Автор: Едмунд Гарріс

У російській мові є кілька слів, які викликають у мене особливу антипатію. Але серед них є одне ключове, що викликає у мене не просто роздратування, а люту ненависть. Це щось більше, ніж банальний прикметник - це ціле поняття. Коли я чую слово "елітний", рука тягнеться до пістолета...

По-перше, це безграмотно, (що само по собі, між іншим, показово, але про це пізніше). Ерудований московський приятель наполягає на тому, що слово насправді має писатися "елітарний", як це робилося до 1917 року.

На перший погляд слово, нехай зараз і всюдисуще, але начебто нешкідливе. Кожен іноземний гість у Москві, що опанував ази російської мови, не може не звернути увагу на те, що скрізь рекламується елітна нерухомість, елітний одяг і т. п. Часом доходить до смішного.

Перепрошую за відступ, але не можу оминути розповідь колишнього однокурсника, який кілька років прожив у Петербурзі, про те, як один його приятель, який читав меню в кафе в центрі міста, виявив, що там подають не просто чаї і не просто елітні чаї, але ще й суперелітні чаї для тих, кому всього іншого мало. Тим не менше спроба попросити офіціантку подати до суперелітного чаю суперелітну серветку не увінчалася успіхом...

"А що в цьому такого? - заперечить наш гість столиці. – Хіба "елітний" не означає просто вищого ґатунку?" Він зрозуміє, наскільки підступне це слово, тільки зіштовхнувшись з одним з його конкретних проявів, що показує, наскільки розходиться крива, що позначає якість, з кривою, що позначає ціну. "Елітний" означає "набагато дорожче". Ось і все. І зовсім не означає, що ціна відповідає якості. Народ в елітних ресторанах витрачається не тому, що страви й питво того варті (такій публіці по барабану, що в інших країнах те ж саме коштує в рази дешевше), а тому що, може, а ще й бажає це робити у видному місці. Імідж - наше все! Захмарні ціни розраховані на те, щоб відганяти усіх, хто не належить до еліти, і сприяти створенню замкнутого середовища.

Причини, на мій погляд, слід шукати в прірві між товарами, що випускалися для партійної еліти і для широких мас у Радянському Союзі. Це суть тоталітарного суспільства, але до того ж - на жаль! - і суть суспільства, що є його спадкоємцем. Еліта на нас плює, зате іншого зразка для наслідування амбітними панами не дано. У результаті, існують тільки два полюси - дешевка і елітний. Недарма англійське слово bargain не підлягає адекватному перекладу російською мовою, бо поняття якісного товару (або послуги), що продається недорого, чуже російському громадянину, який ставиться з підозрою до дешевизни як такої, побоюючись підводних каменів. Халява - зовсім інша справа. Факт отримання елітного товару на халяву не зменшує його елітність.

Виник збоченої форми суспільний договір, за яким ті, кому вдалося піднятися на верхні сходинки суспільно-політичної ієрархії, воліють тикати носом усіх, хто не досяг цього піднесеного статусу. Їм мало просто їздити елітною машиною: треба ще й придбати мигалку і постійно сигналити гудком, щоб тобі давали дорогу - словом, щоб їх елітність не вислизала ні від чиєї уваги.

Я живу в Лондоні і поняття не маю про те, на чому їздить королева Єлизавета чи прем'єр-міністр. Але зате як виглядає автомобільний кортеж навіть дрібного російського чиновника відомо всім, вже не кажучи про російський аналог містера [прем'єр-міністра Девіда] Кемерона ... Далі - гірше. Народ без примусу набуває садомазохістських відносин з елітою, охоче дозволяючи їй тикати себе носом. Нічим іншим не можу пояснити успіх елітних московських клубів з фейс-контролем і готовність дозволити, щоб тобі принизливо відмовили у вході. Все-таки світить приваблива перспектива, що тебе - на відміну від твоїх друзів - пустять всередину, а не помітити твого успіху вони просто не зможуть.

Для англійця найнезрозуміліше полягає в тому, що елітні заклади люблять хизуватися своїм статусом. Зрозумійте, у Великобританії, "елітний" - точніше, похідний від цього прикметника термін "елітизм" - це майже лайливе слово. Борони Боже, щоб будь-який британський заклад звинуватили в елітизмі! Тоді всі хапаються за голову, намагаючись придумати, як би їм спуститися до рівня маленького чоловічка і спокутувати свою провину перед народом. Сказали у ЗМІ, що опера є елітною формою мистецтва, і все - порушується питання в Палаті громад: а чи не краще скоротити фінансування Королівського оперного театру?

Як не дивно, наскільки я пам'ятаю, такі закиди жодного разу не прозвучали на адресу аналогічних російських культурних закладів. Звичайно, здебільшого це пояснюється тим, що вони і так ледь-ледь зводять кінці з кінцями, але, водночас, прихильники мистецтва в Росії - це, як правило, люд небагатий, хоч і вірний своїм ідеалам, якого завищені ціни будуть відштовхувати. Тому долучитися до прекрасного можна в певних закладах за кілька сотень рублів.

На початку статті я говорив, що той самий факт, що слово "елітний" - це безграмотно, дуже показовий. Культура та еліта - дві речі, несумісні у сьогоднішній Росії. Еліта не піде на концерт класичної музики, якими б блискучими не були виконавці, хіба що в тому випадку, якщо ціни на квитки відкинуть можливість присутності звичайних консерваторських завсідників, тим самим перетворюючи концерт у світську подію. Інакше не круто. Але зате вона охоче буде слухати бездарну, напівзабуту зірку-одноденку 90-х років, за тієї умови, що та виступає в улюбленому закладі "не для всіх", і квитки коштують не менш ніж 10 тис. рублів. Ось вона - запорука елітності. Що ж, панове, насолоджуйтеся: ми ж знаємо, де знайти по-справжньому елітарне...

Автор: Едмунд Гарріс, британський журналіст і перекладач, шість років прожив у Москві.

Колонка опублікована на сайті Російської служби ВВС.
Фото надане автором
Джерело: Новинар