Автор: Юлія Палко

Криваві листопадові бої Галицької армії з польськими військами у Львові

та околицях, сутички з    румунськими    частинами    під    Снятином    і Надвірною, на Буковині показали, що самотужки здолати  натиск  агресорів  буде  непросто.   Все  це  і  спонукало  молодий  уряд звернутися за допомогою до наддніпрянських побратимів.

Делегати Української Національної Ради Осип Назарук і Михайло Шухевич 6 листопада 1918 р. прибули до Києва просити у Гетьманату військової і морально-політичної підтримки. Павло Скоропадський пообіцяв їм відпустити курінь січових стрільців. Але проти цього виступив Володимир Винниченко, який виношував план збройного повстання за участю стрілецтва проти гетьмана. Наразі Рада Міністрів України ухвалила надіслати до Львова надзвичайну дипломатичну місію на чолі з консулом Олександром Саліковським. А вже 10 листопада Українська Національна Рада одноголосне прийняла за доповіддю Романа Перфецького коротку, але вирішальну резолюцію: "Державному Секретаріатови поробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу".

Взагалі ж недовгі відносини між урядами ЗУНР і Гетьманатом були дещо напруженими: галичан відлякувала пронімецька орієнтація і федералістська спрямованість політики Скоропадського — можливість опинитися під опікою "единой й неделимой России". Тому значно конструктивнішим був діалог з Директорією: 1 грудня у Фастові укладається двосторонній "передвступний" договір про "маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". З січня 1919 р. Українська Національна Рада, уперше зібравшись у новій столиці Станіславі, урочисто проголосила з'єднання ЗУНР "з УНР в одну одноцілу суверенну Народну республіку..."

Уранці 16 січня галицька делегація на чолі з Левом Бачинським і Степаном Витвицьким відбула з Станіслава до Києва. Серед 36 парламентарів були члени Української Національної Ради та уряду, відомі громадські діячі Дмитро Вітовський, Льонгин Цегельський, Василь Стефаник, Роман Перфецький, Семен Вітик та інші.

Святковий Акт злуки розпочався 22 січня о 12 годині. Державний секретар Цегельський зачитав і передав голові Директорії Винниченку грамоту-ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. У відповідь представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал: "...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український нарід, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єдинити всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду".

Після обіду офіційні делегації подалися до оперного театру на відкриття Трудового конгресу, головою президії якого було обрано галицького соціал-де­мократа Семена Вітика. Після кількох виступів з першого читання — справи Злуки — Вітик наступного дня оголосив голосування вставанням з місць. За злуку проголосували практично всі чотири сотні присутніх, крім групи лівих есерів і укапістів. Однак, почувши гнівні протести, слова обурення, і вони встали. Вперто просиділи на місцях лише два делегати. Водночас ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, до Директорії дообрано Євгена Петрушевича. По закінченні конгресу 29 січня спеціальний поїзд із галицькою делегацією відбув до Станіслава.

Реалізуючи спільні домовленості, уряд УНР виділив для відбудови прикарпатської економіки 500 млн гривень. Крім того, асигнував низку цільових проектів — відродження товариства "Сільський господар" (2 млн гривень), для українського шкільництва і Національного музею у Львові (1 млн гривень), відбудову галицьких залізниць, допомогу галичанам-біженцям, сім'ям загиблих стрільців. До Галицької армії було скеровано військові підрозділи, групу досвідчених командирів (А. Греков, М. Омелянович-Павленко, Д. Кунаков), боєприпаси, сотні кулеметів, десятки гармат і літаків. Лише у березні для знедоленого війною галицького населення надійшло з Наддніпрянщини 730 вагонів цукру, 213 борошна, 223 збіжжя, 127 вагонів інших продуктів. Повсюди — у Києві, Одесі, на Херсонщині створювались громадські "фонди", "загони" і "корпуси" допомоги Галичині, які збирали речові, продуктові й медичні пожертви, мобілізовували добровольців у Галицьку армію.

Однак через кілька місяців січневий акт фактично перестав бути чинним і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Директорія, яку Червона армія вибила з Києва, втратила на той час контроль над більшістю своєї території. Як зраду сприйняли галичани діалог Директорії з Варшавою, відтак — весняні 1920 р. договори Петлюри з Пілсудським.

 Фото: Винниченко Володимир Кирилович, ВікіСховище