Хто тиші боїться, хто тещі…

Автор: Наталя Дружбляк

Боятися – не ганебно. Боятися – нормально. Безстрашними є тільки новонароджені діти, які ще не знають, що у вогні можна згоріти, а у воді – втопитися. Світ нашпигований небезпеками, часу – обмаль, тому знання примножуються зі швидкістю світла.

Наш мозок підбиває підсумки накопиченого життєвого досвіду і у разі небезпеки реагує миттєво. Саме тому ми не ліземо в клітку до розлюченого тигра, не перебігаємо дорогу перед вантажним автомобілем, не ліземо по риштуванню на дев’ятий поверх, аби помилуватися місцевим краєвидом. Страх – складова інстинкту самозбереження. Але є й інший страх – патологічний, ірраціональний і неконтрольований. “Якщо людина боїться прогулюватися вночі неподалік лісу, її побоювання є виправдані. Якщо ж вона панічно боїться маршрутних таксі, і то настільки сильно, що воліє пройти пішки кілометрів із 10-15 замість того, щоб скористатися послугами громадського транспорту, - допомогти у такому разі може лише фахівець”, - пояснює різницю між нормальними та хворобливими відчуттями страху відомий спеціаліст з фобічних розладів, кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького Богдан Кулик.

- Генуфобія, еозофобія, іремофобія… Від засилля незрозумілих термінів голова йде обертом!

- Перелічити усі фобії практично неможливо, позаяк людина може боятися усього, що її оточує: води, електрики, висоти, стін, тварин, кольорів, чисел… Усього, що тільки може спасти на думку.

- Боязнь червоного кольору, наприклад, - це доволі дивно. А ось, скажімо, боязнь замкнутого простору настільки типова, що її “діагностує” у себе майже кожен другий.

Клаустрофобія – боязнь замкнутого простору, як і агорафобія – страх вийти на відкритий простір – типові фобії. Клаустрофобія – це не просто страх опинитися в малесенькій кімнатці “без вікон-без дверей”, як і агорафобія - не просто боязнь перейти велелюдну площу. Людину охоплює паніка від однієї лише думки про те, що вона залишиться сама в помешканні або ж змушена буде піти на ринок за продуктами. Фобія – це страх, на який не діють логічні аргументи.

- Найбільшу тривогу люди відчувають…

- За своє здоров’я. Це – одна з базових цінностей. Наприклад, людина може боятися раптової зупинки серця (кардіофобія). Або ж розвитку онкозахворювань (канцерофобія). До поширення СНІДу спостерігалася панічна боязнь заразитися сифілісом – сифілофобія.

Що характерно для фобій, усі ці страхи за власне здоров’я у більшості випадків безпідставні. Але як би не переконували їх близькі, що жодних розладів насправді немає, скільки б їх не обстежували лікарі, скільки аналізів вони б не здавали, все одно вперто наполягають на своєму – хвороба є, і вона прогресує. А лікарі – некомпетентні й неуважні.

- Тривога за здоров’я – тут є певна логіка. На відміну від дивакуватих фобій на кшталт боязні космічних катастроф.

- Наведу приклад з власної практики. Була у мене пацієнтка, яка панічно боялася… трибуни. Можливо, їй би вдалося уникнути візиту до спеціаліста, якби не бажання з головою зануритися в науку. Допоки вона була ще студенткою, проблема так гостро не стояла. Скільки разів за весь навчальний період студенти виступають з доповідями? Раз-два, не більше. Навчання в аспірантурі висуває інші вимоги щодо частоти “появи на публіці”.

- Але кожен із нас відчуває природне хвилювання перед виступом…

- Відчуває, але не патологічне. Її серце шалено калатало, ноги підгиналися. Вона й слова з доповіді не могла прочитати.

На щастя, ця пацієнтка швидко позбулася страху – причина була захована не так далеко. Якраз перед самісіньким вступом в інститут вона пережила низку психотравмуючих ситуацій, що й зафіксували певні хвилювання. А ті, своєю чергою, і спричинили появу дивної фобії.

- Вивести з цього стану може лише кваліфікований психіатр чи психотерапевт?

- Як свідчить практика, спочатку хворий звертається до терапевта чи невропатолога. Згодом – до психіатра або психотерапевта. Проте допомогти може лише той фахівець, який “докопається” до причини появи фобій. Фобія – не захворювання. Вона – наслідок. Одна зі складових проявів невротичного розладу. Фінансово-економічна криза лише посилила невротизацію суспільства. Уявімо ситуацію. Людина постійно у стресовому стані: на роботі – негаразди, вдома – сварки. Раптом щось заболіло у грудях. Вона потрапляє у кардіовідділення. Надивиться там усілякого, візьме “до голови”. А далі – замкнене коло: страхів, сумнівів та побоювань. Не здивуюсь, якщо у такої людини розвинеться кардіофобія.

Переконувати її в тому, що тривога – фальшива, - річ марна. Адже власні переживання для неї є незаперечним доказом свого самопочуття.

- Гадаю, у цьому випадку менший страх приховує більший. Страх смерті.

- Я лікував молоду пацієнтку, яка мала страх смерті. Вона розповіла, що коли їй було десять років, вона захворіла на “свинку”. І замість того, щоб лежати в ліжку і тішитися, як усі нормальні діти, що вона пропускає уроки, вона обклалася медичними книгами і читала: яка це небезпечна хвороба, і які негативні наслідки вона може мати, і що від неї можна померти… Коли за допомогою психотерапевтичних методів ми повернулися у глиб її дитинства, то виявили, що насправді проблема “сидить” набагато глибше. Ряд ситуацій, що травмували її психіку, виникли задовго до того – ще у трирічному віці.

- Чула від “знаючих” людей, що боятися будь-чого у жодному разі не можна. Бо страх рано чи пізно упіймає свою жертву… Далі йшли зловісні історії про те, як хтось усе життя боявся переходити дорогу і на старості літ його збив автомобіль.

- Люди, що мають ті чи інші фобії, часто дошукуються причин у незбагненному, загадковому. Думають, що це їм хтось “поробив”, зурочив. А щодо подібних моторошних історій – вони не завжди є вигадками. Як поводиться людина, яка панічно боїться переходити дорогу, опинившись посеред шосе? Вона реагує неадекватно. Жоден водій, навіть найдосвідченіший, не може передбачити її поведінки. А вона має єдину мету – якомога швидше перейти дорогу. І, набравшись сміливості, біжить. Біжить щосили, не повертаючи голови ні вліво, ні вправо, нехтуючи елементарними правилами безпеки…

Найоригінальніші фобії:

дорафобія – страх обрости волоссям після дотику до шкури, хутра чи шкіри тварини;

птеранофобія – боязнь пташиного пір’я;

генуфобія – боязнь колін;

кіонофобія – боязнь снігу;

лаканофобія – боязнь овочів;

еозофобія – боязнь настання нового дня (зміни доби);

ценофобія – боязнь порожніх кімнат;

сомніфобія – боязнь лягати спати;

спектрофобія – боязнь дзеркал;

еритрофобія – боязнь червоного кольору;

пентерофобія – боязнь тещі;

омброфобія – боязнь потрапити під дощ;

латерофобія – боязнь лежати на лівому боці (найчастіше супроводжує кардіофобію – нав’язливий страх самовільної зупинки серця);

клімакофобія – боязнь ходити сходами;

іремофобія – боязнь тиші;

бібліофобія – боязнь книг та бібліотек…

Автор: Наталя Дружбляк
На фото: Тіаго Рібейро (Tiago Ribeiro). “Фобії”.
Джерело: Високий Замок www.wz.lviv.ua