Івасюк в останній маршрутці

Автор: Іван Фаріон

Перехрестя Стрийської-Наукової.
Пізній осінній вечір. Один з тих, в які хочеться швидше добратися додому, пірнути під плед і перед телевізором розчинити денну львівську втому. Купка людей зіщулилась від холоду, наче пінгвіни на арктичній скелі, і з нетерпінням вглядається у зустрічне світло фар. Ось-ось має підійти їхня маршрутка, остання на сьогодні в напрямку до Стрия.

Писнули гальма. Привітно мигнуло світло у салоні. Задубілі чекальники втиснулися у розчинені для них двері, від “щастя” не дуже-то зважаючи, що хтось комусь наступив на ногу. Тільки-но стали рушати, як з тролейбуса, що вигулькнув перед автобусом, висипала зграйка студентів з наплічниками. Махнули рукою. Водій ще раз відчинив дверцята – і автобус неначе наповнився весняним вітром.

Їх було зо четверо. У дівчат на голові стрічки з бісеру, на носі – якимось дивом прилаштований діамантик (це тепер називають пірсингом). У кожного – провідок від плеєра. У хлопців по сережці у вусі, у білявого за плечима гітара. Типова нинішня молодь. Напевно, вибиралися у гори з ночівлею. Перекинулися легеньким жартом, і бабця з порожніми сумками від проданого товару невдоволено буркнула: “Думала, що відпочину в дорозі, та хіба дадуть…”.

Студентики не стали нікому докучати – протиснулися назад, всілися на вільному “бамбетлі”. А за якихось п’ять хвилин з “гальорки” почулося, як легенько бринькнули струни. А затим упівголоса подзюркотіла мелодія:

Тече вода, тече бистра,

А куди не знає;

Поміж гори в світ широкий

Тече, не вертає...

Молоденький водій скрутив своє надривисте радіо. Зігріті автобусним теплом пасажири перестали дрімати, вслухаються у знайомі акорди. Щойно розсерджена бабця усміхнулася і шепоче сусідові-дідкові про те, що “є ще у нас “людські” діти”.

Ми зустрінемось з тобою

Біля водограю

І попросим його щиро,

Хай він нам заграє.

Дивлюсь, на передньому кріслі знайома заробітчанка, що повертається з Італії, і собі підтягує. Штивний чоловік у краватці у такт підтупує ногою. Хлопець, в якого задзвонив мобільник, тихо кинув у трубку: “Передзвоню пізніше”, і вимкнув апарат.

Ой водо-водограй, грай для нас, грай.

Танок свій жвавий ти не зупиняй.

За красну пісню на всі голоси,

Що хочеш, водограю, попроси…

Автобусне товариство завмерло, боячись перервати урочистість моменту. Здається, і двигун втомленої маршрутки пихтів тихіше. На проміжній зупинці у Миколаєві дві жіночки, заслухавшись, ледь не забули вчасно вийти. Спохватившись, підібрали свої валізи, а на виході обернулись: “Хлопці, дякуємо вам за Івасюка”.

Здається, вони шкодували, що приїхали так швидко… 

Автор: Іван Фаріон
Джерело: Високий Замок www.wz.lviv.ua