Свято Петра і Павла: чому замовкла зозуля?

Автор: Ярина ФЕДЬКІВ

Святим апостолам завдячуємо скарбом Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо Святе Євангеліє й апостольські листи, вони заклали тривку основу під Христову церкву. Про велике значення святих апостолів говорить і український чудотворець Андрей Шептицький: "Апостоли в повному значенні цього слова є нашими батьками по вірі".

Церква з великою урочистістю святкує 12 липня день Святих апостолів Петра і Павла. Обидва вони визначні своїм подвижницьким життям, ревною апостольською працею та відданістю святій Церкві.

Петро й Павло більше інших апостолів проповідували християнство серед іудеїв і язичників. За євангельським переказом, сам Ісус Христос закликав рибалку Симона (Петра) з братом Андрієм бути його учнями. Симон став ревним послідовником Ісуса і за свою міцну віру в те, що Ісус є Христос, Син Божий, одержав від нього ім'я "Петро", що в перекладі з грецької означає "камінь". Як оповідає Євангеліє від Матвія, Спаситель обіцяв заснувати на цьому камені свою Церкву. Петро першим почав проповідувати в Єрусалимі про воскреслого Христа й багато постраждав за віру. Павло ж (від латинського "маленький") колись мав ім'я Савл і був жорстоким гонителем християн. Він навіть брав участь в убивстві першого християнського мученика - архідиякона Стефана, однак був чудесним чином навернений до віри Самим Богом. Після цього Савл хрестився й став ревним проповідником християнства. Саме йому Ісус Христос по закінченні Таємної вечері напророчив, що Петро зречеться тричі Господа ще до того, як заспівають півні. Так і сталося, як сказав Син Божий: Ісуса Христа схопили, а Петра, який назирці пішов слідом, упізнали люди. Він тричі зрікся Господа, та ще й заприсягся, що не знає Ісуса. Ці три страшні зречення були "анульовані" лише після вознесіння Ісуса Христа, який наділив Петра пастирською владою. Від цього моменту й почалася проповідницька діяльність Петра у країнах Сходу.

Любов Христа Господа - це головний мотив апостольської діяльности Петра і Павла. Любов, зрештою, послала Петра на муки і смерть за свого улюбленого Учителя. Існує припущення, що Петро вважав себе не гідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп'яли стрімголов. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча.

Свято Петра і Павла, яке ми відзначаємо майже у зеніті літа, дуже шановане серед українців. Повна його церковна назва - славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. До цього дня наші пращури білили і ошатно вбирали хати, образи прикрашали свіжими рушниками, підмазували долівку, білили та розмальовували піч. До церкви йшли у святковому одязі, дівчата плели вінки з волошок і маків.

Петро й Павло вважалися покровителями скотарів, тому до свята для пастушків обов'язково пекли мандрики (мандриґи). У різних регіонах вони мали різні варіанти, але основною формою цього печива були пампушки з пшеничного борошна, сиру, яєць, масла. Їх називають "мандриками" тому, що ними нібито харчувалися Святі апостоли Петро і Павло, мандруючи світом. Одного разу зозуля вкрала в Святого Петра мандрику, і за це її Бог покарав тим, що вона на Петра мандриками давиться і перестає кувати.

Особливо урочисто проходив цей обряд на Херсонщині. Кожна господиня призбирувала маслянку - сколотини, що залишалися після збиття масла, зливала її в горнятко і стоплювала (створожувала). З такого сиру, додавши яєць та муки, робили кругленькі сирники, власне мандрики, які варили в олії чи смальці. Тому й казали: "На Петра зозуля мандрикою вдавилася". Як відомо, звідтоді птаха вже припиняла свої співи.

У цей час у багатьох районах України розпочинаються жнива. Звідси й походить народне вірування у те, що справа Святого Петра - "жито зажинати". День Святих Петра і Павла був великим святом в Україні. Цей святодень пов'язаний з літнім сонцестоянням. Найурочистіше його відзначали пастухи. В Карпатському регіоні власники тварин організовували святковий обхід (Петрівку) на вигоні. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень.

На Київщині (с. Нижня Дубечня Вишгородського району) був звичай у день Святого Петра на вербах вішати гойдалку ("вихелю"): збиралися в лузі дівчата і хлопці, прив'язували гойдалку до дерева і хлопці гойдали ("вихали") дівчат. Щоправда, в петрівчаних піснях частіше згадується парубок, що гойдається "на клену", "на древі", "на горісі".

У Карпатах існував до кінця XX ст. унікальний обряд "Вільха". Молоду вільху зрубували в лісі в день Святих Петра і Павла і встановлювали на полонині, куди сходилося все село.

Гуцули вважали добрим знаком, коли свято Петра припадало на середу, - тоді слід було чекати гарного року. Від цієї прикмети виникла приказка: "Не усе в середу Петра, а є в іншу днину". На Івано-Франківщині побутував звичай "копати Петра". Напередодні свята Петра і Павла пастухи та підлітки на толоках викопували квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю скидали поруч на купку й прикривали дерном. Середину обкопаного місця, яке правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти (переважно пиріжки із сиром, капустою та зеленню), а також безалкогольну наливку. Кожен намагався почастувати інших смаковитим їством. Брати участь у таких дійствах було за велику честь для підлітків. До свого товариства приймали не всіх, і вважалося великою ганьбою, коли когось залишали "поза гуртом". Натомість старші чи однолітки нерідко намагалися "засипати" Петра.

Крім того, на Петра і Павла виготовляли з борошна нового врожаю обрядовий хліб і несли його до церкви на посвяту. Священик розламував книшики і причащав, наче проскурками, всіх присутніх. У такий спосіб жінки віддячували Петрові, що запровадив цей нетривалий піст (до речі, на Петра і Павла, власне, й завершувалася Петрівка).

Ці обряди - безцінна спадщина і скарб держави, Церкви й усього українського народу. Це лише крапля багатющого скарбу нашої релігійної і культурної традиції, яка, проте, вже свідчить про глибоку віру, любов до свого обряду, традиції та про високу культуру нашого народу. Свято відзначається давнім походженням, глибоким змістом, великою містикою й символікою, урочистими богослужбовими церемоніями. Тож нехай для нас, українців, воно буде постійним джерелом любови до Бога і ближнього, нашої віри, святости та запорукою вічного щастя.

Автор: Ярина ФЕДЬКІВ
Фото 1. Святий апостол Петро
Фото 2. Святий апостол Павло
Джерело: Українське слово http://ukrslovo.com.ua