Автор: Володимир ГЕТЬМАН

Горгани — відособлений гірський (найбільш скелястий, а отже — важкодоступний) масив Українських Карпат, витягнутий по їхній осі — з північного заходу на південний схід. За природними ознаками Горгани належать до ландшафтної ділянки Зовнішніх, або Скибових, Карпат. Адміністративно більша частина їх знаходиться на території Івано-Франківської області (Надвірнянський і Рожнятівський райони), менша — у Міжгірському районі Закарпатської області. Найвищі вершини — на горах-близнюках: Сивуля Велика (1836 м) і Мала (1818 м)

Горгани, і загалом Скибові Карпати, мають цікаву геологічну будову. Гірські хребти у вигляді асиметричних складок-луск, немов скиби на зораному полі, налягають одна на одну, створюючи своєрідний скибовий, лускатий рельєф. Там, де на поверхню виходять тверді (ямненські) пісковики, поширені стрімкі урвисті скелі, кам’яні розсипи — греготи, горгани (як їх називають у народі). Від греготів і походить назва гір. Зазвичай такі скопища каміння трапляються і в сусідніх Бескидах (Львівська область) та інших місцевостях Карпат, але у скелястих Горганах — найчастіше. Ці кам’яні розсипи формуються у процесі так званого морозного вивітрювання. Тому особливо характерні для високогірних, вкритих сніжниками і льодовиками, районів півночі, де звуться курумами. Вони, справді, нагадують кам’яні поля чи витягнуті ріки.

Організувати заповідник у Горганах (площею 50 тис. га) Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила ще в 1940 році, однак цьому перешкодила Друга світова війна. У 50–80-х роках минулого століття на території Довбушанських Горган було створено низку заказників, пам’яток природи і заповідних урочищ, завдяки чому тут збереглося багато заповідних ділянок. Нинішній природний заповідник «Горгани» площею 5344 га створено Указом Президента України 12 вересня 1996 року. До нього увійшли унікальні ландшафтні заказники «Джурджі» та «Садки», заповідні урочища — Черник, Гниляк, Довжинець.

Розташований заповідник у межах Надвірнянського району Івано-Франківської області, на території Довбушанських Горган. Саме вершини цих Горган, особливо південних схилів, найбільше вкриті кам’янистими розсипами. Загалом на території заповідника кам’яні розсипи (греготи) займають 11–12 відсотків його площі.

Близько 30 гірських річок, наповнюючи первісну тишу глухих місць дикої природи мелодійним дзюрчанням кришталевої води, стікають із заповідної території до р. Бистриці Надвірнянської, що несе свої води до «сивого філософа — Дністра».

Своєрідність і різноманіття ландшафтних умов природного заповідника сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких багато рідкісних, реліктових, ендемічних. Ліси займають 85 % заповідної площі. Найбільшу цінність становлять ялицеві (31 га) та смерекові (787 га) праліси.

У горах рослинність змінюється з висотою, що зветься висотною поясністю (подібно до того, як широтна поясність — від екватора до полюсів). На висоті 1100–1500 м смугою росте українська смерекова «тайга». У її верхній частині поширена сосна кедрова європейська (Pinus cembra) — релікт післяльодовикового періоду (10–7 тис. років тому). Кедр європейський, або кедрина, як цю породу називають місцеві жителі, може утворювати цілі зарості — так звані кедрачі, або кедрівники. Живе це реліктове дерево довго — 500–600 років. Символічно: найбільш високо (1630 м) сосна кедрова відмічена на г. Довбушанці (1754 м), найвищій у заповіднику.

Вище лісу зростають субальпійські луки (полонини). Суворі кліматичні умови формують тут криволісся із заростей сосни гірської (народна назва — жереп), рідше — вільхи зеленої (лелич). Вище від цих заростей знаходяться кам’янисті розсипи. Треба чути їх «грегіт», коли переміщується, а то й падає, каміння на урвистих скелях!

Флора заповідника налічує 451 вид судинних рослин, 30 видів занесені до Червоної книги України. Найрідкіснішими є зозулинці, зозулині сльози яйцеподібні, лунарія оживаюча. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність, окрім кедрини, реліктових видів — страусове перо, вовче лико.

Не менш багатою є заповідна фауна. До Червоної книги України внесено 23, а до Європейського Червоного списку — 10 видів. З «червонокнижних» водяться ведмідь бурий, рись звичайна, яких в Українських Карпатах залишилося відповідно 350 і 300 особин. Особливо численною є орнітофауна — 103 види. Так, у чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна і дятел трипалий, корольок жовтоголовий, рябчик. Біля верхньої межі лісу та на лісових галявинах зустрічаються глухарі (по-місцевому — глушець). Наскільки заворожують у березні їхні токовища! Треба бачити, спостерігати, замаскувавшись десь поруч, удосвіта, до сходу сонця, це фантастично чарівне видовище!

З метою екологічної просвіти у заповіднику організовують екскурсії науково-пізнавальною стежкою «Греготи Горган», якою і пройдемося (віртуально).

Захоплюючу мандрівку в царство гір, яке зачаровує величчю і недоступністю своїх вершин, первозданністю ялицевих та смерекових пралісів, розпочнемо від контори Горганського природоохоронного науково-дослідного відділення — ПОНДВ. Вирушаємо головною дорогою Надвірна — Бистриця. Уздовж дороги тече річка Бистриця Надвірнянська. Далі йдемо берегом гірського потічка Джурджинець. Довколишню місцевість наповнюють шум води та щебетання птахів. Каміння на березі швидкоплинного гірського потічка вкрите червоними лишайниками. Йдучи маршрутом, можна натрапити на помешкання мурашок.

Цікаві прикмети, пов’язані з мурашками. Що вищі мурашники, то суворішою буде зима. Сильна метушня комах на купі — до гарної погоди. Мурах багато на деревах — скоро буде дощ.

Пройшовши 1500 м від початку маршруту, «впираємося» у шлагбаум. Звідси починається територія природного заповідника «Горгани» — першого і єдиного на Прикарпатті.

Перше враження — царство мохів, які ростуть між високими стрункими смереками. Ніжними колючками «вітаються» молоді смерічки. Дорога не надто втомлює, бо під час кожного підйому віє приємний вітерець. Помірну дозу адреналіну дає спуск. Піднявшись кам’янистою стежкою метрів 80 угору від обладнаної зупинки (лавочки), можна напитися джерельної води з кринички. Холодна вода враз проганяє втому.

Маршрут іде стежкою поперек схилу. Заходимо в буково-ялицево-смерековий праліс. Пообіч — вікові дерева. Трав’яна рослинність відсутня, зрідка трапляються зубниця і живокіст.

Стежка веде все вище заростями чорниці й брусниці на кам’яні розсипи. Крім греготів, існує ще одна їхня назва — сенети.

Перед нами відкриваються справжні «кам’яні річки». Ширина розсипів — 100 метрів. Каміння вкрите жовтим лишайником. Зліва по стежці видніється панорама хребтів: Явірчик, Таупишірка, Довгий Грунь, полонина Парок.

На межі з кам’яними розсипами видно, як смерека бореться за виживання. Дерево, яке зазвичай має висоту понад 30 м, росте невеликим деревцем, хоч стовбур досить товстий. Нижнє гілля стелиться по камінню й утворює густий килим-ліжник. Інколи такий ліжник займає площу 20–25 квадратних метрів.

Кам’яниста стежка в’ється змійкою серед ялиць і смерек, яким близько 150 років. Згодом входимо в зарості жерепу. Висота гірської сосни — від 0,5 до 3 метрів.

Далі перед нами — вже не «кам’яна річка», а велике «кам’яне море». Ширина розсипів у місці маршруту — 125 метрів. Каміння розміром близько 1,5 метра вкрите накипними лишайниками, переважно жовтими. На горизонтальних кам’яних майданчиках поселяються кущові темно-сірі лишайники.

Виходимо на луку Перенець. Серед різнотрав’я поодиноко росте ялівець. Квітує лука з весни до осени. Тут можна побачити п’ять видів орхідей, підсніжник, арніку, тирлич осінній, купальницю європейську, волошку карпатську та ін.

Відпочивши в альтанці, крутою стежкою майже збігаємо вниз, бо нахил схилу не дає зупинитися. Довкола високі смереки. Стежка приводить до кремезного бука окружністю близько 5 метрів. У його стовбурі зрослося аж 12 буків!

Перепочивши біля величного дерева, повертаємо вправо. Внизу — заболочена місцевість, де зростає вільха сіра, навесні цвіте калюжниця. Теплої осени можна спостерігати її повторне цвітіння.

Чути шум швидкоплинної гірської річки Бистриці Надвірнянської, на березі якої ростуть високі буки та смереки. Перейшовши через місток, опиняємося біля контори Горганського ПОНДВ, звідки розпочиналася наша мандрівка греготами Горган.

P. S. Позитив природного заповідника «Горгани» великий. Але є речі, які справляють певне негативне враження і бажання якось допомогти…

Перше. Місцезнаходження будинку адміністрації заповідника. Директора заповідника Василя Михайловича Кисляка особисто розумію і підтримую. Не було альтернативи щодо вибору приміщення. Нині маємо довкола майже індустріальний ландшафт з розбитою під’їзною дорогою. Тому чимдуж необхідно обсаджуватися деревами, щоб створити «оазу» лісу посеред непривабливого пейзажу. Тоді (хоч віртуально) складеться враження, що садиба адміністрації розміщена на території природного заповідника.

Друге. Згодом, коли вибрали приміщення, тут не стало води. Вона зникла навіть у місцевому колодязі. Воду треба приносити відрами з потічка, що протікає поруч (для технічних потреб), або майже з дому (для вживання). Тепер потрібна свердловина. За словами директора, вона коштуватиме не мало і не багато — 50 тис. грн.! Ото й думайте у міністерстві, де заповіднику знайти гроші?

Автор: Володимир ГЕТЬМАН, Державна служба заповідної справи
Джерело: Українське слово http://ukrslovo.com.ua/
Фото: Вікісховище, автор: Tomasz Kuran
На фото: Попадя