Сильне, могутнє, торф'яне і дуже димне - так зазвичай говорять про віскі з острова Айла (Islay). Втім, ще якихось 100 років тому подібними епітетами описували будь-який скотч (scotch), адже саме димні нотки в ароматі були візитною карткою шотлaндського віскі.

Сьогодні доводиться позбуватися подібних стереотипів, оскільки на даний час лише невелика частина заводів використовує торф в приготуванні солоду. Так, з 90 нині діючих віскікурень Шотландії лише 7 постійно роблять торф'яне віскі. З них 5 - на острові Айла, а ще два - на інших островах.

Саме тому часто торф'яне віскі іменують острівним. Хоча далеко не всі заводи, розташовані на островах, виготовляють віскі. Однак, фанатизм цієї особливої ​​категорії шотландського віскі, яке поціновувачі і професіонали шанобливо іменують "peaty malts", або торф'яне солодове віскі, можна порівняти хіба що з фанатизмом футбольних уболівальників.

Відразу зазначу, що цей віскі на любителя, як, наприклад, і сири з синьою цвіллю. У перших один їхній вигляд і запах викликає огиду, а другі, навпаки, з подивом дивляться на перших, щиро не розуміючи такого ставлення. Ось так і з торф'яним віскі - це продукт, який або має відданих фанатів, що возвеличують улюблені напої до культу,
або викликає тотальне відторгнення.

Аромат торф'яного віскі може нагадувати запах медичних бинтів, мазі Вишневського, залізничних шпал, кирзових чобіт і навіть онуч. Ось такі "екзотичні" асоціації викликає аромат найдимнішого віскі Шотландії з острова Айла.

Острів Айла належить до групи Гебридських островів, що лежать недалеко від південно-західного узбережжя Шотландії, приблизно навпроти мису Кінтайр. Це невелика смужка землі в океані: всього 40 км у довжину і 7 км у ширину.

Британські моряки завжди вважали це місце небезпечним і важким для навіґації: на морських картах навколо острова позначено понад 250 корабaльних аварій. За свою багату історію острів заво-йовувався безліч разів: тут побували і вікінги, і кельти, і ґели. Однак, прославився острів Айла саме як центр виробництва віскі.

Усередині XIX століття на острові діяла 21 віскікурня, не рахуючи маленьких домашніх самогонних виробництв. Зараз на Айлі існує вісім віскікурень. Віскі, виготовлене на острові Айла, в невеликих кількостях обов'язково додають при купажуванні в найкращі сорти "скотча". Кожен віскі з Айли володіє специфічними смаковими особливостями.

"Ардбег" ("Ardbeg") пахне багаттям, "Лагавуліну" ("Lagavulin") притаманна сухість дорогого китайського чаю "Лапсанг Сушонг", "Лафройг" ("Laphroaig") несе в собі аромат морських водоростей і йоду. В "Порт Еллен" ("Port Ellen") відчувається перцева пряність, "Боумор" ("Bowmore") пахне димом, "Брукладді" ("Bruich-laddich") має присмак заліза, особливістю "Баннахайну" ("Bunna-habhain") є несподівано м'який для віскі "Айла" присмак горіхів, а "Каол Айла" ("Caol Lla") - оливкової олії.

Всі віскікурні знаходяться практично на березі океану. Якщо прибувати на острів з моря, то віскікурні одна за одною з'являються перед очима - на кожній величезними буквами написано назву так, щоб їх було видно здалеку. Це дуже зручно з точки зору логістики, про яку свого часу подбали контрабандисти, що традиційно займалися цим бізнесом в XX столітті. Адже тоді від швидкості збору вантажу дуже залежав успіх всього бізнесу.

Сьогодні шотландці називають Айлу основним терруара ячменю, для виробництва кращого скотчу. Так, за словами Девіда Кейра, представника віскікурні Брукладді (Bruichladdich) з острова Айла, велика частина ячменю, що використовується на виробництві - родом з рідної Айли.

Сьогодні на віскікурні поєднують багатовікові традиції з сучасними технологіями виробництва. Так, наприклад, одна пара перегінних кубів, склепанна ще вручну, працює на Брукладді (Bruichladdich) з дня її заснування, тобто з 1881 р.

Як і багато шотландських віскікурнень, протягом всієї історії існування Брукладді кілька разів "засинала". Адже шотландці ніколи не скажуть про віскікурню, що вона закрилася.

Віскікурня, заснована ще братами Харві Брукладді, спочатку виділялася як сучасніша, адже навіть саму її будівлю було зведено з бетону, більш ніж прогресивного матеріалу як для того часу. До 1997 року виробництво пережило багато злетів і падінь, а в 1990 році "заснуло" на цілих 7 років.

У 1997 році віскікурню було викуплено Джимом МакЕваном, який і повернув її до життя. Незважаючи на острівне походження, Брукладді завжди славилася своїми "неторфяними" віскі, однак новий власник одразу ж після її придбання оголосив про плани виробництва віскі з ароматами димного торфу. У 2006 році нові власники
представили своє перше віскі, яке дозріло і було розлито під їх керівництвом. Це віскі називається - Port Charlotte Evolution 5yr old.

Зауважимо, що нові власники відразу ж відмовилися від використання різних добавок, зокрема карамелі, які б вплинули на колір і смак напою. Крім того, було вирішено відмовитися від холодної фільтрації, щоб віскі не втратило частину своїх ароматів і смаків.

При цьому перегонка здійснюється в перегінних апаратах з подовженою шийкою, що робить спирт легшим, ніж на інших віскікурнях острова Айла. До того ж, вода не береться прямо з джерела, а надходить з приєднаного резервуара. Тому, присутність торфу в ній не така відчутна. Віскі має дуже незвичайнии смак і аромат.

Автор: Ольга Попова (оригінал статті Українська правда. Життя )
Переклад з російської: Dariya Dyryk-Cap