З історії

 13 вересня 1793 року окружне управління видало наказ, згідно з яким суд громади Чернівців повинен був визначити походження двох повій, котрі сиділи під арештом. Після цього їх слід було провести містом, шма­гаючи канчуками, і відпра­вити за межі краю.

Та в подальшому до проституції почали ставитися терпиміше.

У готелі «Чорний орел», де тепер розташований тор­гово-економічний інсти­тут, за п'ять тисяч леїв мо­жна було жити з повією майже місяць.

Найдорожчі повії при­ймали своїх клієнтів у доро­гих апартаментах розкішного готелю «Брістоль», де зараз розміщується гурто­житок медуніверситету.

1905 року австрійська влада видала спеціальний циркуляр №3/58, який давав право повіям отримува­ти спеціальну ліцензію на своє ремесло. До них висувалися умови: жінки по­винні були бути не старшими 25 років, привабливими і стрункими; мати медичну довідку та санітарну книж­ку; щомісяця проходити медичну комсію; платити щомісячний податок - 12 відсотків від отриманого прибутку.

Повія, котра забирала клієнта з чужої території, платила великий штраф.

Серед архівних доку­ментів крайового суду збереглося чимало ціка­вих матеріалів, які ви­явив працівник Черні­вецького обласного архі­ву Степан Карачко. Ска­жімо, одружений 41-річний штабний офіцер авст­рійської армії порушив судову справу 16 вересня 1911 року проти повії Марії. У своїй заяві пози­вач пише: «1 червня цьо­го року я прийшов на квартиру до повії Марії, яка має ліцензію і мешкає І на вул. Св. Трійці №8. Я, як завжди, платив напе­ред 20 крон. Тільки ми роздягнулися і почали за­йматися любошами, як у двері хтось почав лупити кулаком і лаятись: «Від­крий, курво, бо я вже при­йшов». Ми піднялись з ліж­ка, вдягнулись. Марія від­чинила двері, у кімнату уві­рвався знайомий мені пан Семен, і я пішов геть. Але, шановний суддя, хіба я міг подарувати Марії 20 крон, не отримавши ніякого задоволення? Через дві години повернувся, але Марія заявила, шо я повинен платити наперед знову 20 крон. Скажіть, чи це справедливо?» Розгля­нувши заяву офіцера Д., суд виніс таке рішення: «Позбавити п. Марію лі­цензії на два роки, оштра­фувати на 50 крон, і та­кож надати офіцерові без­коштовно інтимні послу­ги впродовж двох діб за його бажанням».

Ще одна кумедна су­дова справа датована 18 травня 1914 року. У ролі позивача виступив офіцер Роман Сорока. У своїй заяві він скаряситься на повію Зосю: «16 березня 1914 року я прийшов до повії Зосі Ф., котра має ліцензію і добре перевіре­на. Як завжди, я приніс пляшку горілки та сма­жену курку. Ми сіли по­вечеряти, а потім почали займатися коханням до безтями. Але повія захо­тіла, щоб я був коником, і вилізла на мене зверху. Спочатку все було добре, проте вона почала підска­кувати і кричати: «Вйо, мій конику, поїдемо до Букарешту». Тієї миті у моєму дітородному органові щось хряснуло, і мені ста­ло дуже недобре. Наступ­ного дня я пішов до військового лікаря, який за­явив, що мені потрібна операція, на що необхідні кошти. Тому прошу ша­новний суд зобов'язати повію заплатити 50% від вартості операції». Згідно з рішенням суду, пані Зося не тільки повинна була сплатити половину вартості операції офіцерові, а й на рік була позбавлена ліцензії.

  drohobychanyn.io.ua