Онкологічна служба України, хоча й фінансується на 50 відсотків, на сьогодні найефективніша з-поміж усіх медичних галузей. Цей факт підтверджує професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України, головний онколог МОЗ України, директор Національного інституту раку Ігор Борисович Щепотін.

Довідка:  Ігор Борисович Щепотін народився у Києві 3 листопада 1956 року. Починаючи з 1979 року працював клінічним ординатором кафедри загальної хірургії Київського медичного інституту. У 2003 році — начальник медичного підрозділу Управління справами Президента України. З того ж року і донині є завідувачем кафедри онкології Національного медичного університету. З 2005 року і до цього часу — головний онколог Міністерства охорони здоров’я України. Від 2006 року є членом Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України. З 2007 року — директор державної установи «Національний інститут раку». З 2008 року — член президії Всеукраїнського громадського об’єднання «Український медичний союз», співголова консультативно-експертної групи «Онкологія. Діагностичні та радіофармацевтичні лікарські засоби». Має почесні звання «Заслужений лікар України», «Почесний професор хірургії університету Джорджа Вашингтона, США». Автор більш як 200 наукових праць, зокрема чотирьох монографій та трьох підручників з онкології (українською, російською та англійською мовами). Автор десяти патентів на винаходи. Понад 100 наукових робіт Ігоря Щепотіна надруковано у зарубіжних журналах.

—Ігоре Борисовичу, рік тому очолюваному Вами інституту надано статус Національного. Що змінилося відтоді на краще?

—Власне, Інститут діє багато років: цьогоріч святкуватимемо 90-річчя. Працюємо планово, щодня. Відповідаючи на Ваше запитання, хочу сказати, що в останні роки Національний інститут раку здійснив багато надважливих кроків для розвитку вітчизняної онкології. По-перше, розробив загальнонаціональні стандарти діагностики та лікування онкологічних хвороб. Якщо раніше лікування хворих у різних куточках України відбувалося залежно від рівня кваліфікації лікаря, то зараз люди всюди отримують допомогу за міжнародними стандартами, затвердженими Міністерством охорони здоров’я. Протягом останніх двох років комісії Міністерства охорони здоров’я виїздять до різних регіонів України та перевіряють рівень надання допомоги онкологічним хворим не тільки в онкоустановах, а й взагалі в медичній мережі. То дуже гарний механізм для того, щоб контролювати ситуацію. Ми ж не тільки покладаємо надії на онкоустанови, а й звертаємо увагу на весь шлях хворого: від дня, коли людина уперше приходить до лікаря і до моменту виписки зі стаціонару після лікування.

В Україні створено чітку вертикаль надання медичної допомоги онкохворим. Нічого схожого немає в жодній іншій медичній галузі України. До речі, завдяки створенню Національного інституту раку ми розробили алгоритм шляху людини від самого початку захворювання. По всій країні діє мережа установ, кожна область має онкологічний диспансер. Якщо хворий потрапляє до такого диспансеру і допомога може бути організована на місцевому рівні, — то вона надається, якщо ж випадок складний чи потрібна суперкваліфікована хірургічна поміч, — отримує направлення до Національного інституту раку.
Інститут за два роки розробив Національну стратегію боротьби з онкологічними хворобами — «50 кроків боротьби проти раку». Тобто ми розуміємо, яким чином можна боротися із цією хворобою. То не є завдання тільки онкологів чи навіть усіх медиків України. Рак можна перебороти тільки масовим наступом із залученням усього суспільства, зокрема і ЗМІ, й екологів, і численних гуманітарних інституцій.

Національна стратегія має вісім напрямів, кожен з яких передбачає певні кроки. Вона продумана таким чином, що ми не можемо бути непослідовними, а тільки рухатися крок за кроком. То поступовий план боротьби зі злоякісними новоутвореннями у різних напрямах. Українську стратегію позитивно оцінили наші колеги з країн СНД, тож у травні в Києві збираємо засідання Асоціації директорів онкологічних установ СНД, присвячене 90-річчю нашого Інституту. Ще раз обговоримо нашу стратегію, і є всі підстави бути впевненим: українська модель стратегічної боротьби з раком буде прийнята також для країн СНД. Цей факт є доволі приємним для української онкології, оскільки внесок України у боротьбу з таким грізним захворюванням гідно сприймається на одній шостій частині Земної кулі.

За останній рік у Національному інституті раку розроблено також принципово нову доктрину надання допомоги онкологічному хворому. Приблизно 3–4–5 років тому ми ставили перед онкологами основне завдання — забезпечити хворому життя. Зараз дещо переглянули наші завдання: маємо забезпечити людині ще й високу якість життя після періоду лікування. Бо суспільство майже не замислюється над тим, яким чином особа, котра пройшла дуже складний курс протипухлинної терапії, різні операції, може адекватно повернутися до роботи, життя в родині, до своїх коханих, якщо хочете — до своїх звичок. Приміром, коли йдеться про поширену пухлину у дітей — саркому, що вражає стегнову кістку, то в таких випадках і досі часто застосовують ампутацію кінцівки. Коли дитина у 3–4 роки залишається без ноги, можна собі уявити, як складається її подальше життя. Тому ми розробили принципово нову органо-зберігаючу технологію: заміщаємо вражену ділянку кістки, і дитина зростатиме з обома ногами (нещодавно фахівці Інституту провели унікальну операцію: дівчинці із остеогенною саркомою стегна — ніжку вдалося зберегти). Стосовно раку шийки матки: чимало молодих жінок вражає ця хвороба. Трапляються випадки навіть у віці 18, 25, 27 років. Радикальний варіант лікування — видалення матки з усіма придатками, внаслідок чого жінка біологічно перестає бути жінкою, не може народжувати дітей. Ми теж розробили принципово інші підходи: якщо хвороба на ранній стадії — видаляємо тільки шийку, а матку, яєчники й труби залишаємо. Тобто принципово жінка ще може народжувати.

—Фантастично звучить.

—То є доктрина української онкології. Припустимо, якщо жінка середнього чи молодого віку захворіла на рак молочної залози, то оптимальний варіант — повне видалення. А подумаймо: як потім вона почуватиметься? Адже молочна залоза — це символ жіночности не тільки для самої жінки, а й для її чоловіка. Добре розуміючи це, також змінили свою стратегію. Коли до нас приходить хвора на злоякісну пухлину молочної залози, не тільки пропонуємо їй пластично-реконструктивні замісні операції, а й коригуємо стан іншої, здорової залози. Тобто приводимо стан до гармонії і симетрії. У мене був випадок: оперував жінку, робив їй «нову» молочну залозу, а через кілька днів після операції її бачили в сльозах. Я був дуже стурбований: чому? Виявилось, плакала тому, що нова залоза мала значно кращий вигляд, ніж та, що залишилась. Тому ми вирішили коригувати груди з обох сторін.
Не можу сказати, що наша стратегія стала звичною для всіх. Тільки починаємо справу. На прикладі Національного інституту раку це робимо і торуємо шлях як першопрохідці. Загалом можу сказати без сумнівів: онкологічна служба України є найкращою в медицині України.

—Щодо лікарів. У кожній галузі є люди, яких можна назвати зірками, світилами. Кращими. Можливо, це не надто етичне питання, проте кого Ви могли б зарахувати до світил сучасної української онкології?

—Як директор Інституту і головний онколог України, хочу сказати: переді мною стоїть трохи інше завдання: щоб середній рівень професійности українських онкологів тримався на світовому рівні. Зірки не можуть суттєво змінити ситуацію в Україні, а вона дуже непроста. Геніальні одиниці можуть допомогти окремим людям. А ми намагаємося підвищити середній рівень кваліфікації спеціалістів.
Наприклад, у попередні роки до Інституту онкології з регіонів приїздили на навчання одиниці, і то радше для кваліфікаційної «галочки». Нині — все інакше. У 2009 році стажувалися в Інституті 160 лікарів з усієї України: протягом місяця працювали в операційних, дивилися, навчалися.
Якщо ж говорити про зірок, то в Україні працюють люди, котрі можуть бути гордістю будь-якої клініки світу. Можу це авторитетно казати, тому що сам вісім років працював у Сполучених Штатах Америки, і той рівень мені добре відомий. Хотів би назвати наших патріархів. Це насамперед — Герой України Григорій Васильович Бондар, директор Донецького протипухлинного центру, — справжній флагман української онкології. Старійшина. Навіть у поважному віці щодня оперує. У нашому інституті працює академік Валентин Леонідович Ганул — теж зі старої гвардії. Ця людина має абсолютно світлу голову, вмілі руки, які оперують кожного дня так досконало, що можуть бути прикладом для багатьох молодих хірургів. Хочу згадати видатних людей, які працюють поруч зі мною в Національному інституті раку. Це — заступник директора професор Едуард Олександрович Стаховський, який очолює відділення онкоурології: фахівець світового рівня. Це — професор Людмила Іванівна Воробйова, яка очолює відділення онкогінекології. Це — керівник дитячого відділення, зовсім молода людина, головний дитячий онколог України Григорій Іванович Климнюк. Отже, зараз у Національному інституті раку працює ціле сузір’я спеціалістів високого рівня. Але ще раз хочу наголосити: моє завдання не так культивувати зірок — я з великою пошаною до них ставлюся, — як підвищувати середній рівень кваліфікації кадрів української онкології. Завдання зірок — робити ще більше зірок.

—В одному зі своїх інтерв’ю Ви порівняли Україну із хворим організмом, що має надію на одужання. Яка зараз динаміка?

—Дякуючи Богові, в Україні не найвища захворюваність на рак навіть серед країн Європи. Середнього рівня. Наприклад, в Австрії, Франції, Німеччині, Італії захворюваність на злоякісні новоутворення значно вища. Але смертність від онкологічних захворювань в Україні приблизно удвічі більша. Ось у чому проблема.
За прогнозами, захворюваність на рак як зростала, так і зростатиме — це світова тенденція. Експерти кажуть: якщо зараз онкологія за смертністю посідає друге місце після серцево-судинних патологій, то у найближчі десять років посяде першу сходинку серед причин смерти людей.
Багато років в Україні крива захворюваности супроводжувалась симетричним зростанням смертности. За останні кілька років, завдяки реформуванню стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, крива смертности почала знижуватися. Тобто ці показники пішли у різних напрямках. Коли я це уперше побачив, вирішив, що то якась помилка. Перевірив статистику по всіх можливих джерелах статистичної інформації — у Держкомстаті, Національному канцер-реєстрі, Міністерстві охорони здоров’я. І позитивна закономірність підтвердилася. Уперше в Україні криві захворюваности на рак і смертности від нього почали розходитися урізнобіч. Це означає, що українська онкологія є зараз досить ефективною в плані методологічному, і ми добре розуміємо, куди рухатися і як розвиватися.

—У якому часовому вимірі відбувся перелом?

—Не можу сказати, що це сталося як феєрверк. Процес зайняв у часі останні чотири-п’ять років. А вже 2009 року тенденція стала виразно помітною. То дуже добра ознака, що доводить ефективність онкологічної служби України.
З іншого боку, варто зазначити, що без фінансового наповнення боротьби з раком не зможемо довго втриматися на досягнутій висоті. Українські онкологи довели, на що здатні. Але якщо онкологія фінансуватиметься за залишковим принципом, то можемо скотитися до дуже сумних останніх місць у світі за рівнем смертности.
З іншого боку, до Національного інституту раку протягом останнього року зверталися представники Нігерії, Молдови, різних країн СНД та навіть Африки з проханнями надати їм методологічну допомогу задля впровадження такої самої моделі онкологічної допомоги. Українська модель — вельми ефективна, але солдатам перед боєм потрібна зброя.

—Скільки бюджетних коштів надходить нині на онкологію України?

—На медикаменти ми отримуємо близько 105 мільйонів гривень згідно з Державною програмою «Онкологія». І близько 35 мільйонів — на діагностичне та лікувальне обладнання. Це означає, що за бюджетні кошти можуть лікуватися не більш як 18 відсотків хворих. Забезпеченість обладнанням становить менш ніж 50 відсотків. 80 відсотків усього обладнання в українській онкології потребує докорінних змін, тому що воно небезпечне і для хворих, і для лікарів.

—В ідеалі — скільки потрібно грошей українській онкології, аби утримати відносно задовільний рівень та рухатися далі?

-- Ми розробили Державну програму «Онкологія»: розрахували, що до 2016 року потрібно 7,8 мільярда гривень. Програма не приймалася урядом три роки. Проте я зайняв принципову позицію, і, нарешті, у грудні 2009 року справа рушила з місця: програму «Онкологія» ухвалено Верховною Радою як Закон. Сподіваємося, з 2010 року Закон України про боротьбу з онкозахворюваннями почне працювати. Це дуже приємно, та було б значно приємніше, якби вся необхідна сума коштів була спрямована на боротьбу зі злоякісними новоутвореннями. На жаль, ми отримали наполовину менше –3,7 мільярда гривень. Тобто програма боротьби з раком в Україні фінансується на 50 відсотків. Чи можемо ми реально чекати від онкологів України перемоги? Лише певних позитивних змін. Але якщо вкладаємо половину від необхідного, розуміємо, що 50 відсотків хворих не зможуть лікуватися за бюджетні кошти. Решта людей, або принаймні багато з них, просто відмовлятимуться від лікування через неспроможність платити за нього.
Отим 600 людям, котрі лікуються у стаціонарі Національного інституту раку, байдуже, хто в яких чиновницьких кабінетах сидить. Їм важливо отримувати належне і безплатне лікування на міжнародному рівні. Такого не було ще два роки тому. Та все ж сталося: упродовж двох років у Національному інституті раку хворі отримують безплатне лікування. І це завдяки тому, що запроваджено ефективний менеджмент. Тож коли до мене надходять із Верховної Ради чи Адміністрації Президента листи з проханнями надати безоплатну допомогу, то я відповідаю: у мене лікування безплатне…
— Сердечна вдячність за розмову!

Статистика свідчить:
З 1999 до 2007 року захворюваність на злоякісні новоутворення в Україні збільшилася загалом на 8,1%. Спеціалісти вважають, що це через постаріння населення. Найвищі темпи — у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Львівській, Одеській та Харківській областях. Дещо знизилися показники в Луганській, Полтавській та Херсонській областях.
Оптимістична новина: рівень смертности від раку у переважній більшості областей України зменшився на 2,6%. Проте якщо звернути увагу на захворюваність чоловіків, то з 1999 по 2007 рік вона зросла на 5,0%, особливо стрімко побільшало випадків раку передміхурової залози (50%), нирок (43,6%), меланоми шкіри (40%), щитовидної залози (31,7%). Прекрасну половину людства грізна хвороба вражає в Україні частіше — стався приріст показників на 11,5%. Найвищі темпи зареєстровані щодо нирок (32,3%), щитовидної залози (30,8%), меланоми шкіри (28,6%), тіла матки (21,6%), шлунково-кишкового тракту (близько 24,7%).
Найбільшу питому вагу у структурі смертности від злоякісних пухлин дітей посідають рак головного мозку та лейкемії: 59,3% — у хлопчиків та 53,5?% — у дівчаток.
Фахівці прогнозують, що до 2017 року зростання кількости злоякісних новоутворень збільшиться у чоловіків на 0,3%, у жінок — на 8,2%. Тобто загальна кількість первинних хворих на рак може перевищити 180 тисяч осіб. На початок 2009 року в онкозакладах України на обліку перебувала 934 141 особа (а саме — 319 517 чоловіків та 604 623 жінки). Тобто жінок —через відмінності у структурі хвороби та смертности — удвічі більше.

О Пречиста Богомати, Всецарице!
Почуй багатостраждальне зітхання наше перед чудотворною іконою Твоею, що з Афону до нас принесена, поглянь на дітей Твоїх, важкими хворобами обтяжених, котрі з вірою до святого Твого зображення припадають.
Зціли хворих людей Твоїх, о Всецарице Милостива! Розум і руки тих, що лікують нас, благослови, щоб послужили вони знаряддям Всемогутнього Христа, Спаса нашого. Покрий нас покровом крил Твоїх, захисти чесним Твоїм омофором. Як живій, сущій з нами, молимось перед іконою Твоєю, Владичице! Простягни руки Твої, повні зцілень, Радосте скорботних, в печалях Утіхо, щоби, чудотворну допомогу скоро отримавши, прославляли Животворчу і Нероздільну Тройцю, Отця, Сина і Святого Духа на віки віків.
Амінь.

Автор: Ольга ДУБОВИК
Джерело: Українське слово http://ukrslovo.com.ua/