А про ці, без перебільшення, сенсаційні речі варто знати. Тим паче, що використані архівні дані пройшли через руки й очі однієї з найвідоміших літераторок СССР, лауреата Ленінської премії Марієтти Шагінян, яка, звичайно, не могла тоді друкувати й навіть переповісти комусь відкрито цю історію. Але її авторитет у цій темі донині беззаперечний. Мабуть, не випадково про інтимні таємниці більшовицького месії торік розповів і «Науково-інформаційний вісник» Академії наук вищої освіти України (№ 4). Звертаємо увагу читачів «Галичини» на те, що цю тему розкрили саме російські дослідники. Ще в жовтні 1995 року «Российская газета» опублікувала інтерв’ю з петербурзьким істориком Александром Кутенєвим, у якому йшлося про позашлюбних дітей царя Александра III, що має прямий зв‘язок із родиною Ульянових. 

Біля джерел цієї шокуючої інформації стояла письменниця Марієтта Шагінян. У 70-ті роки вона писала книжку про Леніна і отримала доступ до архівів. Очевидно, хранителі архівів самі не знали, що там було. Коли Шагінян ознайомилася з паперами, вона була вражена і написала доповідну записку особисто генеральному секретарю КПСС Л. Брежнєву, а той своєю чергою ознайомив із цією інформацією своє коло «відповідальних товаришів». Суслов після того, стверджував А. Кутенєв, три дні лежав з тиском і вимагав розстріляти Шагінян за наклеп. Але Брежнєв вчинив інакше: він викликав Шагінян до себе і в обмін на мовчання запропонував їй за книжку про Леніна премію і квартиру. «Коли я прочитав в архіві записку Шагінян, мені захотілося побачити й самі архівні матеріали. І я замовив копії. Усе саме так і було», — стверджував А. Кутенєв.

Отож далі переходимо до розповіді про позашлюбних дітей російського монарха. В Александра III справді було чимало позашлюбних дітей, оскільки він був людиною нестримною і пристрасною, розповідав історик А. Кутенєв.
З-поміж дітей були й історичні знаменитості, зокрема Александр Ульянов, старший брат Владіміра Леніна. Річ у тім, що його мати Марія Александрівна була фрейліною при дворі Александра III. Коли той був ще просто «великим князем», у нього був роман з Марією Александрівною. Від нього вона в дівоцтві й народила сина Александра. Історія, як каже Кутенєв, знає чимало схожих прикладів: у Росії до бастардів ставилися гуманно — надавали княжий титул, приписували до гвардійського полку. Відомо, що Ломоносов був сином Петра I; князь Бобринський — сином Потьомкіна та Єкатерини II; Розумовський — позашлюбним сином Єлизавети. Усі вони, як відомо, зробили чудову кар’єру і ніколи не почувалися вигнанцями. Така ж доля повинна була спіткати й Александра, брата Леніна.

— Але його матір все зіпсувала: услід за Александром вона народила ще дитину — дівчинку, і до Александра III це немовля не мало жодного стосунку, — розповідав далі А. Кутенєв. — Тримати при дворі фрейліну з двома дітьми було непристойно. Щоб загасити скандал, вирішили передати справу охороні. Охорона знайшла в Петербурзі нещасного чоловіка — гомосексуаліста ілью Ульянова. Як людина з нетрадиційною сексуальною орієнтацією він був у неї на гачку. Йому дали у придане до Марії Александрівни дворянський титул, хлібне місце в провінції, і молодята відбули до Симбірська.

Усю цю передісторію зам’яли б, якби не пристрасний характер Марії Александрівни. Вона і в Симбірську не вирізнялася строгою поведінкою, народила ще чотирьох дітей, невідомо від яких батьків. Можете уявити, як було дітям Ульянових у гімназії. У маленькому містечку все одразу стає відомо, і хлопчаки дражнили своїх однолітків Ульянових: пригадували і матінку, і царя, і ілью Ніколаєвіча. Зрештою, все це негативно вплинуло на Александра: він виріс озлобленим, з бажанням будь-що «шльопнути» татуся. Із цим планом хлопець і відбув до Петербурга на навчання. Решту організувала охранка. Як у наш час спецслужби організовували Народний фронт та інші демократичні організації, так і в ті далекі часи охранка допомогла Александру Ульянову ввійти до народовольчої революційної організації й узяти участь у замаху на царя.

Щойно Марія Александрівна дізналася, що сина заарештували за замах на царя, вона одразу ж поїхала до Петербурга і постала перед Александром III. Дивовижна річ: жодне джерело не дивується з того, що нікому не відома бідна симбірська дворянка без перешкод потрапляє на прийом до царя! (Втім, історики ніколи не дивувалися з того факту, що дати народження двох перших дітей Ульянових передують даті весілля іллі та Марії). А Александр III прийняв свою давню пасію одразу, й вони разом відвідали Сашу у фортеці. Цар пробачив «царевбивцю», пообіцявши дати йому княжий титул, записати у гвардію. Але хлопець виявився норовливим: він сказав усе, що думає про обох своїх батьків, і пообіцяв їм, що щойно опиниться на волі видасть на-гора всю їхню безсоромну історію й обов’язково запустить за першої ж нагоди бомбу в татуся! Тому на волю Александра Ульянова так і не випустили, а відправили до психлікарні, де він помер у 1901 році.

Так Марія Александрівна опосередковано вплинула на долю свого старшого сина. Не дуже пощастило в такій родині й іншим дітям. Оскільки ілья Ніколаєвіч знав, що діти не його, то ставився до них як до потенційних об’єктів своєї любовної прихильности. Сашка як царевого сина він ніколи не чіпав, а ось Володі дісталася вся його палка небатьківська любов. В юності Владімір ілліч був дуже привабливим. Хоч як протестувала мати, сина відстояти не могла: ілья Ніколаєвіч дорікав їй її власною поведінкою.

— І що Ленін?

— Він до кінця своїх днів залишався гомосексуалістом. До речі, це відомо в усьому світі, лише радянські люди нічого не знали і жили в благоговійному поклонінні вождю пролетаріату. Антоніоні зняв фільм про великих гомосексуалістів, і Леніну в ньому відведено особливе місце. Про це написано вже кілька книжок. Чи страждав Владімір потім від своєї орієнтації, ми не можемо сказати, але в дитинстві це для нього вже було нелегким випробуванням: він виріс розлюченим, зненавидів увесь світ. У гімназії хлопець виміщував своє зло на однолітках, лупцював їх, при тому, звісно, був дуже талановитою людиною.

— А звідки у Вас така шокуюча інфор -
маці я?
— Це також особлива і цікава історія. І біля її джерел стоїть Марієтта Шагінян. У 1970-і роки ця письменниця писала книжку про Леніна і отримала доступ до архівів. Во чевидь, хранителі архівів самі не знали, що сховано в паперах за сімома печатками. Коли Марієтта Шагінян ознайомилася з паперами, вона була вражена і написала докладну записку особисто Леонідові Брежнєву. Генсек познайомив із цією інформацією своє коло. Суслов три дні лежав з тиском і вимагав розстріляти Шагінян за наклеп. Але Брежнєв вчинив інакше: він викликав Шагінян до себе і в обмін на мовчання запропонував їй за книжку про Леніна премію, квартиру тощо.

— І Шагінян справді ж отримала якусь премію за книжку про Леніна?
— Так, вона отримала Ленінську премію за книжку «Чотири уроки у Леніна». А засекречена записка лежить в архіві Центрального
комітету партії. Коли я прочитав в архіві цю записку, мені захотілося побачити й самі архів ні матеріали. І я замовив копії. Усе саме
так і було…