Вправи на стрибки позитивно впливають на організм дитини: сприяють зміцненню м'язів і зв'язок нижніх кінцівок, удосконаленню координації рухів, розвитку спритності й сміливості. Однак треба пам'ятати, що невміле застосування цих вправ (непідготовленість місця приземлення, недодержання програмних вимог щодо висоти стрибка і т. д.) може призвести до виникнення в дітей плоскостопості, а також до травм.

Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Характерна їх особливість — чітко виражений «політ». Виконання стрибка потребує узгодженої праці багатьох м'язів, складної координації рухів, що можливо лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора й підготовленості опорно-рухового апарату дитини. Тому, виходячи з анатомо-фізіологічних можливостей, тільки в певній віковій групі їх навчають того або іншого виду стрибків.

Стрибок у довжину з місця. Техніка стрибка в довжину з місця майже однакова для вихованців різних вікових груп. Вихідне положення перед стрибком — «старт плавця» (ноги напівзігнуті, тулуб нахилений уперед, руки відведені у сторони — назад). Відштовхуючись обома ногами, одночасно роблять руками мах уперед - угору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться уперед. Під час приземлення дитина присідає й виносить руки вперед — в сторони, забезпечуючи тим самим м'яке й стійке приземлення.

Навчання дітей другої молодшої групи стрибання у довжину з місця починають після того, як вони навчаться підстрибувати на обох ногах на місці з просуванням уперед.

Розучування стрибка проводиться цілісним методом, при цьому увага дітей зосереджується на тому елементі, який у них гірше виходить. Діти четвертого року життя добре розуміють словесні вказівки, зроблені в доступній для них формі, і точно копіюють показаний рух. Спочатку їм пропонують стрибати через стрічку або «струмочок» шириною 10-15 см, викладений з двох стрічок. Така конкретизація завдання дає можливість виконати стрибок не на повну силу, завдяки чому діти точніше диференціюють м'язові відчуття, що є необхідною основою для оволодіння правильною структурою руху. Відстань стрибка в довжину з місця поступово збільшується до 20—25 см.

Найскладніші елементи стрибка для дітей цього віку — поєднання маху руками з одночасним відштовхуванням обома ногами та м'яким приземленням. Щоб дошкільники правильно й швидко оволоділи цими елементами, треба давати їм підвідні вправи: махи прямими руками вперед, як «пташки», з підніманням на носки; стрибки на місці, як «м'ячики»; стрибки з просуванням уперед, як «зайчики», та ін. Після кількаразового виконання цих вправ мах руками в дітей стає широким і енергійним, а приземлення м'якшим і стійкішим.

Діти другої молодшої групи, виконуючи стрибок у довжину з місця, приземляються на п'ятки з наступним перекатом на всю ступню, що пояснюється недостатнім розвитком їхнього опорно-рухового апарату. Тому, щоб запобігти різким струсам і травмам, на місце приземлення слід класти м'який килимок, а на майданчику стрибати в яму з піском. Ця вимога обов'язкова й для інших вікових груп.

Дітям середньої групи цей рух уже відомий, тому перед вихователями стоїть завдання добитися більш високої якості в його виконанні. У дошкільнят п'ятого року життя спостерігаються такі характерні помилки: неправильне вихідне положення — діти погано згинають ноги, низько опускають голову; не одночасно відштовхуються обома ногами, роблять слабкий мах руками під час відштовхування, жорстко і нестійко приземляються. Вихователь повинен указувати на всі ці помилки в процесі вдосконалення стрибка в довжину з місця на заняттях і прогулянках.

У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 60 см. Окремі елементи стрибка вдосконалюються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи.

У старшій групі вдосконалення стрибка здійснюється так: стрибок через «струмок» з поступовим збільшенням його ширини до 80 см; стрибки з просуванням уперед «як жабки», 4—6 раз підряд. Слід пам'ятати, що рух виходить краще, коли дитина відштовхується не на повну силу, тому ширину «струмка» треба збільшувати поступово з 60 до 80 см, регулюючи цим зусилля дітей під час виконання стрибка.

Систематично вправляючись у стрибанні в довжину з місця, діти підготовчої до школи групи досить легко долають відстань 90—100 см. У цьому віці найскладніше у виконанні стрибка — приземлення. Прагнучи стрибнути далі, діти сильно відштовхуються ногами і, викидаючи їх уперед (у заключній стадії польоту), жорстко приземляються на п'яти, часто втрачаючи при цьому рівновагу. Треба спрямовувати вихованців на виконання м'якого й стійкого приземлення.

Стрибок у глибину (з невисоких предметів). Вчити стрибати в глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця, бо нові навички завжди ґрунтуються на попередньому руховому досвіді. Стрибок у глибину має таку саму структуру побудови руху, як і стрибок у довжину з місця. Відмінність лише в характері відштовхування та в ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини підчас приземлення.

У другій молодшій групі з перших занять треба ставити завдання навчити дітей правильно відштовхуватися й стійко приземлятися. Для цього з двох стрічок роблять «стежку» шириною 20 см, кладуть її на відстані 50 см від куба або гімнастичної лави, з якої виконуватиметься стрибок, і пропонують дітям точно приземлитися на «стежку». Щоб виконати це завдання, треба правильно відштовхуватися вперед — угору.

Від дітей четвертого року життя варто вимагати точного виконання всіх елементів стрибка в глибину (енергійно відштовхуватися з одночасним махом руками вгору і постановки їх уперед — в сторони під час приземлення). Важливо, щоб на цьому етапі вони оволоділи загальною структурою стрибка.

Дошкільнята досить швидко оволодівають цим видом стрибка. Однак треба завжди пам'ятати, що неправильне приземлення (на прямі ноги) може стати причиною значного струсу організму. Від стрибків на тверду опору буває розтягнення зв'язок стопи, її сплощення. Через це приземлятися можна тільки на м'яку опору (килим, яма з піском).

У середньої групі формування і вдосконалення навички стрибка в глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з лави або куба висотою 15 см; стрибок в обумовлене місце — на «стежку» або на аркуш паперу 20x30 см, стрибок з висоти 20 см з правильним виконанням усіх його елементів.

Стійкість приземлення великою мірою залежить від відштовхування. Якщо дитина відштовхнулася тільки вперед, а не вперед — угору, то в момент приземлення вона втратить рівновагу (переступає ногами або падає вперед на руки). Тому для вдосконалення відштовхування дошкільнятам дають конкретне завдання: відштовхнутися сильно вгору так, щоб «руками постаратися дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, викладеним з шнура або стрічок (40x40 см).

У старшій та підготовчій до школи"Трупах продовжують закріплювати навички стрибка в глибину в різних умовах. З метою вдосконалення навички відштовхування перед кубом на відстані 5 см (на висоті 10 см) підвішують шнур на стояках для стрибків у висоту. Щоб не зачепити його, дитина намагається сильно відштовхнутися вгору, виконуючи при цьому енергійний мах руками. Після кількох таких спроб стояки і шнур забирають, однак діти після цього навчаються правильно відштовхуватися.

Висота стрибка в глибину збільшується поступово. В старшій групі до 30 см, в підготовчій до школи — до 40 см. Формування навички цього стрибка багато в чому залежить від упевненості дітей у своїх силах, їхньої сміливості. Дошкільнятам, які спочатку бояться зістрибувати, поступове збільшення висоти і допомога в перших спробах (підтримка за руку, словесне заохочення та ін.) дають можливість швидше й успішніше оволодіти стрибком.

Стрибок у довжину з розбігу. Цей стрибок — один з найскладніших видів рухів у дошкільників, тому розучування його починається в старшій групі. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка — навчити відштовхуватися однією ногою і стійко приземлятися на обидві ноги.

Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням трохи укорочується; відштовхування виконується однією ногою, руки при цьому роблять мах уперед — угору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед; приземляються на п'яти або на всю ступню, для стійкості руки виносять уперед — у сторони.

Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується.

Якщо прості рухи діти старшої групи розучують швидко й після кількох повторень виконують їх без помилок, то складніші потребують обов'язкової поступовості навчання за елементами. Навички стрибків у довжину з розбігу у вихованців старшої групи формуються в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох-шести кроків; удосконалення відштовхування однією і приземлення на обидві ноги, енергійного маху руками в момент відштовхування, польоту (зігнувши ноги) та стійкого приземлення.

Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися й приземлятися із скороченого розбігу (6 кроків), у них удосконалюються окремі елементи стрибка в ході навчання руху в цілому з повного розбігу — з 10 м.
Основні помилки в дітей цієї групи на початковому етапі стрибка в довжину з розбігу: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням, швидко підтягувати ногу, якою відштовхуються, до махової; нестійкість приземлення.

Першу помилку легко виправити, якщо стрибки виконувати спочатку із середньою швидкістю; висока швидкість розбігу при не досить міцній навичці порушує координацію руху й заважає правильному відштовхуванню.

Коли приземляються на м'яку опору, цих помилок не буває.

Щоб навчити дошкільнят правильно відштовхуватися, на місце відштовхування бажано ставити гімнастичний місток з похилою (20°) площиною, що дає змогу виконати стрибок з більш високою траєкторією польоту. Одночасно місток — добрий орієнтир для точного попадання на місце відштовхування.

Важливо також підготувати спеціальне місце для приземлення після стрибка. В залі це може бути м'який килим або поролоновий мат, на майданчику — яма з піском або пісочниця довжиною 2—2,5 м, один бік якої без бар'єра. Часто вихователі проводять стрибки на тонку килимову доріжку, чого робити не можна, бо це викликає в дітей неприємні відчуття і може призвести до травм опорно-рухового апарату і струсів.

Оскільки діти підготовчої до школи групи вже вміють стрибати в довжину з розбігу, основне завдання тут — удосконалення якості стрибка і стабільність у правильному виконанні руху.

Восени на перших заняттях дітям пропонують виконати стрибок з укороченого розбігу (4—6 м), ставлячи завдання енергійно відштовхнутися однією ногою з одночасним махом рук і стійко приземлитися.

Діти цього віку, виконуючи стрибок, найчастіше помиляються під час приземлення (втрачають рівновагу І переступають вперед). Поки всі елементи стрибка не виконуватимуться без помилок, швидкість розбігу повинна бути середньою, що досягається скороченням його відстані. Коли діти навчаться правильно виконувати стрибок з укороченого розбігу (4—6 м, б—8 м), продовжують удосконалювати його з повного розбігу — з 10—12 м, якщо заняття відбуваються на майданчику. Цю відстань слід вважати оптимальною, оскільки вона дає можливість дошкільнятам набратися швидкості, близької до максимальної, і, отже, збільшувати дистанцію розбігу не варто.

Стрибок у висоту з розбігу. За своєю структурою цей рух подібний до стрибка в довжину з розбігу. Дошкільники виконують його також способом «зігнувши ноги», є тільки невелика відмінність в характері відштовхування.

У цьому стрибку розбігаються перпендикулярно до перешкоди (мотузка або гумова тасьма закріплена на двох стояках), відштовхуються однією ногою з одночасним махом рук угору; у фазі польоту ноги максимально згинають у колінах і підтягують до грудей; приземляються на обидві ноги, виносячи руки вперед — в сторони.

Дітей старшої групи навчають стрибати у висоту з розбігу в такій послідовності: стрибок через мотузку (гумову тасьму) заввишки 10—15 см з одного кроку поштовхом однією ногою і махом другою з приземленням на обидві ноги; те саме — з двох-трьох кроків з одночасним махом рук уперед — угору; з 3—5-метрового розбігу з правильним виконанням усіх його елементів: розбіг, енергійне відштовхування, політ, зігнувши ноги, стійке й м'яке приземлення на обидві ноги; стрибок через мотузку заввишки ЗО см з 6—8-метрового розбігу.

На початку навчання спостерігаються такі помилки: приземлення на одну ногу й переступання вперед. Діти прагнуть виконати стрибок при максимальній швидкості розбігу й відштовхуються під малим кутом, а це заважає стійкому приземленню. Щоб поштовх (уперед — угору), був правильний, на місце приземлення на відстані 70— 80 см за перешкодою кладуть мотузку або стрічку і пропонують дітям не переступати її під час приземлення. Ця вимога змушує їх виконувати поштовх угору і після кількох стрибків діти навчаються правильно відштовхуватися.

Коли дошкільнята навчаються виконувати стрибок у полегшених умовах, довжина розбігу і висота стрибка поступово збільшуються. Оптимальною для дітей цього віку можна вважати довжину розбігу 6—8 м. На відміну від стрибка в довжину під час виконання цього руху не треба вимагати від дітей максимальної швидкості розбігу, а, навпаки, рекомендувати їм розбігатися повільніше. Швидкий розбіг не дає змоги правильно відштовхнутися, траєкторія польоту при цьому дуже низька й приземляючись, діти втрачають рівновагу, переступають ногами вперед. Збільшувати висоту перешкоди треба в межах, рекомендованих програмою (30—35 см).

Восени на перших заняттях з дітьми підготовчої до школи групи повторення стрибка у висоту з розбігу треба проводити в полегшених умовах. Довжина розбігу не повинна перевищувати 6—8 м, а висота перешкоди — 30 см. На наступних заняттях триває вдосконалення стрибка з поступовим його ускладненням. Довжина роз-бігу збільшується до 8—10 м, а висота перешкоди — до 40 см.

Навчання стрибка у висоту з розбігу та його вдоско-налення в дітей старшої та підготовчої до школи груп здійснюється на заняттях та під час прогулянок, оскіль-ки рухливих ігор, в яких можна було б удосконалювати цей рух, майже нема.
Стрибки зі скакалкою. Стрибки зі скакалкою вивчаються з дітьми старшої та підготовчої до школи груп. Щоб правильно вибрати скакалку, треба, щоб ди-тина стала обома ногами на середину скакалки (ноги на ширині плечей), відтягнула скакалку за ручки вгору вздовж тулуба. При оптимальній довжині скакалки ручки повинні бути трохи вище від пояса дитини.

Спочатку скакалку обертають уперед. Під час стрибків через неї ноги ледь зігнуті, тулуб прямий, обертають скакалку тільки кистями рук. Спершу стрибають повільно, а потім темп обертання скакалки поступово прискорюють. Дітям нагадують про те, щоб вони стрибали на обох ногах або по черзі — на правій і лівій. Це сприяє гармонійному розвитку обох ніг. Безперервні стрибки із скакалкою можуть тривати до 1—1,5 хв. Дихати при цьому треба рівномірно.
 

www.avangardsport.at.ua - Оренда футбольного спортзалу