Автор: Віктор Сосновський

18 жовтня 1918р. -  У Львові виникла Українська Національно Рада з депутатів австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини і Буковини. Ця рада ухвалила резолюцію про утворення в майбутньому на українських землях, що перебували в складі Австро-Угорщини, української держави.
28 жовтня 1918р. -  У Кракові виникла польська Ліквідаційна комісія, яка заявила про намір перебрати владу у Галичині до своїх рук.

1 листопада 1918р. - Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складались з поляків, присягнути на вірність Польщі. Саме тому, в ніч на 1 листопада 1918р. у Львові відбулося повстання українських частин. Польські військові загони були захоплені зненацька, але до другої половини дня оговтались і на вулицях міста почалися бої. В ході військових сутичок з ворогом, галичани розпочали творення своєї держави. 9 листопада сформовоно уряд — Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, до якого увійшло ще 11 секретарів. 13 листопада Українська Націонольна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», який дав назву новоствореній державі — Західно-Українська Народна Республіка.

20 листопада з Перемишля до Львова прибуло 6 польських військових ешелонів. Вранці 21 листопада польські війська перейшли у наступ по всьому фронту у Львові. Українське командування прийняло рішення залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше — до Станіслава. 22-26 листопода відбулись вибори до Української Народної Ради. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.

1 листопада 1918 р. перемогло національне повстання у Львові. Лідери повстання відразу зіткнулися з проблемою відсічі польській агресії, яку підтримали держави Антанти. На початку листопада галицьке керівництво вислало до Київа повноважного представника (0сипа Назарука) для укладання угоди з гетьманом Скоропадським. Той схвально віднісся до галичан, і на прохання про допомогу запропонував направити "для маневрів" поблизу Збруча полк січових стрільців, які на той час перебували у Білій Церкві. Січовики мали "самостійно" перейти кордон і влитися до складу галицької армії. Це повинно було робитися для того, щоб уникнути міжнародних ускладнень. Але січові сгрільці відмовилися піти на допомогу Галичині, оскільки в цей час готувалося антигетьманське повстання, в якому їм мала належати головна роль.

9 листопада Українська Національна Рада (УНРада), як найвищий орган влади в Галичині, в наказі Держовному секретаріату дала завдання "поробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу''.

1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР та УНР уклали "Передвступний договір... між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті цього договору містили основи майбутньої злуки обох держов. Західноукраїнські землі повинні були отримати територіальну автономію у складі об'єднаної держави.

Вже на першому засіданні УНРади в Станіславі 3 січня 1919 р.  було ухвалено "Передвступний договір" та доручено урядові завершити процес об'єднання. На цьому засіданні Євген Петрушевич заявив: "Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка".  УНРада сформувала делегацію для поїздки в Київ.

22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз'єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу («акт злуки»). Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу. 3 цього часу ЗУНР дістає назву — Західна Область УНР (ЗОУНР).  Але через воєнний час практичне об'єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Це питання остаточно мали вирішити Всеукраїнські Установчі Збори.

Наприкінці січня 1919 р. Директорія отримала нові повноваження від Трудового Конгресу та нового, шостого члена, яким став президент ЗУНР Євген Петрушевич.
Спроба возз'єднання двох українських держав залишилася декларацією. Польські війська методично витісняли армію ЗУНР з території Галичини. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним з огляду на вторгнення радянських військ.

Фактично керівництво як УНР, так і ЗУНР надалі продовжували діяти на власний розсуд. Лише на міжнародній арені були випадки плідної співпраці (спільні делегації, спільні звернення до міжнародної громадськості). Між лідерами обох держав існували протиріччя та взаємні підозри.
 
На фото: Євген Петрушевич