Галина Кравчук

Вінніпеґ, Канада

I лунала рідна пісня між своїми і чужими…

2 грудня 2012 р. відділ Ліґи Українців Канади (ЛУК) у Вінніпеґу запросив українську громаду на передріздвяний обід з нагоди вшанування пам’яті української співачки світової слави Соломії Крушельницької (1872-1952), який відбувся в Канадійсько-Українському Інституті «Просвіта». Не багатьом з присутніх було відомо, що виступаючи з концертами за океаном, С. Крушельницька дала великий концерт у Вінніпеґу. З архівних документів вдалося дізнатися, що чарівний голос Соломії 85 років тому звучав саме зі сцени Інституту «Просвіта». Під цим враженням і зародилася ідея статті, яку присвячую безсмертній пам’яті найславетнішої співачки світу, своїй землячці Соломїї Крушельницькій, та невтомному українському жіноцтву.

В той день, як про це йдеться в народному жарті, коли Бог роздавав людям таланти, українець... спізнився. Глибоко розчарований він підійшов до Бога... і почув у відповідь: “Tи прийшов запізно. Я вже пороздавав всі таланти. Лишилася лише пісня, то я дам тобі пісню...”. З того часу і славиться Україна на весь світ своєю піснею, її творцями та співаками. Музикознавець та композитор Василь Витвицький серед десятків імен найвизначніших співаків світу (кін.ХІХ - поч.ХХ ст.), які були окрасою великих сцен Європи, США, Канади, Південної Америки, першим ставить ім’я Соломії Крушельницької(Музика. Музичне виконавство//Енциклопедія українознавства. Київ, 1995. Репринтне відтворення видання 1949 р. – С. 877). Ім’я цієї сільської дівчини з Тернопільщини навічно вписане в історію української культури. Воно красується і вічно красуватиметься серед тих, кого дала світові багата співочими талантами земля України. Талант української співачки во істину був рідкісним явищем в історії оперного мистeцтва – лише вона одна, українська жінка, зуміла піднятися до вершини світової слави, на якій до неї пожинали лаври лише мужчини.

В оперному репертуарі Соломії Крушельницької було близько 60 ролей, в т.ч. головні ролі в операх Д. Верді, Р. Штрауса, П. Чайковського, Р. Вагнера, А. Понк’єллі, Ж. Бізе, С. Монюшка, Д. Пуччіні та ряду інших. Перший сольний виступ Соломії відбувся в 1892 р. у Львові ще під час навчання в консерваторії Галицького музичного товариства. Перший оперний деб’ют – роль Леонори у виставі італійського композитора Г. Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівської опери. За цим слідували оперні сцени Одеси, Відня, Кракова, Варшави, міст Італії, де опановувала мистецтво оперного співу, Франції, Росії, Єгипту... Найзнаменитіші театри та концертні зали світу запрошували її на гастролі.

На зламі ХІХ-ХХ ст. голосом Соломії насолоджуються i любителі оперного співу за океаном: в столиці Чілі (Сантьяґо), столиці Арґентини (Буенос-Айрес). Театри, концертні зали переповнені... Де б не вона не співала, її вітали теплими усмішками, громом аплодисментів, засипали сцени букетами квітів, вручали лаврові вінки, дарунки. Поети присвячували їй свої поезії, композитори – пісні, художники малювали її портрети, визначні диригенти світової слави вважали для себе великою честю диригувати оркестрою у виставах, в яких виступала неповторна Соломія. Цілі шпальти найвідоміших, найсолідніших видань Европи та Америки були присвячені Соломії, її тріумфальним виступам. Володіючи віртуозною технікою виконання музичного твору, досконалою вокальною дикцією, вона співала з тим вогнем, який електризував і захоплював публіку, і на сцені так природньо перевтілювалася в образи своїх героїнь, ніби жила їхнім життям, вкладаючи в них всю свою душу і серце.

На початку 20-х рр. минулого століття С. Крушельницька виступає з камерними концертами по містах рідного краю, які сприймалися своїми людьми, сповненими почуттям національної гордості, з особливою теплотою, гастролює в Арґентині, Італії, Франції...

В середині 20-х рр. вона вперше виступає в Північній Америці. Її благородного тембру голос звучав з такою ж силою, гнучкістю та дзвінкістю, як і виступи на оперній сцені. Зірка Соломії не згасала... Співала у вишуканих концертних залах, театрах великих міст, але не гордувала і залами народних та робітничих домів, виступала на багатьох Шевченківських концертах. І лунала рідна пісня між своїми і чужими... З преси цього періоду дізнаємось, що в програми всіх концертів, які проходили під назвою «Пісні різних народів», вона обов’язково включала українські народні пісні, які ще дівчиною співала разом з подругами в рідному селі Білабіля Тернополя, та твори українських композиторів. Надзвичайною подією в житті заокеанської української громади був весняний концерт С. Крушельницької в 1928 р. у Вінніпеґу, в якому на цей час вирувало українське життя. Саме у Вінніпеґу замешкало чимало людей з Галичини та Буковини, з рідної їй Тернопільщини. Багато з них були одними з перших українських поселенців на вільній землі Канади, які зробили багато для того, щоб перетворити її безмежні простори в процвітаючу країну, яка стала для них другою Батьківщиною. Їхню справу продовжували ті, які поселились тут у міжвоєнний період.

Нелегкими були початки наших перших поселенців за океаном: чужа земля, важка фізична праця, чужі люди, чужі звичаї, чужа мова, холодні і довгі зими... І хоч були часи, коли було не до пісні, вони робили і зробили все для того, щоб вижити, зберегти свою ідентичність. Було дуже важко. Але працелюбний русин-українець і тут дав собі раду. Він не тільки вижив, але й затримав свої звичаї та традиції, збудував свою власну церкву, зберіг рідну мову та пісню, яка єднала і єднає українців і в Україні, і за її межами. Підтвердженням цього служать слова проф. Н. Григориїва, спогади якого поміщені у виданій в 1949 р. в Вінніпеґу «Пропам’ятній книзі українського Народного Дому в Винипеґу»: “Народившись і вирісши на Великій Україні, побуваючи в Галичині перед першою світовою війною, за війни і по війні, одвідавши і перемандрувавши кілька раз Карпатщину, переїхавши чотири рази українські кольонії Зєдинених Держав і Канаду, я з чистим сумлінням можу ствердити, що ніде українці не мають такого повного культурно-громадського й політичного життя та не здобули такого рівня матеріяльного й духовного добробуту, як в Канаді…” (C.561).

1 квітня 1928 р. український часопис «Канадійський українець» подає оголошення про те, що 21 квітня 1928 р. в Українському інституті Канади «Просвіта» (з 1924 р. часопис був офiційним органом «Інституту»), відбудеться Великий концерт Соломії Крушельницької за участю Українського хору Вінніпеґу. Канадійсько-Український Інститут «Просвіта» (на зразок Львівської «Просвіти») було засновано у Вінніпеґу в 1916 р., і він відразу став справжнім українським центром зі своїм власним приміщенням в північній частині міста (North End) на розі вулиць Pritchard та Arlingtоn. В 1921 р. було викінчено долішню частину будинку з великим залом, який поміщав тисячу глядачів і був одночасно кінотеатром. Так що Вінніпеґ ще з часів перших українських поселень був і залишається нині столицею української Канади (Ця та розмаїття іншої інформації про діяльність Інституту «Просвіта», про українське життя в Вінніпеґу та Канаді взято з книги «Нарис Канадійсько-Українського Інституту «Просвіта»); Українська Друкарня ТРИЗУБ, Онтаріо, Канада, 2010. Автори - Петро Буртик та Антон Борис. Книга містить історичні дані, зібрані комітетом «Інституту»).

В різні роки тут діяли: Секція Молоді, Рідна Школа, Спортивний Клуб, хори, драматичні й танцювальні гуртки, різьбярська школа, курси англійської та української мов для старших та інші. В будинку «Просвіти» містилися такі українські організації, як: Жіноче Товариство ім. княгині Ольги, Спілка Української Молоді (СУМ), Ліґа Визволення Українців Канади (ЛУК), Станиця УПА, Українська Народна Поміч та ін., які працювали для добра і користі всього українського народу та Канади. Особливе визнання в цьому належиться невтомному українському жіноцтву.

21 квітня 1928 р. англійський часопис Winnipeg Free Press подає оголошення: “Сьогодні співає мадам Соломія Крушельницька”. Також повідомляється про участь в цьому концерті Українського хору Вінніпеґу та місцевого скрипаля Фреда Ґринки (Fred Grinke). Далі відмічено її популярність як оперної співачки в Італії та Південній Америці й наголошено, що вона була найкращою виконавицею окремих ролей в операх Ваґнера і Штрауса, поставлених в Мілані на сцені всесвітньо відомого оперного театру «Ла Скала» під керівництвом Ґатті Кассаза (Gatti Casazza), який в даний час був імпрессаріо Метрополітанської опери в Нь’ю Йорку. Їі мистецтво визнане королевою Італії, ех-королем Португалії, царем Росії. Після виступу С. Крушельницької в лютому в Нь’ю Йорку світова преса однозначно відмічала, що її голос далі залишається чудовим і вона просто захоплює публіку своїм артистизмом та поставою.

Оголошення закінчується повідомленням про те, що мадам Крушельницька виконуватиме пісні в англійській, німецькій, італійській, французькій, українській та російській мовах. Цього суботнього вечора в переповненому залі Інституту «Просвіта» вона виконувала: “Aria d`Assavia” (К. Монтеверді), “Чарівний привид”(Р. Штраус), “Где ти, звездочка” (М. Мусоргський), “Хота” (М. де Фалья), “Пісня американських індіанців” (Ч. Кадман), “Якби мені, мамо, намисто” (М. Лисенко), “Ой в полі садок” (О. Нижанківський), “Як почуєш вночі” (Д. Січинський), “Ой вербо, вербо” (С. Людкевич), “Ой нагнувся дуб високий” (М. Гайворонський), “В неділеньку вранці” (Я. Лопатинський). З затамованим подихом вслухалися любителі пісні в кожне слово, яке понесло їх до рідного Краю, перенесло через поріг батьківського дому... Хто чув її чарівний голос, вважав себе щасливим. Люди ділилися спогадами, розповідали з захопленням про її концерти своїм рідним та знайомим, писали про свої враження до часописів. Ще щасливішими вважали себе ті, хто мав можливість потиснути її руку чи сфотографуватися на пам’ять...

Після концерту англійський критик, високо оцінивши талант української співачки та її інтерпритацію народних пісень, в своїй досить обширній статті у Winnipeg Free Press пише: “Публіка... в основному була з членів та приятелів Українського Інституту, але дуже шкода, що інші любителі музики не скористалися з можливості послухати чудову артистку...”. Добрий знавець музичного мистецтва, він відзначає високу виконавську майстерність співачки, звертає увагу на драматичність, широкий діапазон, силу її меццо сопрано, еластичність, сенситивну свіжість – якості голосу, які перетворювали його в прекрасний інструмент… Про виконані українські пісні він пише, що вони були дуже гарними і, хоч не розумієш мови, “рівень інтерпритації мадам Крушельницької і її милий, з виявом почуття голос були такими ефективними, як есперанто”.

Акомпанувала Крушельницькій Евелин Вайелдґус (Evelyn Wildgoose). Українським хором, який виконав дві пісні, диригував п. Балешта (Baleshta). Національні костюми хористів були чудовими і колоритними. З цієї ж статті дізнаємося, що п. Балешта представив співачку перед початком концерту і коротко розповів про українську народну пісню, її красу. На закінчення автор додав, що після концерту в честь п. Крушельницької відбувся бенкет в залі [ріг вулиць Flora та McKenzie] української Читальні «Просвіта»(M. Manners. Splendid programme by Ukrainian Singer//Winnipeg Free press. April 22, 1928). Василь Балешта був диригентом хору та режисером культурно-освітнього товариства «Бандурист» при Українському Народному Домі [ріг вилиць Burrows та McGregor], яке з 1925 р. стало складовою частиною Інституту «Просвіти». В згаданoму вище «Нарисі...» також знаходимо повідомлення про те, що: “Представниці Жіногого Товариства ім. княгині Ольги разом із представницями інших українських жінoчих товариств у Вінніпеґу ... вітали світової слави співачку Соломію Крушельницьку...”.

В майже кожному заокеанському місті українське жіноцтво влаштовувало зустрічі з видатною співачкою. До одної з таких зустрічей повертає нас допис “Гостина Пані Крушельницької в Шікаґо” (Український голос. 23 травня 1928 р.), мешканця Чікаґо (під дописом підписався Шікаґовець). Він починається словами: “В середу, 2-го травня 1928 р. в готелю Бісмарк Українська Жіноча громада міста Шікаґо гостила в себе вельми дорогого гостя – артистку паню Соломію Крушельницьку. Гостина випала величаво. Запрошених гостей було 40 осіб. Жіноча Громада подарувала їй пам’ятку, золоту чашу любови... Др. Г. Ґ. Скеґар виголосила привітальну промову”. В своєму слові п. Скеґар згадала типічні будні українських жінок: пошуки роботи, тривога за завтрашній день, спроби привикати до нового середовища – “зелізної” чужини. Але в думках кожної з них постійно снувало одне, найдорожче: рідні простори над Карпатами, Дніпром і Кавказом, жага за українською мовою, за українською піснею. І цю пісню, поміж “клекіт локомотив, ...стогін автів, гуркіт возів, гудіння корабельних сурен”, принесла їхня гостя, яку вони вітають як українці українку “в чужині, але серед української громади, яка радується” її приїздом. Далі п. Скеґар відзначила: “Наша пісня се є жерело нашої життєвої сили, се наша витревалість, наша хоробрість, наше завзяття. Ви приходите в час, щоби скріпити нас, загартувати нас до дальшого бою. Ми ... вдячні Вам за се. Чужинцям, які Вас всюди слухають, зачаровані звуком Вашого голосу, - даєте Ви доказ, що ми Українці не лише здібні до чорної праці, при якій нас звичайно видять, але що ми посідаємо мистецьку творчість, велетенську силу духа і незнищиму силу, яка лучить нас в один нарід і дає нам витревалість до боротьби, ся незнищима сила удержить нас серед нападів ворожих і дасть нам побіду в боротьбі за нашу державну самостійність. Українська Жіноча Громада міста Шікаґо вітає Вас дуже сердечно і желає Вам довгі літа прожити та чарувати нас і цілий світ нашою [безсмертною] піснею. Нехай гомонить всюди наша пісня. Нехай живе Україна”.

І “гомоніла”, линула, неслася по світі рідна українська пісня, яка голосила йому про Україну, про її духовне відродження... І світ поступово пізнавав Україну, аплодував і захоплювався її високим мистецтвом, її піснею, даною українцям самим Господом Богом.

Оголошення у Winnipeg Free Pressвід 21 квітня 1928 р. про концерт

С. Крушельницької у Вінніпеґу

Оригінальний вигляд будинку Інституту «Просвіта» у Вінніпеґу, в якому 21 квітня 1928 р. виступала з концертом С. Крушельницька

Фрагмент статті у Winnipeg Free Pressвід 23 квітня 1928 р.

Оголошення про передріздвяний обід з нагоди вшанування пам’яті

С. Крушельницької, влаштований 2 грудня 2012 р. відділом ЛУК у

Вінніпеґу в приміщенні Інституту «Просвіта».