Край найдовших у світі печер

Автор: Василь Худицький

Тернопільщина – край замків, найдовших у світі печер і найдавніших в Україні язичницьких і християнських святинь.

Одна з найдавніших пам’яток розташована біля села Монастирок на високому березі річки Серет. Це печерний храм IX ст. – язичницька святиня з жертовним каменем перед входом. Поряд – старенька парафіяльна церква Чесного Хреста. Православний храм зведено на місці, де в давнину здійснювали свої обряди язичники. Упродовж років церква зазнавала чимало перебудов, а її вежа виконувала навіть оборонну функцію, тут можна було сховатися від нападників.

Поблизу храму – хресна дорога з 14-ма хрестами. На престольне свято – Чесного Хреста – їх уквітчують цілющими рослинами. Сюди приїжджає чимало паломників. Упродовж хресної дороги вони моляться, загадують бажання. А молодь уважає за щастя зірвати якусь галузку з хреста, як символ спокою, добробуту в родині.

Як розповіла наш екскурсовод Оксана Ленчук, на великі свята хресною дорогою люди йдуть до колишнього язичницького храму – жертовника, тепер невеликої каплиці, яку віруючі використовують для завершення або початку служби. Раніше довкола було дуже багато язичницьких жертовних каменів, але майже всіх їх понищено. Лише один дивом зберігся. Тепер на Водохреща люди освячують на ньому воду. А молоді дівчата просять собі супутника життя. Не утрималися від цієї спокуси і журналістки, які були у складі нашої групи.

Незважаючи на протидію Церкви, серед молоді досі зберігається давній язичницький звичай – залишити на гілці чи огорожі частину свого одягу. Вважається, допоки річ залишається в цьому місці, людина має енергетичну підзарядку.

Відомо, що язичники здавна селились у каньйонах Серету, Дністра, Смотрича, Збруча, бо в печерах, які існували на крутих берегах цих річок, можна було легко сховатися не лише від мирської суєти, а й від татаро-монгольських нападників.

Нині пам’ятки язичництва і християнства мирно співіснують. Але коли язичники пішли і коли на українських теренах оселилися християни – складно сказати. За деякими припущеннями, язичники з’явилися тут у ХІІ-ХІІІ століттях, а християни – у ХVI. Місць, де б на одній території збереглися і язичницькі, і християнські пам’ятки, в Західній Європі більше немає.

Вертеба – музей трипільської культури

Дослідники вважають Тернопільщину краєм найдовших у світі печер. Тут їх зареєстровано близько сотні – і великих, і малих. Більшість печер розташована у Зборівському районі. До найдовших зараховують Оптимістичну – 230 км та Голубі озера – 134 км. При цьому, на думку завідувача відділу печер Зборівського археологічного музею трипільської культури Олександра Дудара, нині відкрито лише 20% підземних порожнин. Решта чекає свого часу. У цій місцині можна взятися за лопату й у себе на городі відкрити печеру.

Розташована поблизу села Більче Золоте печера Вертеба – єдиний в Україні музей трипільської культури. Єдиний тому, що трипільці ніде не жили в печерах. Недарма їх називали “дітьми сонця”. І лише Вертеба чимось привабила давній народ.

Усі печери на Поділлі – горизонтального типу, перебувають на відносно невеликій глибині. Вертеба розташована на глибині 10-12 м, інші – 50-60 м. Довжина Вертеби становить близько 9 км.

У перекладі зі старослов’янської “вертеба” означає улуговина чи яма. І справді, вхід до печери міститься в карстовій воронці, яку можна помітити лише з десяти метрів.

Розповідають, що печеру виявили випадково. Місцевий орендар цих земель Ян Хмелецький полював на лисицю. І коли майже впіймав її, звір несподівано зник під землею. Коли землевласник розкопав нору, то виявив велику порожнину. Це сталося ще 1822 року.

І лише 1876-го сюди прибули перші археологи з Краківської академії наук і знайшли тут пам’ятки трипільської культури. Однак через те, що знайдений посуд був дуже розмальований, його назвали культурою мальованої кераміки. До слова, саме поняття “трипільська культура” з’явилося дещо пізніше – 1893 року, коли науковці виявили її рештки на Київщині в селі Трипілля.

У 1920-1930 роках археологічні розкопки в печері Вертеба проводив син відомого поета Олександра Олеся – Олег Кандиба (Ольжич). За цей час було віднайдено дуже багато археологічних знахідок, які нині зберігаються у Краківському музеї. Загалом там близько 400 різних посудин, яким понад 5 тисяч років. За таку кількість знахідок, яка не має собі рівних у Європі, цю колекцію ще називають “Наддністрянською Помпеєю”.

Нині науковці продовжують вивчати печеру. За словами Олександра Дудара, спочатку всі знахідки забирали до Зборівського археологічного музею, тепер їх залишають у самій печері, де створено музей трипільської культури.

Печера Вертеба має вигляд великої зали, підпертої безліччю колон. Звичайно, людина неспроможна створити такий простір, це зробила природа багато мільйонів років тому. Як зазначають науковці, тоді на цій території існувало тепле Сарматське море, в якому розмножувалися водорості. Вони відмирали і випадали на дно, внаслідок чого сформувалася потужна товща гіпсів. А коли в земній корі розпочались альпійські гороутворення, в гіпсових відкладеннях землі утворилися тріщини, куди почала потрапляти вода. Вона й утворила печери. І лише після того, як ця частина суші піднялася над рівнем моря, у печерах розпочався процес утворення сталактитів, сталагмітів.

Олексій Нікітін, генетик Мічиганського університету:

– Вертеба – пам’ятка світового значення, яка може дати відповідь на запитання, звідки ми прийшли і куди йдемо. У печері є рештки людей, які проживали на цій території не менш ніж 5 тисяч років тому. Стан поховань дозволяє виділити з кісток ДНК. Навіть фрагментарні дослідження свідчать, що трипільці дещо відрізняються від сучасних європейців. Чи схожі вони на сучасних українців – відповідь на це запитання ще належить віднайти. Незважаючи на те, що роботи багато, в мене нерідко виникає відчуття, що цими пагорбами ходять нащадки трипільців.

Автор: Василь Худицький
Джерело: Львівска газета,  http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2009/05/28/37894/