В умовах ринкової економіки поряд із традиційними формами нагромадження інвестицій на підприємстві набирає сили і фактор фондового ринку, тобто ринок цінних паперів. Цьому сприяє і така організаційно-правова форма підприємства, як акціонерне товариство, де статутний капітал поділений на частини, і підприємство одержує можливість випускати цінні папери у вигляді акцій і облігацій.

З погляду інтересів підприємства, випуск (емісія) цінних паперів — це важливий важіль акумуляції капіталу. Підприємство може виступати як емітентом, тобто випускати акції, облігації, векселі, так і інвестором — вкладати: свої вільні кошти в цінні папери інших підприємств і одержувати дивіденди (доходи), володіючи цінними паперами інших емітентів.

Вкладаючи кошти в цінні папери інших підприємств чи банків, як комерційних, так і державних, підприємство тим самим формує портфель інвестицій, що може бути:

• консервативним, коли підприємство зацікавлене в стабільному доході,
• агресивним, коли підприємство націлене на високий дохід і ріст капіталу з великим ризиком утратити свої капітали.

Підприємство-інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, має за мету:

- безпека вкладень,
- прибутковість вкладень,
- ріст капіталу.

Між цими цілями існують протиріччя, оскільки безпека вкладень, як правило, несумісна як із прибутковістю, так і ростом капіталу. Для досягнення компромісу необхідно диверсифікувати вкладення, тобто розподілити капітал між безліччю цінних паперів і компаній.

Інвестиційний портфель підприємства може бути:

1. Диверсифікованим, коли в кожен вид цінних паперів вкладено 10% цінних паперів від загальної вартості усіх вкладень, і ця цифра може знижуватися до 5%;
2. Слабко диверсифікованим, коли відсоток перевищує 10, і чим він вище, тим диверсифікованість слабша.

Наприклад, підприємство розподілило свій інвестиційний портфель так: 15% — в акції нафтовидобувних підприємств; 20% — в акції нафтопереробних підприємств; 17% — в акції підприємств, що займаються транспортуванням і реалізацією нафти і нафтопродуктів, 13% — в акції підприємств, що виробляють хімічну продукцію на основі нафтопродуктів. Усі ці підприємства зав'язані в єдиний технологічний цикл. Чи можна вважати удалим формування такого портфеля інвестицій? Швидше за все - ні. Крім високого відсотка вкладень у кожне конкретне підприємство, засоби вкладені й у підприємства, що утворюють єдиний технологічний цикл. І єдиним виправданням для такого роду вкладень підприємства є те, що, вони зроблені в сировинний комплекс — нафтовий, потреба в продукції якого надзвичайно гостра.

Вкладення в цінні папери досить ризиковані, тому необхідно постійно відслідковувати кон'юнктуру фондового ринку, щоб збільшити прибутковість вкладень узагалі не втратити останні кошти.

Відстежувати кон'юнктуру фондового ринку підприємство може самостійно або за допомогою особливих компаній, що називаються трасовими. Трасова компанія — це підприємство, що забезпечує найбільш вигідне і надійне вкладення капіталу інвестора, охороняє його інтереси, стежить за фінансовим становищем тих підприємств, у чиї цінні папери вкладені кошти інвестора, забезпечує своєчасне одержання відсотків від вкладень.

Таким чином, існує цілий ряд правил, якими повинно керуватися підприємство-інвестор, вкладаючи свої кошти в цінні папери.

• Вкладаючи гроші в цінні папери, варто пам'ятати, що це  найризикованіші вкладення.
• Гроші сьогодні коштують дорожче, ніж гроші завтра, оскільки отримані гроші можна інвестувати знову.
• Дохід від вкладень завжди прямо пропорційний ризику, на який готовий йти інвестор заради одержання доходу.
• Щоб згладити протиріччя між ризиком вкладень і прибутковістю, необхідно диверсифікувати вкладення, як серед цінних паперів, так і серед емітентів.
• Кращі вкладення — у цінні папери компаній, на продукцію яких постійно не задовольняється попит.
 

Автор: Іванюк Л. М., студ. Львівської комерційної академії