КОРСУНЬ...БИТВИ ЗА СЕРЦЕ УКРАЇНИ

Якщо на карті України провести навхрест лінії між крайніми західною і східною та південною і північною точками, то перетнуться вони в районі міста Корсунь-Шевченківського. Серце України відрізняється нерівною місцевістю з балками, ярами, байраками, степовий пейзаж часто змінюється гайками, іноді лісостепом, де-не-де зачервоніє польовий мак або заблищить синя гладь ріки. Через центр міста протікає річка Рось. Вихід природних гранітів утворює безліч великих і маленьких островів та острівців, розбиваючи русло річки на численні водограйчики, струмочки і потоки.

Лягаєш на теплий граніт, через який перекочується вода, і не можеш навіть розрізнити, пливеш ти чи летиш такою стрімкою є швидкість потоку. Набагато цікавіше у водоспаді - сила потоку невелика, вона несе, але не збиває з ніг, як гірська річка. Потік огортає і обдзвонює бульбашками, вібрує, наче жива істота, масажує. Окрім простого задоволення цей масаж має ще й лікувальні властивості: розбиває целлюліт, знижує вагу, нормалізує апетит, знімає напруження і болі при радикуліті, остеохондрозі, міозітах, невритах. Він особливо корисний при постстресових та посттравматичних синдромах, неврастеніях, неврозах, вібраційній та моніторній хворобах, порушеннях метаболізму.

Не дивно, що поселення в районі Корсуня-Шевченківського відомі ще з часів кам'яного віку. Перша літописна згадка датується 1032 роком (часи правління Ярослава Мудрого), вона і вважається датою заснування міста. Цей гордий край не змогли підкорити монголо-татари, кримські Гіреї та навіть Гедиміни. У часи Речі Посполитої за ці місця відбулося декілька великих доленосних битв. Серед них найбільш відомі бій 1630 року, коли українські козаки під проводом Тараса Федоровича розгромили Корсунський польський гарнізон, та Корсунська битва 1648 року, в якій польські війська на чолі з гетьманом Миколою Потоцьким були вщент розгромлені козаками під керівництвом Богдана Хмельницького.

Слайд-Шоу м. Корсунь

Через сто років польські королі все ж захопили Корсунь, однак полем бою цього разу було ліжко російської імператриці Катерини ІІ. Ще за часів правління Єлизавети Петрівни, будучи дружиною Петра Федоровича, велика княгиня Катерина весело проводила час у колі своїх приятельок і особливо приятелів. Одним із них був син польського мазовецького воєводи і спольщеної княгині Чорторизької Станіслав Август Понятовський. Спершу він перебував у Парижі, де забезпечений шляхтич жив досить розгульно, потім - у Петербурзі. Велика княгиня 1757 року запримітила красеня з блакитними очима, вишуканими манерами та зв'язками у середовищі французької аристократії, який потім організував їй прихильність Вольтера. Вона настільки захопилася Понятовським, що народила від нього 1758 року позашлюбну доньку, яка, однак, через рік померла.

По смерті Єлизавети Петрівни 1762 року Петро ІІІ перебував на престолі близько семи місяців, після чого вся повнота влади перейшла до Катерини ІІ, яка посадила свого коханця на королівський престол Речі Посполитої. За словами самої Катерини ІІ, Понятовський був їй "любезен и любим от 1755 до 1761" року, коли його місце зайняв Потьомкін. Водночас Понятовський був їй потрібен для інтриг у Європі та війни з Туреччиною за Крим. Катерина ІІ допомогла польському королеві розправитися з гайдамацьким повстанням в Україні, а після придушення Коліївщини віддала, зокрема, Корсунське староство в особисту власність свого колишнього фаворита, польського короля Понятовського. Станіслав Август подарував його своєму племінникові, який побудував у центрі Корсуня на острові палацовий комплекс над берегами річки Рось. Центральний палац, виконаний у псевдомавританському стилі, з елементами ґотики та класицизму, як ні що інше відповідав розгульному характерові епохи і, зокрема, родини Понятовських. Закруглені арки, пілястри, фронтони і прикраси на них - усе наповнене ніжністю, бажанням утіхи і чуттєвих насолод - доповнювали нестримну красу природи тих місць. Що відбувалось у бокових вежах палацу, можна собі лише уявити. Замок оточували одноповерхові споруди флігельного типу, які були водночас огорожею і житлом для челяді. В'їзд на територію був можливий через ворота, центральні для гостей були виконані у вигляді каре з турами-вежами.

Та не довго Понятовські пробули у фаворі - завоювання Криму призвело до втрати стратегічних інтересів до Польщі як партнера по зброї, а європейські контакти Понятовського були вже давно використані. У 1787 році доля Польщі вже вирішувалася без присутності її представника. Під час поїздки по Україні Катерина ІІ не пустила Понятовського до Києва, не звертаючи уваги на його прохання і натяки на інтимну близькість уже чвертьсторічної давності. Тоді Понятовський послав фаворитові Катерини ІІ Дмитрієву-Мамонову "за заслуги" найвищий польський орден Білого Орла. Катерина ІІ зрозуміла натяк і звеліла Дмитрієву-Мамонову вручити Понятовському в Каневі "за віру і вірність" російський орден Святого апостола Андрія Первозванного. Короткочасна зустріч із Понятовським була досить офіційною, після церемонії вручення цариця відразу ж зникла, а Понятовський залишився ні з чим. А вже через пару тижнів у Херсоні під час зустрічі з австрійським імператором "Священної Римської імперії" Йосифом ІІ, який приїхав до України під іменем "графа Фалькенштейна", було укладено домовленість про розчленування польських земель. За слухняність Понятовським надали землі в Україні. Ненадовго. Одразу ж після смерті Катерини Корсунь переходить до роду Лопухіних, але на цьому потрібно зупинитися детальніше.

Лопухіни виходять на політичну арену в 40-х роках 18 століття, коли в 14 років Петро ІІІ закохався у фрейліну Лопухіну. Проте страта Петра ІІІ 1763 року надовго віддалила Лопухіних від вінценосних осіб. Та відразу ж по смерті Катерини ІІ її син Павло І знайшов собі даму серця - легковажну доньку фрейліни - Ганну Лопухіну. Про людське око її одружують із князем Гагаріним. Батькові своєї коханки цар надав посаду генерал-прокурора, призначив міністром юстиції і таємним радником. Згодом Павло І присвоїв йому (третьому після Потьомкіна і Зубова) титул "найсвітлішого князя" за вірну та віддану службу. У цей же час було сфабриковане генеалогічне дерево Лопухіних, яке начебто починалося від касогського князя Редеді, а прізвище буцімто з'явилося від київського боярина Лопухи. Матір Ганни Павло І возвеличив до рангу статс-дами, враховуючи її заслуги ще перед своїм батьком Петром ІІІ. Павло І поважав батька настільки, що по смерті Катерини ІІ коронував його череп на вівтарі Петропавлівського собору. А Лопухіних продовжував обдаровувати щедро. Він викупив у небожа колишнього короля Польщі Понятовського маєток у легендарному Корсуні за 100 000 рублів сріблом і теж подарував його батькові своєї коханки Ганни. Лопухіним палац у Корсуні належав аж до 1918 року, коли більшовики розстріляли останню представницю цієї династії.

Зараз у центральному палаці розміщується музей історії Корсунь-Шевченківської операції 1944 року та фальшиве генеалогічне дерево Лопухіних. У флігельних приміщеннях - картинна галерея та музей історії Корсуньського краю з панорамою битви козаків Богдана Хмельницького з військом Миколи Потоцького 1648 року. Поруч із музеєм розташований парк із великою кількістю реліктових дерев і прекрасним джерелом, яке охоче відвідують туристи.

Костянтин Трінус, Укрінформ

За матeріалами:Yedyna Ukrayina.