Допоможіть своїм, а чужі самі впораються

Автор: Олекса ПАЛІЙЧУК

Нам часто доводиться чути різноманітні декларації та коментарі декотрих надміру активних російських громадян із приводу правопорядку в Україні. І звучать вони, як не дивно, з наших таки вітчизняних телеекранів. У погоні за сенсаціями та скандалами наші «виробники медіа-продукту» навперебій запрошують панів Жириновського, Затуліна, Рогозіна, Маркова, Дугіна та їм подібних, щоб ті ощасливили нас своїми настановами, як маємо правильно жити і працювати

А що вже турбуються наші гості про загнаних у мало не мовне гетто етнічних росіян, ба всіх російськомовних громадян України, — не переслухати. Після таких запальних промов якийсь довірливий іноземець і справді може подумати, ніби українські націоналісти тільки те й роблять, що скрізь і завше затикають роти бідолашним і приниженим нацменшинам, особливо тим, хто з російським язиком у роті. Але самі московські пани так не думають. О-о, вони-то добре знають, що мають російськомовні громадяни в Україні та що мають україномовні в Росії.

Насправді гості б’ють на випередження: не дай Боже, аби ті «хохли» почали серйозно розширювати свій мовний ареал. Дуже їм хочеться, щоб, як і колись, українці пристосовувались до «русскоговорящих» і не рипалися зі своїми претензіями на повноцінну державу, щоб не почали, як в Ізраїлі, натуралізовувати своїх єдинокровних заблудлих братів. Це така психологічна атака, безперервний посил нашому керівництву: мовляв, будьте раді, якщо вам пощастить захистити хоча б те, що маєте, а захочете більшого — «худо будєт».

Найагресивнішим московським заривакам та їхній креатурі з «п’ятої колони» є діло навіть до наших державних символів — можуть отак «запросто» понищити їх на дорогій для нашого Президента Говерлі та зухвало наплювати в обличчя всім нашим реєстровим і нереєстровим козакам, встановлюючи пам’ятники їхньому найбільшому історичному ворогові Катерині II. Еге, можуть навіть вигнати чужого корабля, що з дружнім візитом завітав до нашої держави. Он які вони всемогутні!.. Ну, гаразд, тут, як завжди, втремося і скажемо, що то був дощ або навіть Божа роса, лише б не прогнівити сусіда, а то, чого доброго, насварить пальцем чи перекриє газ.

А взагалі-то, ми — незалежні, принаймні так твердимо всьому світові, бо маємо свого герба і прапора та право на іноземні позики. Лише просимо затикати вуха, коли чуєте, що літаки наші, гвинтокрили і ракети майже не літають — бракує пального; гармати не стріляють, бо дорогі снаряди, зате самі по собі ті снаряди — ух! — як грімко вибухають. І кіна власного нема, і грошей на книжки не вистачає. Кругом біда.

Але, як любить казати телеведучий пан Л. Каневський, то вже інша тема. Сьогодні головна моя мета: закликати наших гостей — настирних російських пропагандистів — до… патріотичних діянь. Так-так, до подвигів у власній країні. Ото й кажу вам, шановні гості: навіщо вам наші справи й атрибути?.. Краще подбайте про свої… скажімо, про назви населених пунктів у Росії.

Як подає нам Інтернет-видання «Власти нет», посилаючись на газету «Новые известия», молодь не хоче жити в селах «з карикатурними і нецензурними назвами», а змінити назву непросто. Легше виїхати кудись подалі, що вона й робить. Цей дискомфорт професійно обґрунтовує психолог Ольга Маховська.

Зважаючи на це, мушу запитати: от ви, пане Лужков, маєте багато влади, грошей та енергії, то як можете миритися з назвами підмосковних сіл «Бухловка», «Пьянкино», «Дурыкино», «Блядищево», «Дрочево», «Педрилово», «Сосково», «Парашино», «Мочилы»? Це ж усе-таки область неабияка — столична. (Прошу вибачення у читачів, але то офіційні назви у державному реєстрі та на в’їзді до сіл).

Любителів, чи то пак захисників, російської словесности зацікавлять населені пункти «Мусорка» в Ульяновській області, «Чуваки» — у Пермській, «Голодранкино» — в Челябінській; «Отхожее» — в Тамбовській; «Муходоево» — в Бєлгородській; «Большое Бухалово» — у Вологодській; «Писькино» — в Івановській; «Козлы», «Куёкнуло», «Мошонка», «Парашино», станція «Остолопово» — у Тверській; «Дешёвки», «Мошонки» і «Дураково» — в Калузькій; «Попки», «Лобок», «Сопляково», «Блохи», «Опухлики» — у Псковській; місто «Дно» (недалеко від Пскова), «Первое…» і «Второе Матюково» — в Тульській; «Какино» — в Нижегородській, «Хренище» — у Воронезькій, «Долбенкино» — в Липецькій; «Мошонки» — в Калузькій, «Попки» — у Волгоградській, «Вагина» — в Тюменській, «Козявкино», «Старые Черви», «Позорново» і «Новопозорново» — в Кемеровській; «Дураки» — в Красноярському краї та інші

Назви сіл чи міст — справа серйозна. «Приповідка про те, що “як човен назвете, так він і попливе”, стосується і географічних назв», — зазначає керівник Центру психологічної та соціальної медицини Євгеній Шапошніков. Він стверджує, що «емоційно-поведінковий статус людини напряму пов’язаний із назвами місцевостей, у яких ця людина мешкає». Проте вчений-історик із Московського державного університету Д. Володіхін вважає, що «змінювати такі назви — облудство», бо «у них видно національну психологію». Погодимося: національна психологія тут справді «присутня». Підтвердженням тому є непоодинокі протести старшого покоління проти будь-яких змін. Але все ж «Сучкино», «Херовку», «Ибаково» та «Поздютки» вже перейменували. Та, як зауважує заступник декана історичного факультету того ж МДУ А. Власов, тільки в середній смузі Росії залишається понад 120 населених пунктів із «неблагозвучними назвами».

Авжеж, перейменувати населені пункти нелегко: треба виправити мапи, довідники, печатки, адреси, таблички на будинках, прописку… Та й у російському законодавстві така зміна через неблагозвучність не прописана. Але зробити це треба і можна. В Інтернеті читач знайде наполегливі листи пересічних росіян до свого Президента з таким проханням. І їм треба поспівчувати, допомогти. Гріх тут лишатись байдужими і декотрим вельми хоробрим на відстані тележурналістам типу М. Лєонтьєва… Отож, панове гості та не гості, приступайте і дійте! Як мовив російський класик,— «Там уж поприще широко: знай работай, да не трусь…».

То що, пане Лужков, може, вдарите своєю знаменитою кепкою об землю та візьметеся за діло?.. Бо знайти сіл-побратимів до вищезгаданих «дєрєвєнь» буде нелегко. Не завадить попросити моральної підтримки і в діаспори, особливо у російських організацій України. У вас же налагодилась нечувана взаємодопомога та солідарність. Ви їх так полум’яно вмієте закликати і націлювати!.. Одне слово, запрошую до подвигів. Час для них уже давно настав.

Від редакції: просимо у читачів вибачення, що оприлюднили ці назви російських сіл. Але вони є на всіх картах Росії, на дороговказах, у всіх довідниках Російської Федерації, записані в сотнях тисяч паспортів і анкет російських громадян. Отже, краще було б вибачатися російським очільникам, які полишили на глум та на сміх своїх співвітчизників.

Автор: Олекса ПАЛІЙЧУК, письменник
Джерело: Українське слово