Автор: Ніна Бай

Погодьтеся, часто буває, що, відвідавши чимало далеких країн, ми іноді не встигаємо помилуватися і по-справжньому оцінити красу дивовижних куточків рідної держави. Зокрема, на жаль, так сталося і в мене. До Трускавця, до якого давно тягнула якась невидима сила, спромоглася доїхати лише зараз, встигнувши перед цим не раз помилуватися багатьма містами Європи, Канади, Америки, Австралії…

Забігаючи наперед, скажу: перебування в цьому напрочуд казковому містечку стало неоціненним бальзамом для душі й тіла. Тож роздумую, а чи варто іноді мандрувати десь так далеко, витрачати час на отримання візи, кошти на дальній переліт, коли прекрасне — поруч? Потрібно лише взяти квиток на поїзд, і він швидко домчить вас до Трускавця (від столиці — 643 кілометри, зі Львова — 100 км). Хвилюватися про поселення також не варто. Проживати можна або в одному з більш як двадцяти санаторіїв, або на одній із численних вілл, чи в когось із людей на квартирі, які зазвичай зі своїми пропозиціями підходять до поїзда. Ціни також різні: від низьких — до захмарних. Залежно від комфорту і розташування житла.

Тож познайомимося ближче з одним із найбільших європейських центрів здоров’я. Про походження назви цього курортного містечка є дві версії. Перша — вона походить від імени ватажка Трушка (Труська), котрий, за переказами, у ІХ столітті очолював тут поселення слов’янських племен, друга — від ягоди «трускавка» (полуниця). Знайдені крем’яні і кам’яні знаряддя праці свідчать про те, що містечко було заселене людьми в добу кам’яного віку або ранньої бронзи. Спочатку воно належало Київській державі, пізніше — Галицько-Волинському князівству. В 1349 році сюди прибули поляки, які стали господарями Трускавця. У зв’язку з тим, що тут було знайдено велику кількість соли, яка виходила на поверхню у вигляді соленої води, вони побудували в цій місцевості солеварний завод. Та, коли Трускавець потрапив до Австро-угорської імперії, солеварний завод закрили, а натомість відкрили нафтопереробний, де виготовляли гас для освітлення.

У 1810 році «Трускавецьке товариство доброї надії» розпочало пошукові роботи з розвідування корисних копалин у Трускавці, під час яких було знайдено декілька мінеральних джерел. Місцеве населення з давніх часів знало про лікувальну дію підземних вод. На початку XIX століття трускавецький селянин Іван Конів встановив лікувальні властивості джерела «Марія» (нині — джерело № 1) і в 1827 році у Трускавці відкрили невеликий бальнеологічний курорт.

Згодом, у 1835 році, видатний львівський фармацевт вірменського походження Теодор Торосевич зробив хімічний аналіз найвідомішого нині джерела «Нафтуся», а також інших мінеральних вод. Саме він і запропонував використовувати «Нафтусю» для лікування печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту. До речі, на центральному бюветі встановлено меморіальну таблицю з барельєфом першодослідника лікувальних мінеральних вод. Невдовзі до Трускавця почали приїздити європейці. Однак світову славу курорт здобув пізніше — після того, як у 1911 році бургомістр Дрогобича Раймунд Ярош організував у Трускавці акціонерне будівельне товариство, завдяки якому було збудовано нові пансіонати, приміщення для ванн, залізничний вокзал, проведено електрифікацію, прокладено комунікації тощо. Відтоді чимало людей з різних країн, зокрема й відомих особистостей, оздоровилося там.

Під час Другої світової війни, коли Трускавець потрапив під владу Німеччини, місто було розорене. Фашисти сподівалися, що, коли переможуть, будуть тут оздоровлюватися. Звільнений від загарбників у серпні 1944 року курорт майже на півтора року був перетворений на великий військовий шпиталь. Тільки в 1945 році Трускавець поступово почали відбудовувати. А вже у 1952 році він став всесоюзною здравницею. Щоправда, з проголошенням Україною Незалежности на курорті настало тимчасове затишшя. Однак із 1993 року і понині тут відпочиває щороку дедалі більше людей. І не лише з України, держав колишнього Союзу, Європи, а й з Америки, Канади… Доводилося бачити навіть шейхинь із Об’єднаних Еміратів.

Повсюди серед відпочивальників чути різні мови. Але, звичайно, найбільше — українську! І це зігріває душу. Як і пісні, що їх пощастило чути від гурту людей із різних куточків нашої землі, що збирався неподалік центрального бювету. Особливо заворожила «Сини України», яку почула тут уперше. Привезли її сюди, як сказала мені чарівна україночка з Одеси, дівчата з Павлограда.

Душею полину на рідну Вкраїну,
Де сад білу хату бузком обійма.
Криничне відерце розбуджує серце,
І груша над ставом утому зніма.
А сонях, як сонце, пригнувсь у віконце,
А мати ще зранку дітей вигляда.
Приїдуть синочки, приїдуть і дочки,
Приїде родина уся молода.
І скаже матуся: «За вас я молюся.
Хай край наш ніколи вогнем не пала.
Сини України, любіть Україну!
Вона для любови життя вам дала.
Вона вас родила, вона вас ростила,
Вона в час тривоги серця зігріва.
У світі не знаю милішого краю,
Де квітнуть волошки і хліб дозріва.
Любіть Україну, як матір єдину!
Не дайте їй впасти, топтати її.
Сини України, любіть Україну,
Любіть Україну, синочки мої!».

Звичайно, в усі пори року приїздить сюди зі своїми концертами і чимало артистів. Зокрема, під час мого перебування там проходив IV Всеукраїнський фестиваль мистецтв «Кришталевий палац-2009». Заключний етап його відбувався на Майдані Незалежности. До речі, на тому Майдані, де колись стояв пам’ятник Леніну. Цікава історія його демонтажу. Коли постала незалежна Україна, місцеве населення відразу хотіло зняти його. Однак відпочивальники зі східних областей не дозволяли це зробити. Коли одного разу вони пішли на обід, трускавчани швидко демонтували комуністичного ідола.

У центрі міста височіє пам’ятник Великому Кобзареві, є Палац культури ім. Т. Шевченка, музей міста-курорта Трускавця, Художній музей Михайла Біласа… А ще — декілька церков, завжди переповнених людьми, незважаючи на те, що Богослужіння в них відбуваються по декілька разів на день. Одне слово, тут є все для культурного й духовного розвитку, для чудового відпочинку в прекрасному парку з романтичними скульптурами. А ще тут можна освіжити обличчя з цілющого джерела «Юзя», щоб ніколи не старіти. Є така легенда: коли вмилася дівчина, вона перетворилася на немовля. Правда чи ні — не так важливо. Важливо те, що водичка ця набагато корисніша за чимало дорогоцінних кремів. А ще тут, у санаторії «Женева», — найбільший Центр здоров’я і краси в Західній Україні. У ньому — 11 басейнів, 20 лазень і саун, а також усі найкращі європейські spa-пропозиції.

Працює у Трускавці і декілька туристичних агентств, завдяки яким особливо у вихідний день, коли в санаторії немає ніяких процедур, можна поїхати до Почаєва, відвідати «Галицьке ранчо» з екзотичними тваринами і страусиною фермою, повеселитися на карпатських вечорницях, здійснити архітектурно-краєзнавчі екскурсії — Львів, Самбір (село Кульчиці — батьківщина трьох гетьманів), «Золота підкова», Манявський скит, — та природно-краєзнавчі подорожі — Славське, озеро Синевир, «Скелі Довбуша» тощо. Тож одного недільного дня завдяки туристичному агентству «Юрген» ми з Валентиною із Києва приєдналися до групи, яка їхала в Східницю. Нашим екскурсоводом був колишній учитель Дрогобицької загальноосвітньої школи ім. Івана Франка, неперевершений знавець свого краю Василь Петрович Рубчук. Бальнеологічний курорт «Східниця» знаходиться від Трускавця на відстані 35 кілометрів. Назва його, за словами нашого екскурсовода, походить від того, що коли у 1240 році на це поселення напали татаро-монголи, місцеве населення втекло в ліси. І коли небезпека минула, то люди сходили з лісу вниз. Звідси — і назва «Східниця». А можливо — від річки Східничанка. В’їжджаючи у Східницю, ми подолали перевал, з якого бачили неповторну панораму селища, мінеральні джерела якого мають у своєму складі майже всі хімічні елементи таблиці Менделєєва. Проїхавши Східницю, зупинилися біля колишньої наскельної фортеці «Тустань» (Ту стань). Історія її сягає ХІ — ХІІІ століття. Це був контрольно-пропускний пункт на соляному шляху із Дрогобича у Західну Європу. Фортеця була чоловічою. Під час нападу татаро-монголів вона виконувала й оборонну роль. Нині це Державний історико-культурний заповідник, місце туризму, де ми дізналися про історію Галичини, про мужню боротьбу галичан із зовнішніми ворогами. Коли спустилися вниз, біля підніжжя гір на нас чекали бойківська юшка, смачні вареники з ожиною, шашлики, печена бульба з салом… Це все за час нашого підйому на вершину гір приготували місцеві галичанки, які живуть неподалік.

Набравши із собою срібної води для лікування очей, щасливі, поверталися ми до Трускавця. І, звичайно ж, дорогою всі співали. Тон задавав наш славний екскурсовод:

Линуть вдалині чарівні Карпати,
Ой, як хороше рідний край кохати…

— рядки з Коломийського вальсу, який став своєрідним гімном Карпат.

Зауважу, що на курорті в Трускавці багато співають. А ще — танцюють. Бо це, як стверджують лікарі, посилює дію «Нафтусі» (аналогу якій немає у світі) та інших лікувальних вод. Тож танцюють усюди: в санаторіях і просто неба — поблизу альтанки, де грає духовий оркестр. Люди милуються картинами, що виставлені на продаж неподалік бювету і, вибравши до душі, купують. А в повітрі — приємний запах грибів: свіжих і сушених. А ще серед різних фруктів продають чорницю. Як сказала місцева жителька, таке диво трапляється в її житті вперше. Цього року високо в горах у зв’язку з потеплінням чорниця зацвіла пізньої осени вдруге. І взагалі — протягом мого відпочинку весь час було сонячно і значно тепліше, ніж у Києві. Пояснюється це тим, що місто лежить начебто в золотій тарелі, оточеній звідусіль лісами. А по місту можна проїхатися в кареті. Казка, та й годі. Лишається лише подякувати добрим людям, які приймали на своїй гостинній квартирі, — Марії Михайлівні та Василю Івановичу Ричакам, син яких, Андрій, — священик у моєму рідному селі на Волині і живе з родиною в моїй батьківській хаті. Дякую всім добрим працівникам санаторію «Трускавець» і особливо — високопрофесійному лікареві Романові Васильовичу Габчаку. Вклоняюся доземно щирим трускавчанам, які дарували свої щирі усмішки і допомагали в усіх дрібних побутових справах. Уже в поїзді, повертаючись до Києва, познайомилася із заступником Верховного отамана з партійної роботи козацтва «Нова Україна», генерал-лейтенантом Бодуном Олександром Павловичем, який відпочивав тут тридцять четвертий раз. Гадаю, в моєму житті тільки розпочинається відлік до поїздок, які дарують здоров’я, а отже — і подовжують найдорогоцінніше — життя. А розповіла вам про це, дорогі читачі, — можливо, навіть якось хаотично від захоплення — тому, що хочу, щоб і ви всі пізнали таке щастя. Кожному з вас Трускавець відкриється по-своєму, але однаково подарує всім найпрекрасніші, незабутні миттєвості.

Автор: Ніна БАЙ
Джерело: Українське слово
На фото:
1. Панорама Трускавця
2. Центральний бювет
3. Фото на згадку поблизу церкви Св. Миколая
4. Екскурсовод В.П. Рубчук знайомить туристів із заповідником