Автор:  Інна КОРЧУК

На час відпустки всі мріють втекти подалі від знайомих місцин і осісти на тиждень-два на якомусь мальовничому пляжі Ямайки, Туреччини чи бодай Криму.
Зразковий аспірант Шведського Королівського технологічного університету, молодий письменник-мандрівник Максим Кідрук називає такі подорожі “попсовими”. Він вишукує на карті світу найбільш віддалені і небезпечні місцини і вирушає за адреналіном, часто із присмаком смерті. Про небезпечні мандри, ставлення батьків до захоплення сина і плани на майбутнє кореспонденту “ВЗ” розповів Максим Кідрук.

Життя Максима Кідрука складалось як і в сотень інших людей: школа, інститут, кохана дівчина… Та одного дня йому захотілось більшого і він поїхав здобувати аспірантуру в один з вузів Швеції. Все було чудово, але чогось таки цьому хлопцю не вистачало. Він відчував, що для повного щастя йому бракує яскравих емоцій. З дитинства Максим читав книги про мандри і мріяв подорожувати. Повернувшись з навчання в Швеції, Максим зізнався батькам, що вирішив змінити життя, розписані будні – це не для нього… Перша його подорож простяглась до найвіддаленіших і найнебезпечніших місцин Мексики. За місяць перебування у цій країні Максим кільканадцять разів поставав перед очима смерті. Свою незвичну подорож він вирішив описати у книзі. Минулого року роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії» отримав ІІ премію в конкурсі «Коронація слова-2009». Ця перемога остаточно переконала хлопця у тому, що він на правильному шляху...

Нещодавно Максим повернувся з чергової своєї мандрівки – він побував у Бразилії. “Коли вибирав маршрут, по якому рухатимусь, побачив на карті кілька цікавих місць. Звісно, це не були звичні для туристів Ріо-де-Жанейро чи щось на кшталт цього, - запевнив Максим Кідрук. – Мій погляд зупинився на цікавому місці під назвою Пантанал. Це найбільш заболочений клаптик Земної кулі, адже він півроку перебуває під водою. У Пантаналі мешкають величезні рептилії, найбільші в світі ховрахи, сила-силенна різноманітних комах… Спеціально для туристів тут облаштували бунгало. Ми спали в гамаках і накривались з ніг до голови марлею, аби комарі вночі не загризли. Поблизу наметів постійно прогулювались крокодили. Найбільш настирливого з них мені практично вдалося приручити, я навіть назвав його Петя. Про душ чи принаймні чисту воду на Пантаналі взагалі не чули. Мої друзі, після трьох днів перебування тут, повернулись у більш цивілізовані та безпечні місця”.

Із неабияким захопленням Максим Кідрук розповідає про нічні сафарі, дражніння крокодилів та купання з піраньями на Пантаналі. Завжди мріяв побувати на озері, де мешкають піраньї, - зізнається Максим. - Домовившись з гідом, зранку ми спустили на воду човен і почали рибалити. Піранью можна спіймати лише на великий шматок м’яса. Коли нарешті ця “мила” рибка клюнула, постає проблема, як витягнути з її пащеки гачок. Гід і місцевий рибалка “довірили” цю справу мені. Якщо зробити щось неправильно, можна і без пальця залишитись, у піраньї дуже міцні зуби і моментальна хватка. Спіймавши спільними зусиллями понад двадцять рибин, зрозумів, що мені цього мало. Я роздягнувся і пірнув у воду. Гід несамовито кричав, що ще не бачив таких дурнів, мовляв, піраньї з’їдять тебе за декілька хвилин. Я і сам чудово розумів, якщо у мене на тілі є бодай одна подряпина і вони почують запах крові, то це буде моє останнє купання. Але, видно, я у сорочці народився, після кількох хвилин водних процедур виліз на човен живим і неушкодженим”.

Цікаво, що за час подорожей Максим зробив для себе остаточний висновок – найкраще подорожувати самому. “Коли опиняєшся у критичній ситуації, то можеш розрахувати свої сили, - каже мандрівник. – Головне правило виживання – біжи від небезпеки чимшвидше, не озираючись. А якщо поряд буде друг, то ти вже не будеш упевненим, подолає він це чи ні. З’являється відповідальність і прив’язаність. Вже не кажу про подорож з дівчиною. Хай леді не ображаються, але далі комфортного пляжу з парасольками і чистою водою з ними би не їхав”.

Батьки з розумінням ставляться до захоплення їхнього сина. “Перед тим як кудись їхати, проходжу перший важкий етап – кажу про подорож батькам. Звісно, вони хвилюються і просять бути максимально обачним. Але батьки змирились з моїм вибором і зрозуміли, що відмовляти мене безрезультатно, - розповідає Максим. - Мама перед кожною подорожжю укладає мені аптечку, а батько дає цінні настанови. Якось після однієї з моїх подорожей мама з відчаєм подивилась на мене і сказала: “Синку, а ти ж був колись відмінником…”.

Автор: Інна КОРЧУК
Фото Максима Кідрука
На фото: Максим Кідрук хотів взяти свого нового друга – крокодила Петю – в Україну. Але із житлом були б проблеми. 
Джерело: Високий Замок   www.wz.lviv.ua