Розвиток української науки і культури XVI – I пол. XVII ст.. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазнавала постійних утисків. Проте навіть такі негативні чинники, як відсутність єдиного політичного й духовного центру, тяжкий національний гніт, спустошливі турецько – татарські набіги, не змогли припинити духовного життя українців. Боротьба проти унії та героїка козацьких походів сприяли розвитку й відродженню не тільки національної свідомості, а й культури. Значний вплив також мали ідеї тогочасного загально європейського Ренесансу.

На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577—1582 pp. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це, по суті, була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою "Семи вільних мистецтв". Вихованцями Острозької академії були такі відомі історичні постаті як гетьман Петро Сагайдачний, письменник Мелетій Смотрицький та ін. На кошти князя Костянтина Острозького була видана Острозька Біблія(1581р.). Це була перша повна друкована Біблія не тільки на східнослов’янських землях, але навіть серед усього слов’янського світу. Острозька школа підготувала цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та перекладачів. Саме в стінах школи були опубліковані полемічні твори Василя Суразького "Про єдино істинну православну віру", антикатолицький збірник "Книжниця", до складу якого увійшли послання І. Вишенського до К. Острозького, "Апокрисис" Христофора Філарета та інші. Тут були написані й видані перші полемічні твори ректора вищої школи Г.Смотрицького — "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий", котрі започаткували українську полемічну літературу.
Після смерті князя Костянтина Острозького 1609р. академія почала занепадати й 1640р. припинила своє існування.

Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. За її зразком були створені вищі школи в Турові — 1572 p., Володимирі-Волинському — 1577р. , Слуцьку — 1580 p., Львові — 1586 р. Навчання в цих школах було доступне для дітей "всякого стану", убогих і багатих. Їх основним завданням було релігійне і моральне виховання молоді. У Львівській братській школі, наприклад, вчили дітей читати, писати й рахувати, а потім вивчали граматику й риторику, діалектику і музику. Особлива увага приділялася вивченню Євангелія й Апостольських Книг, у пообідні години учні вивчали пасхалію та церковний спів. Програма передбачала вивчення старослов'янської і грецької мови. Учні мали розмовляти і писати цими мовами. З огляду на конкретно-історичну ситуацію вивчалися також латинська і польська мови. Все це свідчить про те, що освіта на українських землях у ті часи була піднята на європейський рівень.
Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства. На власні гроші вони утримували школи і лікарні, підтримували матеріально свої церкви , організовували друкування творів.
 

Перші братські школи були засновані в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 року та у Львові в 1568 році при Успенському братстві, її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні діячі Стефан та Лаврентій Зизанії. При Львівській школі була власна багата бібліотека. В ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських поетів Вергілія, Овідія, Ціцерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.
 

У 1615 році було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Першим її ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську та грецьку мови. При організації Київської школи І. Борецький спирався на попередній досвід. Ректорами також були М.Смотрицький (1619-1620), К.Сакович (1620-1624) та Хома Євлевич (1628-1632).
У цілому в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам'янці-Подільському, Городку та інших містах.
 

У 1632 році шляхом об’єднання Київської й Лаврської братських шкіл була створена Києво-Могилянська колегія, яка 1701 р. отримала статус академії. Опікував нею митрополит Петро Могила (звідси й назва). Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. До неї вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу. Зі стін колегії вийшли українські гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа. Пилип Орлик, Павло Полуботок, Данило Апостол, Іван Скоропадський; філософ Григорій Сковорода; композитори Максим Березовський, Артем Ведель; видатні вчені Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Михайло Бантиш-Каменський та ін..
Чимало її випускників працювало в багатьох європейських університетах.

Таким чином, наприкінці XVI – I пол. XVII ст. спостерігається розквіт української національної освіти, науки та культури загалом. Її трьома основними осередками були Львів, Острог, Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурний підйом став духовним підґрунтям Великої Визвольної війни

Автор статті: Оксана КЛЕБАНОВСЬКА