КРЕМЕНЕЦЬКІ ГОРИ

Автор: Володимир Гетьман

У 1990 році найцінніші ділянки Кременецьких гір площею 1000 га було виділено як філію створеного на Тернопільщині природного заповідника «Медобори»
На тлі Подільської височини (чи плато), що простягається між річками Дністер і Південний Буг уздовж їхньої течії з північного заходу на південний схід, серед окремих її підвищених ділянок виділяються Кременецькі гори. Горами їх можна назвати хіба що за зовнішнім виглядом (формою), бо найвищі місця «сягають» лише 400 м над рівнем моря. В основі кряжа залягає потужна товща білої крейди (з домішками чорного кремнію), перекрита шаром пісків. Останні відклалися 15–20 млн років тому у водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що було на місці нинішніх Українських Карпат. Вершини Кременецьких гір вінчають вапнякові обривисті скелі

Кременецьке горбогір’я — високо піднята видовжена (з південного заходу на північний схід) смуга Північного Поділля. Вона має різко виражену асиметричну будову, стрімкий обривистий північний схил з висоти 150–200 метрів, і пологий південний. Характерною особливістю пасма є наявність ряду останців (останцевих масивів). На корінних схилах виходи порід (мергелів і крейди) утворюють терасовані уступи. Вирізняються вапнякові карнизи, що часто обвалюються. Тому брили вапняків і пісковиків густо вкривають довколишню місцину.

Власне, Кременецькі гори — це рідкісні ерозійні «гори», інакше — розчленоване горбогір’я. Ерозійні (зумовлені розмивом води) процеси надали місцевому ландшафту надзвичайної мальовничости, особливо в долині річки Іква, що відділяє Кременецькі гори від сусідніх Вороняк. Найбільш розчленований рельєф властивий саме західній частині Кременецької височини, що прилягає до долини р. Іква. Тут і розміщується філія заповідника «Медобори». Найцікавішими щодо мальовничости, краси ландшафту, своєрідними унікумами є гори-останці: Маслятин, Страхова, Гостра, Дівочі скелі, Замкова (Бона), Черча, відокремлені відкритими долинами одна від одної, а гора — Божа (265 м н. р. м.) — від основного масиву височини. В урочищі Дівочі скелі (Дівочі гори), що знаходиться на околиці м. Кременця, побачимо мало не фантастичні виходи вапняків у вигляді різних химер, урвистих скель з нішами, обвалами тощо.

Природний рослинний покрив Кременецьких гір утворений переважно хвойно-широколистяними та широколистяними лісами, а також чагарниковими заростями, луками і степами. Флора судинних рослин налічує 917 видів, з яких 21 вид занесено до Червоної книги України. Особливу цінність становлять ділянки букових лісів на горах Маслятин та Черча. Власне, по горі Черчі проходить північно-східна межа поширення бука лісового (Fagus sylvatica), по Божій — східна межа поширення дуба скельного (Quercus petraea).

Самобутности і своєрідности рослинному світу Кременецьких гір надають ділянки степової і наскельно-степової рослинности, які є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів. Це — молочай волинський, змієголовник австрійський, лещиця дністровська, самосил гірський, жовтозілля Бессера. Вузьколокальним ендеміком та реліктовим деревним видом є береза Клокова, що росте на вапнякових вершинах гір Страхова і Маслятин. І досі незрозуміло — як вона, через тисячі кілометрів, знову з’являється аж у Середній Азії! Це може свідчити хіба що про глибоку древність цього дерева. Крім того, у складі флори Кременецьких гір немало інших рідкісних видів. Сонцецвіт сивий зустрічається на вапнякових скелях Дівочих гір. Дивно, що ця буйноквітуча рослинка не зростає навіть на сусідніх горах, де цілком аналогічні умови. Шавлія кременецька поширена тільки на степовій ділянці гори Страхової. Вперше її описав близько двохсот років тому відомий учений-ботанік (творець ботанічного саду і доктор Вищої Волинської гімназії у Кременці), австрієць Віллібальд Готліб Бессер. З фауни Кременецьких гір — на скелях гніздяться кам’яні дрозди, серпокрильці, у лісі можна зустріти сиворакш, а в фортечних мурах — сипух.

Кременецькі гори відомі історико-культурними пам’ятками — німими свідками багатьох історичних подій. Так, на вершині Замкової гори, розташованої в центрі м. Кременця, знаходяться руїни фортеці. У своїй історії вона не піддавалася нікому. Її не зміг узяти штурмом Батий. Замок перебував в облозі поляків, литовців. Перед одним лише героєм, славним українським лицарем, якому нащадки не спромоглися на величний пам’ятник, стала на коліна кременецька фортеця — гордим і непокірним Максимом Кривоносом!

Неподалік Замкової гори — на горі Черчі — козацьке кладовище з мальтійськими хрестами на старих могилах. Тут — істина людського життя і любов до рідної землі. Вічність і спокій, мирний сон знайшли неспокійні козацькі душі у місті з Кременя! Переказують, що замок козаки взяли… хитрістю, бо хтось зі сторожі таки відкрив їм ворота неприступної фортеці. Не витримали, здали нерви, чи…? Що ж, історія — жінка лукава, любить вухами (хто більше говорить). Мабуть, в останньому випадку не обійшлося без поборників Речі Посполитої. Також, що цікаво, на козацькому кладовищі, в єдиному в Україні місці, збереглися могили кобзарів із надгробками, витесаними у формі бандур.

На території Кременецьких гір організовано три еколого-освітні стежки: «Бона», «Гора Божа», «Дівочі скелі».

Еколого-освітня стежка «Бона»
Гора Бона (Замкова гора) — цінна геологічна та історико-археологічна пам’ятка. Висота її сягає 397 метрів. З неї добре видно гору Черча, майже до вершини вкриту лісом. На схилах Бони є відшарування, на яких можна розгледіти геологічну будову гір — чітко виражені нижньосарматські вапнякові пісковики з домішками чорного кременю. На вершині та схилах гори є ділянки степової рослинности з малочисельними популяціями рідкісних видів (гвоздика несправжньопізня). Вершину гори увінчують руїни стародавньої фортеці-замку, однієї з найдавніших на Поділлі. Замок відомий ще з XІІ ст. Спочатку він був дерев’яним, у XІІІ ст. — вибудуваний з вапняку. Збереглася башта з готичною аркою для проїзду та оборонними мурами товщиною 2,3 м і висотою 8–12 м. З ХVІ ст. місто належало Польщі. За наказом королеви Бони, дружини польського короля Сигізмунда Першого, неаполітанської принцеси Бони Сфорци д’Арагони, замок було укріплено — мури стали вищі та товщі.

З гори Бона відкривається неповторний краєвид на місто, а в сонячну погоду на обрії добре видно золоті куполи Почаєва. На одній із найдавніших вулиць Кременця — Медовій — знаходиться унікальна споруда XVIII ст. — кременецькі будинки-близнюки, зведені у стилі бароко. Під самою горою — Миколаївський собор (XVI–XVII ст.). Далі — комплекс будівель колишнього колегіуму (1731–1743 рр.), споруди братського Богоявленського монастиря (ХVII ст.), монастир реформаторів (XVIII ст.), родинний будинок Словацьких (XVIII ст.), старі цвинтарі (польський, єврейський, козацький). Кожна вулиця міста є своєрідним музеєм. Більшість жилих будинків міста побудовано у ХVІІ–ХVIII ст.

Еколого-освітня стежка «Гора Божа»
Гора Божа знаходиться на відстані семи кілометрів від м. Кременця, нагадує трапецію з пологими, а місцями досить крутими, схилами. Вона вкрита типовими для Північного Поділля лісами з цінними степовими ділянками, в яких трапляються рідкісні види рослин і тварин.

Гора має дві вершини. Під однією з них б’є Святе джерело, з яким пов’язане явлення Матері Божої. На другій, кам’яній, скелі колись стояла невеличка каплиця з відбитком стопи Божої Матері. На початку 1960-х рр. капличку підірвали. У гожу днину з цього місця видніються золоті бані церков Свято-Успенської Почаївської лаври. Божа має ще й культове значення (щорічно сюди приходять тисячі паломників). За християнською легендою, в часи монголо-татарської навали на горі Божій явилася Діва Марія і гірко заплакала над долею сплюндрованої Київської Руси. Відбиток її ноги, подібний до того, який є в Почаєві, залишився на вершині, а з місця, де капали на землю сльози Богородиці, забило джерело.

На схилах гори серед молодих насаджень — залишки унікального дубово-соснового лісу віком понад 170 років. Серед трав’янистих рослин — багато рідкісних та реліктових видів.

Еколого-освітня стежка «Дівочі cкелі»
Стрімко підносяться в небо Кременця сірі громаддя Дівочих скель — одного з найцікавіших урочищ північно-східної окраїни міста. Урочище Дівочі скелі — цінна ботаніко-геологічна та палеонтологічна пам’ятка природи. Висота їх — близько 400 м, схили поросли дубом, грабом, липою, кленом і сосною. Відшарування вапняків виступають у вигляді стрімких круч та карнизів.

Цікава легенда походження назви скель. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися перепочити в горах. Темної ночі полонянки втекли. Варта підняла тривогу і пустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися у прірву. Відтоді ці скелі народ називає Дівочими. Тут збереглася вузька смуга степової рослинности з численними рідкісними видами, зокрема: клокичка периста, змієголовник австрійський, сонцецвіт сивий, береза темна, гвоздика несправжньопізня тощо.

По дорозі на г. Божу можна відвідати м. Почаїв — всесвітньо відомий духовний центр православ’я. Саме тут розташована Свято-Успенська Почаївська лавра (XVI–XX ст.), джерела Святої Анни у давньому селі Онишківці.

Нині у Державній службі заповідної справи Мінприроди здійснюється робота щодо оголошення Кременецьких гір національним природним парком (площею близько 12 тис. га), створення якого передбачено одним із останніх указів Президента України від 27.08.2008 р. № 774 «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків». Щоправда, пропонується змінити назву парку на «Данилів град», оскільки тут знаходився один із замків Данила Галицького.

P. S. Кременецькі гори ніяк не вписуються у природний заповідник «Медобори». Це зовсім інший генетичний ландшафт. Відокремленість їх і, відповідно, труднощі (для адміністрації заповідника), пов’язані з управлінням, зокрема охороною території, неминуче порушують питання створення нової природно-заповідної установи, звичайно, з поліфункціональним статусом — національного природного парку.

Автор: Володимир Гетьман, головний спеціаліст Державної служби заповідної справи
Джерело: Українське слово