ЯК ФРАНЦУЗИ СПОКУТУВАЛИ ГОРДИНЮ

Автор: Ольга Дубовик

Повчальною є історія з’яви базиліки Святого Серця Христового у Парижі. Недарма перлина Монмартра відкрита для паломників з усього світу вдень і вночі

Двісті тридцять сім сходинок наближають людину до ще одного паризького дива, ім’я якому — Сакре-Кер (Святе Серце). Білокам’яний храм є короною Монмартру, його вершиною, звідки відкривається розкішна панорама Парижа. Літнього погожого дня око сягає на 50 кілометрів довкола. Мільйони прочан та туристів з усього світу утворюють людську ріку, що плавно обтікає насправді сакральну святиню. Вочевидь, не випадково базиліка (за християнським звичаєм то є місце насамперед для паломництва, тому туристів допускають всередину храму тільки вдень та у благочестивому вбранні, вночі тут перебувають лише віряни) побудована коштом ревних французьких католиків задля порятунку французької нації у критичний момент її історичного буття.

Історію неможливо оминути увагою. Наприкінці ХІХ століття Франція переживала невдачу за невдачею. Унаслідок війни з Пруссією країна втратила частину своїх земель — Ельзас і Лотарингію, потрапив у полон французький монарх Наполеон-ІІІ, прокотився «Кривавий тиждень» Паризької комуни. Суспільству здавалося, що руйнуються основи основ — Церква, Віра, Батьківщина. До політико-економічного хаосу додавався безлад у царині моралі (чимось нагадує нинішній стан справ в Україні). І тоді горді, однак віруючі, французи поставили перед собою запитання: «За які гріхи така кара?»

Вочевидь, гріхів знайшли чимало. Відтак церква зініціювала збір коштів для будівництва гігантської базиліки «в ім’я спокути гріхів». За згодою верховного римо-католицького духовенства храм Сакре-Кер зводився задля національного покаяння та примирення (чим не ідея для сьогоднішнього історичного моменту в Україні?). Під час закладання першого каменя 16 липня 1875 року в ґрунт на вершині Монмартру поклали бронзовий медальйон з написом «Франція підносить Христу монмартрську базиліку», ящичок з французькими медалями і пергамент з протоколом церемонії заснування базиліки Сакре-Кер. Грандіозний задум мав бути втілений на вершині Монмартру, де здавна добували гіпс, і тому вона нагадувала шматок сиру, поточений мишами. На конкурсі архітекторів розглядалися 78 варіантів і чимало іменитих зодчих відмовлялися від роботи, що лежала на межі фолу. Переміг Поль Абаді з його не характерним для Парижа романо-візантійським стилем. Споруда відповідно до замислу мала бути як на ті часи величезною — 83 метри заввишки та 33 метри у фундаменті. Будувати вирішили з вапняку з кар’єрів Шато-Ландона, що вирізняється міцністю та має цікаву особливість — очищатися та біліти під впливом води. На побудову базиліки пішло 106 кубометрів «білого каменю». Храм вийшов вельми незвичайним. Головний фасад, що виходить у бік міста, прикрашають п’ять барельєфів на євангельські сюжети, статуя Ісуса Христа в центрі, кінні статуї Людовіка ХІ та Жанни Д’Арк над порталом. В інтер’єрі собору вражає монументальна мозаїка на тему «Благоговіння Франції перед Серцем Господнім», на якій Син Божий постає з відкритими до світу обіймами. Що відчуває кожна віруюча людина, потрапляючи до цього священного храму, — важко передати словами. У тильній частині храму міститься квадратна дзвіниця 84 метри заввишки, знаменита ще й своїм одним з найбільших у світі й найбільшим у Парижі дзвонів — 19-тонним (один язик важить 850 кг). Дзвін подаровано храмові віруючими провінції Савойєн, тому й називається він — Савойярд.

Ще до появи храму Сакре-Кер, у другій половині ХVII століття, позначеній у Франції як час Катерини Медичі, виник публічний культ самого поняття Сакре-Кер ( Святе Серце). За католицькою ж версією, Сакре-Кер — Серце Ісуса Христа, пробите списом під час розп’яття, тому воно вічно кровоточить за людство.

Служба Божа у храмі провадиться постійно та з дотриманням усіх правил. Якщо, приміром, у тридцятиградусну спеку ви завітали до Сакре-Кер у шортах чи маєчці з відкритими плечима, то вас просто не пропустять до молитовної частини храму. Звичайним туристам дозволено обходити всередині базиліки по периметру в благоговійній тиші, котра порушується тільки шурхотінням людських кроків та молитовним служінням священика. До речі, саме в Сакре-Кер, на превелике здивування, довелося побачити, як правлять Службу Божу жінки-монахині: злагоджено діють, читають молитви, чітко виконують усі необхідні ритуали. Варто наголосити, що навіть сама по собі молитва у Сакре-Кер дорогого варта. Тому якщо вас надто вже допікають жорстокі хвилі житейського моря — шукайте свою власну дорогу до Сакре-Кер — Святого Серця Сина Божого…

Автор: Ольга Дубовик
Світлини автора
Джерело: Українське слово