Танець залізної парижанки

Автор: Ольга ДУБОВИК

І що такого особливого у тій Ейфелевій вежі? Залізяка та й годі! Так гадають деякі, навіть бувалі в бувальцях, туристи, вперше рушаючи на зустріч із Парижем. Та від усіх таких розумувань не залишається й сліду після того, як ти зблизька і оддалік, на власні очі бачиш цей витвір людського генія. Як можна було із заліза сплести тонке мереживо? І щоб ця споруда на Марсовому полі не тиснула, а легко стриміла, водила осяйний танок у сутінках, вабила, притягувала, чарувала, як справжня парижанка…

Французи, схоже, нічого не роблять «з дурної голови», бо більшість визначних споруд Парижа уособлюють певні епохальні події в житті нації. Споруджуючи найвищу у світі металеву вежу 1889 року, вони присвятили цей шедевр 100-річчю Великої Французької революції та приурочили до Всесвітньої виставки, що мала місце у Парижі 1890 року (виконувала роль вхідної арки). Перед інженером-будівельником, конструктором Гюставом Ейфелем стояло непросте завдання — його творіння мало продемонструвати цілому світові технічну могутність та економічне процвітання Франції. І недарма його проект переміг в урядовому конкурсі з-поміж інших 700 пропозицій. На той час Ейфеля вже знали у світі як автора залізного каркаса для американської статуї Свободи (оригінал якої, до речі, в натуральну величину знаходиться також у Парижі, в Люксембурзькому саду). Одначе Ейфель наштовхнувся на критичні стріли таких доволі авторитетних у тогочасній Франції персон, як поет Поль Верлен, письменники Гі де Мопассан, Александр Дюма, Сюллі Прюдом, композитор Шарль Гуно та інші. Якими лишень саркастичними словечками не називали цю споруду! Не всі вірили й у те, що висотна вежа довго вистоїть на вітрах, сонці й дощах. Щоб втілити справу свого життя, Ейфель поручився власним майном за стабільність конструкції та ще й викупив страховку на той випадок, якщо вежа впаде. І — переміг! Усупереч усім прогнозам скептиків вежа виявилась шедевром інженерного мистецтва.

Два роки і два місяці — ось той рекордно короткий термін, упродовж якого постала Ейфелева вежа. Будівельні роботи здійснювали (на диво теж) 300 робітників. Ейфель при цьому власноруч виконав креслення окремих частин споруди, що складається з 15 тисяч деталей, у натуральну величину. Паризька вежа на той час була удвічі вищою від усіх найбільших тогочасних споруд: її висота — 300 метрів (та ще плюс 22-метрова телевізійна антена зверху). Фундамент залізного дива складається з металевих каркасів. І надійність ні в кого не викликає нарікань, адже навіть під час вітровіїв коливання вежі не перевищує 15 сантиметрів.

Для порівняння: висота піраміди Хеопса — 137 метрів, Кельнського собору — 156 метрів, Ульмського собору — 161 метр. Місце першої «високости» світу Ейфелева вежа посідала аж до 1930 року, коли почали з’являтися набагато вищі хмарочоси та телебашти і її перевершив Крайслер Білдинг у Нью-Йорку.

Залізну леді час від часу вдосконалювали. Найперше її освітлення складалося з 10 тисяч газових ліхтарів, двох прожекторів та встановленого на верхівці маяка, світло якого було триколірним, як прапор Франції: синім, білим і червоним. 1900 року на конструкціях вежі з’явилися електричні лампи. А 31 грудня 1985 року запрацювала нова, «золотиста», система ілюмінації: тепер усередині встановлені 292 прожектори, обладнані натрієвими лампами у 100 ват. Ледве починає сутеніти, як уже весь Париж завмирає в очікуванні моменту, коли Ейфелева вежа заграє привітним сяйвом, що дарує радість найбільшим песимістам. Тоді радісні голоси линуть з усіх туристичних катерів, що безперервно курсують річкою Сена, звідки відкриваються різноманітні ракурси споглядання вежі.

І ще диво: чим старша, тим більше цінують її парижани та гості, бо тепер уже неможливо уявити столицю Франції без цього залізного ажурного плетива вагою 7300 тонн, загальною масою 10 тисяч тонн. Помітну роль відіграло творіння Ейфеля у справі розвитку радіотелеграфного зв’язку: першу антену тут встановлено ще 1904 року, і відтоді радіо- й телезв’язок — одна з функцій вежі. Власне, саме радіоантени врятували вежу від запланованого знесення через 20 років після завершення виставки. Окрім того, там міститься маяк, лабораторія повітряних сполучень та метеорологічна станція. А п’ять років тому, коли у Києві буяла Помаранчева революція, на нижньому майданчику Ейфелевої вежі вперше спорудили каток, аби прорекламувати Париж як кандидата на прийняття літньої Олімпіади-2012.

Чи варто дивуватися, що кожного року заради того, щоб побачити Ейфелеву вежу, на Марсове поле приїздять близько 6 мільйонів туристів з усього світу. Більшість намагаються осягнути всі три рівні Ейфелевої вежі: перший міститься на висоті 57 метрів, другий — 115, третій — 274 метри. На двох перших платформах розташовані ресторани і бари для вишуканого гастрономічного задоволення пілігримів, поєднаного із спогляданням неповторної паризької панорами. У сонячну погоду з третьої платформи відкривається краєвид на 140 кілометрів. Кажуть, буцімто фашистські вояки 1940 року закріпили на вежі прапор зі свастикою. Проте Гітлеру так і не випало побувати на Ейфелевій вежі, тому побутує твердження: мовляв, диктатор завоював Францію, але так і не завоював Ейфелеву вежу.

А ще перед самою вежею є одне з найромантичніших місць Парижа — майданчик, де зустрічаються закохані.

Хтось хитромудрий прорахував, буцімто за всю історію існування вежі на ній побували більш як 230 мільйонів осіб. Працюють ліфти, спроектовані ще Ейфелем (раптово виходили з ладу лише у червні 1940 року, коли до Парижа увійшли німецькі війська). Та можна піднятися на верхотуру і східцями — всього їх 1792. Чимало незвичайних історій траплялося за час існування Залізної парижанки. Розповідають, приміром, ніби 1925 року пройдисвіт Віктор Люстиг примудрився двічі «продати» вежу на брухт.

Певний час вежа мала сумну славу улюбленого місця самовбивць та сміливців-еквілібристів. Великою проблемою Залізної леді свого часу також була іржа, проте зараз ця загроза позаду, адже каркас кожні п’ять років покривають п’ятдесятьма тоннами спеціальної захисної фарби. Доглядає за Ейфелевою вежею колектив із тридцяти осіб, котрі щоранку замість зарядки біжать по східцях на верхній рівень споруди (!). Звісно, не кожному туристові такий марафон під силу.

Незмінно прекрасна — удень і вночі — Залізна леді Парижа ще довго славитиме собою Францію та підноситиме до небес хвалу людському натхненню.

Автор: Ольга ДУБОВИК
Джерело: Українське слово
Фото: ВікіСховище