Автор: Галина Титиш

Hавіть попри щорічне зменшення споживання води, кияни щодня використовують 800 тисяч кубічних метрів питної води. Звісно, не всю її вони випивають, але усі ці тисячі кубічних метрів води з-під крану мають відповідати чинному ГОСТу 1982 року "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

"Можу підтвердити, що за останні 30 років у Києві жодного разу не було виявлено інфекційних захворювань, причиною яких став би водний фактор", - хвалиться головний інженер департаменту водопровідного господарства "Київводоканалу" Володимир Костюк.

Відтак пити водопровідну воду у столиці цілком можна, стверджує він: "Ми виготовляємо воду, і якщо вона відповідає стандартам, і це можуть підтвердити контролюючі органи, то вода є питною".

У столиці у водопровідні мережі потрапляє вода з артезіанських скважин (100 тис.куб.м), а також вода, підготовлена на Дніпровській водопровідній станції (250 тис.куб.м) та Деснянській ВС (550 тис.куб.м). У більшості районів столиці подається змішана вода, тобто у ній міститься і дніпровська, і деснянська, і артезіанська у різному співвідношенні.

Та майже повністю воду з підземних артезіанських джерел п’ють мешканці Оболонського району Києва (цю воду не очищають коагулянтами та флокулянтами, але перед її подачею відбувається обеззараження гіпохлоридом).

Мешканці правого берега п’ють переважно воду, яку подає Дніпровська водопровідна станція, на лівому ж березі переважає постачання води з річки Десни. Хоча у різних місцях ці води змішують ще й з підземними у різному співвідношенні.

Операція очистка

У місці забору води на Дніпровській водопровідній станції кожні 5 секунд чути легеньке пікання.

"Це ми риб відганяємо", - розповідає начальник управління станції Анатолій Фурса. Перед ним – невелика водна "кишеня", з якої відбувається забір води для її подальшої очистки. В отвір у бетонній огорожі мутна дніпровська вода потрапляє у товсті сифонні труби і прямує до так званого "блоку змішувачів" – там її оброблятимуть різними хімічними реагентами.

У чотирьох "басейнах" у дніпровську воду виливають розчин з таких речовин.

"У кожній з них і хлор, і аміак, і коагулянт, і флокулянт", - розповідає нам головний технолог станції Любов Авраменко. Сам розчин готується відповідно до наперед заданої лабораторією формули. А її визначають після аналізу дніпровської води.

Коагулянти і флокулянти – речовини, які застосовують для очищення води. При цьому дрібні частини, які містяться у воді, під дією коагулянтів і флокулянтів утворюють "пластіцвці", які випадають в осад

"У лабораторії з цією водою проводять досліди. Додаються різні дози реагентів. Ми пробуємо, яка комбінація є найкращою для очистки води", - каже Авраменко. Далі ось цю обрану комбінацію закладають у автоматизовану систему підготовки розчину хімреагентів.

"Сьогодні у нас доза - 294 л на годину", - коментує зображення на покажчиках Авраменко і в цей час у невелику ємність починає виливатися густуватий розчин - готова суміш для дозування у воду. Система спрацьовує автоматично, люди лише засипають хімреагенти в установку.

На землі поблизу змішувача – пакети з флокулянтом PRAESTOL. За добу до відвідин станції "Українською правдою. Життя" цього порошку було додано у воду 49 кілограмів. Загалом кількість реагентів для очистки води вражає. За словами начальника станції, щодоби у воду додається 20-25 тон сульфату алюмінію, 600-700 кг хлору, 200-300 кг аміачної води і ще близько 100 кг інших флокулянтів та коагулянтів.

Та це – приблизні цифри, щодня їхня кількість відрізняється, адже все залежить від вихідної якості води у Дніпрі, а вона змінюється в залежності від погоди, пори року, ситуації на об’єктах у інших країнах, через які тече річка.

У блоці чотирьох змішувачів у потік води швидко вливаються реагенти. Спочатку – коагулянти, які надають воді злегка білуватого кольору, в кінці – флокулянти.

"Далі вода з повним набором реагентів, там де є і хлор, і коагулянт, і аміак, і флокулянт, поступає на стадію відстоювання у горизонтальні відстійники. Там вона знаходиться годинами, дуже повільно рухається з початку і до кінця, і основна частина скоагульованих забруднень випадають там в осад", - розповідає Любов Авраменко.

Вода з таких відстійників потрапляє у так званий "блок фільтрів" – там на піщаних фільтрах має залишитись все те, що не випало в осад у відстійниках.

Повну очистку дніпровська вода проходить у 42 басейнах, які загружені кварцевим піском висотою півтора метри. Саме через нього фільтрується вода, яка прийшла з горизонтальних відстійників. Просочуючись через такий пісок, чиста вода по дренажній системі тече вниз у ємності для чистої води.

На Деснянській водопровідній станції таку воду лабораторія перевіряє на відповідність ГОСТу, здійснює додаткове хлорування (щоб під час руху по мережі не виникло якесь інфекційне забрудння) і подає у труби, по яких вона доходить до домівок киян.

На Дніпровській водопровідній станції воду після фільтрації ще подають на процедуру озонування: його здійснюють для покращення запаху та органолептичного стану води. А вже після цього у воду додають ще трохи хлору.

"Відстань від нашої станції до міста – не менше 10 км. І для того, щоб забезпечити наявність хлору по всьому його шляху, ми повинні додатково її дохлорувати. Зимою це непотрібно, а влітку це потрібно", - пояснює Авраменко.

Інша вода

Експерти з питань води називають водопровідну мережу столиці однією з найгірших в Україні. Мовляв, вона наскільки дірява, що якість води у квартирах киян не може бути гарантованої якості через просочування різних елементів з землі.

"Наша водопровідна мережа на 90% абсолютно чиста і не накладає відбитку по якісним показникам на воду, що вийшла з водопровідних станцій", - запевняє Володимир Костюк. Та за його ж словами, у столиці щодня виникають якісь прориви мережі, особливо часто це трапляється у Святошинському районі столиці та поблизу ВДНХ. Нерідко вони виникають і на Троєщині.

Загалом з понад 4 тисяч км водопровідної мережі Києва 900 км – у аварійному стані. Та попри це Костюк переконує: якщо з-під крану і тече вода рижуватого кольору, то виною цьому є стан мереж у середині будинку.

"Ми відбираємо проби у квартирі і перед домом (тобто це та вода, яка підійшла до дому з нашої водопровідної мережі). Найчастіше виявляється, що не наша водопровідна мережа привносить зміни у якісний склад води, а скоріше за все мережі в середині дому. В залежності від того, скільки років дому, ця мережа має теж експлуатуватись хазяїнами цього будинку. Мережі мають регламентно промиватись і хлоруватись, що, на жаль, робиться винятково рідко", - каже Костюк.

Завідувач лабораторії гігієни водопостачання та охорони водоймищ Інституту гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзеєва АМН України В'ячелав Прокопов п'є столичну водопровідну воду. Він переконує: вона не найгіршої якості. Так, за кількістю нестандартних проб (тобто таких, які мають відхилення від норми) у Києві ситуація краща, ніж у середньому по Україні.

Крім того, у столиці майже вирішена проблема хлорорганічних речовин, які є високотоксичними із канцерогенними та мутагенними проявами.

"Вони перейшли на інший метод обеззаражування хлором - аміачна вода", - пояснює Прокопов. А це дозволило суттєво зменшити у воді концентрацію шкідливих хлорорганічних сполук, кількість яких оцінюють за показником хлороформу.

"Хлороформ у всьому світі регламентується по-різному. У Росії - 200 мікрограм на літр, Японія і Німеччина допускають 30 мікрограм на літр, в Україні задокументований 60 мікрограм на літр. 10 років тому, коли ми проводили обеззараження хлоруванням, показник хлороформу сягав 100-120 мікрограм. Після цього ми почали використовувати технологію знезараження хлорамінами. Таким чином кількість хлорорганічних сполук зменшилась у 10-15 разів. І зараз за останні 10 років хлороформ у київській воді становить близько 25-30 мікрограм на літр", - каже Костюк.

Та попри усі запевнення у безпечності та якості питної води у столиці, її мешканці є одними з найактивніших покупців фасованої води. Кияни активно беруть воду з бюветів, хоча вже близько половини з них закриті, і впевнені, що пити водопровідну воду у столиці таки не варто.
Не радить пити воду з-під крану і перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. Еколог вважає, що значно кращою є бюветна вода. "Наші науковці-водники стверджують, що вода з глибин юрського періоду не потребує додаткового очищення. Однак час від часу у пресі піднімається антибюветна хвиля", - каже Тимочко.

"Нас намагаються привчити до думки, що цілющою вода може бути лише у пляшках. Уявіть, як збільшаться доходи "продавців води", якщо у Києві закрити бювети. Найцікавіше, що саме цю підземну воду нам і продають - це у кращих випадках, але ж знаємо випадки, коли у лабораторіях з подивом зазначали, що бутильована вода певних фірм мало чим відрізняється від водопровідної", - обурюється еколог і радить ходити за питною водою саме до бюветів.

Адже киянам пощастило: мешканці багатьох інших областей такої альтернативи не мають.

Фото Дмитра Ларіна та автора

Автор: Галина Титиш

Джерело: Українська правда. Життя