теж земля, де поселилися солдати…, яким нова польська держава дала землю, і вони цю землю зробили квітучою. Вони і їх сім’ї жили в багатстві та щасті». Тут не заперечуємо, бо не корінним жителям дала землі польська влада, а колоністам та осадникам, які отримали ще й вигідні кредити, різні привілеї і використовували дешеву найману працю українців. Загалом, економічна політика міжвоєнної Польщі на західноукраїнських землях навіть не має права називатися «політикою». Через це, українцям нічого не залишалося, як покидати рідну землю і їхати за океан. З трьома-чотирма моргами землі галицький селянин багатим не міг бути. Розпарцельовані землі їм не дісталися! І склалася така ситуація: рідні міста – чужі, батьківська земля – не їхня. Ось вам і ще один цвяшок у труну українсько-польського порозуміння у міжвоєнний період та в період Другої світової війни.

Однак це були часи протистояння, а от сучасні недружні кроки щодо українців з боку офіційної польської влади дивують. 27 лютого 2011 р. громадськість Брідщини вшановувала пам’ять полеглих українців у 1942-1944 рр. з метою примирення і укріплення добросусідських відносин, було вирішено разом вклонитися як полеглим українцям, так і загиблим полякам. Але Генеральний консул Гжегош Опалінский не прийняв пропозиції. Хоч молитва за загиблих відбулася нарізно, все ж українська процесія прийшла до пам’ятника полеглим полякам і віддала їм належну шану.
З цього приводу депутат Львівської обласної ради Ярослав Кравченко зробив офіційну заяву. Це вже не перший такий крок Генконсула Польщі п. Опалінського у Львові. Пригадаймо, як в часі Катинського мотопробігу його учасники роздавали в присутності Генерального консула, антиукраїнські летючки. Нагадаймо усім, що лише об’єктивне дослідження історії, відмова від екстраполяції протистоянь минулого на нинішні стосунки, толерантність та неупереджені переговори ведуть до встановлення добросусідських відносин.

Ігор Федик
Науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху. Член Національної спілки краєзнавців України


Джерело: http://www.homin.ca/news.php/news/8473/group/20