Автор: Наталія Ґаттуччо

Напередодні відзначення 150-річчя створення об’єднаної італійської держави в країні загострилася дискусія про ефективність і доцільність існування єдиної Італії.

До виникнення подібних розмов спричинилася ще й криза євро, активна діяльність в уряді сепаратистської партії "Північна Ліга" та вічний розрив між бідним півднем і багатою північчю.

Символи

Одна з арій славетної опери Джузеппе Верді "Набукко" - хор євреїв у плачі за рідною землею. Ця мелодія була гімном італійського Рисорджименто, коли у XIX столітті тривала національно-визвольна боротьба за політичне об’єднання Апеннінського півострова на основі роздрібнених королівств і культур.

Тепер хор єврейських вигнанців вважається гімном ультраправої, дуже впливової на сьогодні, партії "Північна Ліга". А вона дотримується іншої ідеології. Партійні лідери – члени правлячої коаліції — відверто нехтують італійськими національними символами, без поважних причин пропускають урочистості з нагоди державних свят. Вони вважають, що Італія як держава у теперішньому складі не має сенсу для існування.

Лігісти відстоюють незалежність північної частини країни і не проти запросити до "клубу багатих і промислово розвинених" ще й центральні області Тоскану та Марке. Тобто усе згори до середини халяви материкового чобота має називатися Паданія і бути окремою державною одиницею.

"Італія таки існує!"

Традиційно у вересні під музику Верді "Північна Ліга" влаштовує свято народів Паданії. Як належить, промови, гасла, партійні зелені прапори та зелені краватки.

Працівниця лікарні Луча Массаротто мешкає біля місця зібрання. Щороку під час маніфестації вона принципово вивішує зі свого балкону національний зелено-біло-червоний триколор. 12 років тому ідеолог і провідник легістів Умберто Боссі привселюдно порадив пані "засунути непотрібний триколор подалі", але Луча продовжує своє.

"Мій вчинок символізує незгоду з політикою "Північної Ліги". Оскільки ми живемо, дякувати Богу, у поки що об’єднаній Італії і, сподіваємося, так буде. Вивішуючи прапор, я демонструвала, що Італія таки існує!"

Явних однодумців у її кварталі не так вже й багато: хтось побоюється проявляти національні почуття або ж бачить у "зелених краватках" політичну альтернативу.

Інша мешканка Венеції пояснила:"Якщо легісти хочуть висловити свої переконання, даймо їм таку можливість. Адже ми дозволяємо говорити Берлусконі, дозволяємо робити все, що йому заманеться... А тепер послухаймо й інших".

Невпевнена країна

Отож, чи існує Італія і такий етнос як італійці? Провідний часопис з геополітичної проблематики Limes спільно з Інститутом політичних та соціальних досліджень Demos провели опитування, що про це думають самі громадяни.

По-перше, як виявилося, італійці вважають себе більше єдиною родиною, ніж єдиною нацією. По-друге, жителі Апеннін пишаються бути італійцями, однак дедалі менше вірять у свою державу і мало довіряють державним інституціям власної країни.

В інтерв’ю Бі-Бі-Сі головний редактор журналу Limes Лучо Караччоло зазначив: "В Італії більше не існує справжніх національних партій, які б були впливовими на територій всієї країни. Маємо переважно партії на, так би мовити, макрорегіональному рівні. По суті щось схоже, як в Україні".

За даними того ж дослідження, серед громадян зникає довіра і до європейських органів керівництва. Ще донедавна італійці були найбільшими єврооптимістами – тепер же громадською думкою опановує євроскептицизм. Понад третина мешканців північних та й центральних областей вважає, що південні регіони Італії, погрузнувши у мафії, безробітті та споживацькій психології, гальмують розвиток країни. Це в чомусь підтверджує поширену тут приказку: "Мілан працює, Рим проїдає, а Неаполь стріляє".

Протягом останніх 20 років Італія втратила вплив на міжнародній арені, і країна почувається невпевненою у собі, зауважують політологи. Ця невпевненість стала відчутнішою з початком кризи євровалюти. Ще перед запровадженням євро "Північна Ліга" заявляла, що до монетарного союзу може долучитися лише Паданія, а не вся Італія через її економічну слабкість.

Знову говорить Лучо Караччоло: "Частина італійських політиків, а найбільше представники "Північної Ліги", думають, що європейський монетарний союз у перспективі звузиться, і євро буде національною валютою обмеженого числа країн довкола Німеччини: це Франція, Австрія, країни Бенілюксу. За такого сценарію Італія ризикує розколотися, бо північ країни економічно тісно пов’язана з Німеччиною, а південь — ні."

Строката єдність

Зневажливі висловлювання проти італійської державності лунають від чільних посадовців настільки часто, що президентові країни Джорджо Наполітано доводиться публічно доводити протилежне. Адже офіційна ідеологія твердить: єдність італійських земель – найвища цінність і єдина умова для розквіту країни.

"Національна єдність — це не є централізм влади чи бюрократія, це не є знищення автономій, - каже він. - Навпаки, національна згуртованість і єдність можуть зміцнюватися лише завдяки реформам і відповідно завдяки реалізації цих реформ".

1861 року незалежні держави на Апеннінах утворили єдине Королівство Італії. Один з тодішніх політиків сказав: "Ми створили Італію, тепер треба творити італійців". Дехто із нащадків Джузеппе Гарібальді вважає, що 150 років так і не вистачило для формування італійської самобутності. А за переконанням більшості сучасників, єдність Італії саме і пояснюється її внутрішньою строкатістю та різноманітністю. Тож, якщо через півтора століття країна залишилася об’єднаною, то буде такою і в майбутньому. З єдиним триколором і національним гімном.

Автор: Наталія Ґаттуччо, Бі-Бі-Сі, Рим
Джерело: BBC Ukrainian