Ладовчина М. С.
Студентка 4 курсу
Київського національного економічного  університету імені В. Гетьмана

Тотальна хімізація сільськогосподарського виробництва, масове застосування синтетичних мінеральних добрив, отрутохімікатів, інтенсивні агротехнології спричинили руйнування родючого шару ґрунту і найціннішої її складової гумусу, погіршення умов життєдіяльності, зменшення чисельності корисних ґрунтових організмів, які переробляють відмерлі органічні рештки до поживних речовин, що легко засвоюються рослинами. Внаслідок цього родючість земель істотно знизилась, а затрати на виробництво продукції щораз зростають. До того ж, якість продуктів харчування погіршується через вміст шкідливих отрутохімікатів, нітратів, генетично модифікованих організмів (ГМО).
Актуальність статті. Споживачам важливо мати впевненість, що куплені продукти не просто безпечні, а й корисні. Тому більшість з нас свідомо прагнуть до підвищення якості споживання та здорового способу життя, які є не від'ємними складовими повноцінного здоров'я. Світовий споживчий ринок стає все більш органічним, тобто кількість органічних продуктів на прилавках з кожним роком зростає. Таким чином виробники і торгівля відповідають на підвищений попит споживачів щодо органічних продуктів. Необхідність розвитку органічного виробництва в нашій країні та його правового регулювання обумовлює актуальність обраної теми статті.
Метою статті є аналіз правового регулювання органічного виробництва в Україні та визначення позитивних аспектів цього виробництва щодо забезпечення якості продукції.
Аналіз останніх публікацій. Теоретико-правові питання забезпечення якості продукції досліджували сучасні вчені, зокрема, О.В. Звєрєва, М.М. Кузьміна, В.К. Мамутов, В.Ф. Опришко, В.М. Огризков, М. М.  Пархоменко тощо, але проблема правової регламентації органічного виробництва в Україні потребує додаткового дослідження [6].
Основна частина. Сільське господарство (тваринництво або рослинництво) це вирощування тварин, рослин, грибів та інших форм життя для їжі, волокна і інших продуктів, що використовуються і для підтримки життя. Сільське господарство є ключовим у реалізації зростання людської цивілізації, в якій розведення свійських видів їжі створили надлишки, які сприяли розвитку цивілізації.
Міжнародне співробітництво в галузі сільського господарства спрямовано на підвищення ефективності використання природних ресурсів, поліпшення забезпечення населення продовольчими товарами, стабілізацію ринку сільгосппродукції і продовольства, підтримку і захист товаровиробників АПК, стимулювання взаємного товарообігу, підвищення життєвого рівня сільського населення країн [1].
Міжнародне агропромислове співробітництво – це міжнародне співробітництво на різних рівнях господарювання, пов”язане з виготовленням сільськогосподарських засобів праці, з аграрним виробництвом, з переробленням агросировини та реалізацією агропродуктів.
У галузі агропромислового виробництва виникають різні корпоративні зв”язки. Відомі такі картельні угоди між:
1. Малазія, Індонезія, Тайланд, Шрі-Ланка – виробництво каучуку.
2. Індія, Шрі-Ланка – вирощування і вробництво чаю.
3. Бразилія та Колумбія – вирощування та виробництво кави.
4. Центральноамериканські країни і Еквадор – вирощування бананів.
При ООН діє спеціалізований заклад з питань аграрного співробітництва – Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), заснована в 1945 році, яка займається координацією роботи міжурядових організацій з питань розвитку с\г, надання допомоги країнам, що розвиваються в області аграрного виробництва, пряме постачання продовольства з розвинених країн у країни, котрим це необхідно [2].
Всієї продовольчої продукції, що виробляється у світі, цілком достатньо, щоб добре нагодувати усе населення нашої планети, але найскладнішою при цьому залишається проблема перерозподілу продовольства від тих, у кого, є надлишки, до тих, кому його не вистачає. Це можна вирішити тільки шляхом міжнародного співробітництва [5].
Практично держави всіх континентів тією чи іншою мірою вступають у міжнародні економічні відносини, пов’язані із обміном продукцією сільського господарства. Сприяння розвитку цих відносин, удосконаленню їх міжнародно-правового регулювання — завдання ряду міжнародних економічних організацій. Так, практично всі регіональні економічні комісії Економічної і соціальної ради ООН через свої відповідні структурні підрозділи займаються питаннями організації міжнародного співробітництва в галузі сільського господарства. Ці функції, наприклад, в Економічній комісії для Європи покладені на її Комітет з питань сільського господарства.
Органічне виробництво в Україні, його правове регулювання. Проблема якості харчових продуктів актуальна у всьому світі. Зазвичай у ґрунт вноситься сила-силенна пестицидів та добрив, які потім опиняються на нашому столі. Сільськогосподарські тварини нерідко утримуються у неналежних умовах, отримують антибіотики та гормони. Виробники харчових продуктів додають до них підсилювачі смаку та аромату, штучні ароматизатори, барвники, використовують неякісну або ж фальсифіковану сировину.
Кожен третій споживач в Україні не цікавиться складом продукту, а ті, хто все-таки читає етикетку, хіба що дивляться на дату виробництва та терміни зберігання. І тільки кожен десятий звертає увагу на інгрідієнти.
Врятувати наше здоров’я можуть органічні продукти – дійсно екологічно чисті, вирощені на незабруднених територіях і без використання хімічних добрив, які не містять шкідливих додатків.
Сьогодні органічне виробництво впроваджується у більш ніж 140 країнах світу. Там продукти маркуються «еко», «біо», «органік» (залежно від країни). В Україні ж серед виробників усталилася назва «органічний продукт», оскільки вітчизняні споживачі втратили довіру до «еко» та «біо» через надмірне використання їх у назвах продукції, яка не відповідає органічним характеристикам.
За визначенням Міжнародної Федерації органічного сільськогосподарського руху (IFOAM), органічне сільське господарство – це сільськогосподарська система, що сприяє збереженню навколишнього середовища, соціально та економічно підтримує виробництво здорових продуктів харчування, волокна і т.п. Воно уникає використання хімічно синтезованих добрив, пестицидів, ветеринарних препаратів, при цьому активно використовує натуральні природні препарати з метою збільшення природної родючості ґрунтів, стійкості рослин і тварин до захворювань[7].
В Україні вперше поняття органічного виробництва з’явилося у проекті Закону «Про органічне виробництво», згідно якого, органічне виробництво – це діяльність операторів, що застосовують принципи, Правила та методи органічного виробництва на всіх етапах його виробництва, які дозволяють виготовляти натуральні продукти з оздоровчими властивостями; а також зберігати та відновлювати природні ресурси у процесі виробничої діяльності.
Проект закону було прийнято у першому читанні 1 лютого 2011 року, 21 квітня 2011р. цей закон був ухвалений Верховною Радою, але він довгий час залишався не підписаним. Проектом закону про органічне виробництво визначаються правові, економічні, соціальні та організаційні основи ведення органічного сільського господарства, вимоги щодо вирощування, виробництва, перероблення, сертифікації, етикетування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції та сировини [3].
Верховна Рада України 18 вересня 2012 р. ухвалила Закон "Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини". Документ містить, зокрема, положення щодо впровадження:
- системи контролю на всіх етапах виробництва органічної продукції з метою гарантування впевненості споживачів у продуктах та сировині, маркованих як органічні;
- процедури інспектування та сертифікації виробництва, переробки органічної продукції, реєстрації суб’єктів виробництва. При цьому сертифікація полягає в здійсненні перевірки на відповідність вимог закону як самого процесу виробництва, так і кінцевого продукту. За допомогою інспектування здійснюється спостереження за всіма етапами виробництва, за наслідками якого складається висновок, на основі якого сертифікаційною комісією оцінюватиметься відповідність процесу виробництва вимогам закону при видачі сертифікатів [3].
Законом №9707, за який проголосували 262 народні депутати, також визначаються:
- вимоги до інспекторів, які здійснюватимуть інспектування, задля забезпечення належного, повного та об’єктивного виконання ними своїх обов’язків;
- вимоги до уповноважених органів сертифікації (повинні бути акредитованими та отримати дозвіл на здійснення інспектування та сертифікації саме органічної продукції);
- механізми державної підтримки виробництва органічної продукції [4].
У своєму інтерв’ю журналу ORGANIC UA, співавтор Закону н.д. Кириленко І.Г., зокрема, зазначив: «Прийняття цього Закону закладає правову основу для повноцінного, ефективного розвитку органічного агровиробництва. Справжні органічні фермери не лише отримають захист від недобросовісної конкуренції з боку шахраїв-псевдоорганіків. Саме сертифіковані органічні фермери у своїй діяльності мають обов'язково фінансово стимулюватись державою, адже необхідно не лише говорити про продовольчу безпеку - настав час зробити це продовольство безпечним!» [2].
Проектом Закону «Про органічне виробництво» визначаються положення, відповідно до яких органічна продукція повинна відповідати вимогам, встановленим для такої ж продукції, виробленої конвенційним (неорганічним) способом. Згідно з документом, виробництво має вважатися органічним лише після отримання відповідного сертифікату на виробництво органічної продукції і має проводитися виключно з органічної сировини, яка відповідає вимогам цього закону. Відповідно до нього, в органічному виробництві має бути заборонено використання ГМО, похідних ГМО і продуктів, вироблених з ГМО, як харчових продуктів, кормів, технологічних добавок. Також забороняється застосовувати хімічні препарати захисту рослин та добрив, використання іонізуючої радіації для обробки органічних харчових продуктів, кормів або сировини, яка використовується у органічних харчових продуктах чи кормах [6].
Сучасні тенденції органічного виробництва та перспективи України на майбутнє. Незважаючи на певні успіхи у напряму розвитку органічного виробництва, в Україні ще не сформована повноцінна інфраструктура ринку органічної продукції, яка б дозволила забезпечити вільний та прозорий рух органічної сільськогосподарської продукції.
Експертні оцінки земель в Україні показують наявність у нас досить великої кількості сільгоспугідь, підходящих для використання в органічному виробництві. За даними доктора сільськогосподарських наук М. Шикули, у країні є близько восьми мільйонів гектарів екологічно чистих чорноземних земель. Ці землі охоплюють чотири значні масиви та включають Північно-Полтавський, Північно-Східно-Луганський, Вінницько-Прикарпатський і Південно-Подільський регіони України. Крім того, є багато земель (приблизно вдвічі більше названої цифри), розкиданих окремими ділянками в різних регіонах країни. Вони також придатні для ведення органічного сільського господарства. Однак відсутність екологічного мислення як у виробників, так і у споживачів, а також відсутність фахівців у сфері органічного виробництва робить розвиток органічного виробництва дуже повільним [6].
Перед виробниками органічних продуктів гостро стоїть питання реалізації, оскільки внутрішній ринок таких продуктів в Україні ще не створено. А споживачам необхідні гарантії, що запропоновані продукти справді є органічними. Сполучною ланкою між двома сторонами — виробниками та споживачами може бути саме чітко розроблена правова база та розвинута система сертифікації виробленої продукції. Виробники знаходять вихід із сформованої ситуації у співпраці з закордонними й міжнародними сертифікаційними структурами. Уже є вітчизняні господарства, які отримали сертифікати органічного виробництва в Німеччині та Швейцарії.
В Україні вже є понад 120 «органічних» господарств, проте переважна частина з них сертифікована іноземними сертифікаційними компаніями відповідно до європейських «органічних» стандартів. Українськими учасниками органічного руху, за підтримки Швейцарського агентства зі співробітництва та розвитку (SDC) та Швейцарського державного секретаріату з економічних питань (SECO) створено національний сертифікаційний орган - "Органік Стандарт" [6].
Державною цільовою Програмою розвитку села на період до 2015 р. планується довести обсяг частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10%, передбачається стимулювання ведення органічного сільського господарства, унормування розвитку органічного землеробства та створення системи його сертифікації [5].
Обізнані споживачі прагнуть уникати опромінених продуктів, генетично модифікованих, вирощених із застосуванням хімічних добрив або гормональних препаратів. Перелічені продукти виробляються за допомогою так званих інтенсивних технології, які пов'язані у певній мірі з ризиками їх вживання.
В різних країнах світу все більше споживачів віддають перевагу зеленим ринкам, органічним супермаркетам або відділам органічних продуктів у звичайних магазинах. У європейських країнах діють норми та стандарти Європейського Союзу й Міжнародної федерації органічного сільського господарства (IFOAM). Недержавна організація IFOAM об’єднує понад сімсот активних організацій—учасників у більш як ста країнах світу. Документи ЄС і Міжнародної федерації встановлюють принципи й регулюють загальні підходи й вимоги до органічного виробництва. Відповідно до цих документів на національному рівні в більшості країн діють компанії чи організації, котрі мають відповідну акредитацію IFOAM.
Зацікавлені організації в Україні активно вивчають досвід європейських держав із розвитку ринку органічних продуктів. Швейцарія належить до країн-лідерів в галузі органічного сільськогосподарського виробництва. Бюро співробітництва при посольстві Швейцарії в Україні навчає українських фахівців органічних методів ведення господарства, залучення виробників у процеси розвитку внутрішнього ринку України й зовнішніх взаємодій із відповідними структурами за кордоном. Господарства Вінницької, Одеської, Тернопільської і ряду інших областей активно освоюють органічне виробництво в рамках українсько- швейцарського партнерства. В Україні також працює представництво Control Union Ukraine, член міжнародної організації з сертифікації органічного виробництва. Низка українських господарств із різноманітних регіонів країни пройшли сертифікацію у згаданому представництві. Це дає їм можливість торгувати в країнах, які є членами Control Union World Group [1].
Спеціалісти сертифікаційної компанії Skal International після кількох років роботи в Україні дійшли висновку: у нашій країні немає істотної необхідності дотримуватися тривалого терміну перехідного періоду від традиційних форм господарювання до органічного виробництва. Розроблена й затверджена в Європейському Союзі система інспекцій дозволяє здійснювати всебічний контроль над дотриманням усіх норм і вимог органічного виробництва в сертифікованих українських господарствах. У країнах Західної та Східної Європи, США, а також у деяких країнах із перехідною економікою проведено теоретичні обґрунтування, розроблено законодавчу базу й впроваджено у виробництво різні напрями альтернативного сільського господарства [6].
Одна з потенційних ніш для України в недалекому майбутньому – боротьба за світовий ринок екологічно чистої та генно-немодифікованої продукції. Зараз цей ринок лише утворюється, його дві головні проблеми – недостатня розкрученість самої ідеї чистої продукції (споживачам потрібно пояснити, що екологічно чиста та немодифікована продукція може коштувати в 1,5-3 рази дорожче звичайної масової) та складнощі із зберіганням та логістикою. Звичайно, фактор ціни завжди важливий для споживачів. З однієї сторони, високоякісна продукція не буває дешевою. З іншої сторони, здорове споживання не може бути прерогативою багатих людей, а має бути доступним більшості споживачів [5].
Відомо, що в країнах Євросоюзу органіка коштує досить дорого. Це пов'язано з тим, що органічне виробництво в ЄС застосовується переважно у невеликих фермерських господарствах, отож об'єктивно має територіальні обмеження, а значить і високу собівартість. Але зовсім іншу картину можна побачити у США та Канаді, де органічне продукування поставлено на виробничу основу, тобто є масовим, а значить доступним. Органічні продукти практично є в кожному супермаркеті, і продаються вони за цінами, майже такими або зовсім такими, як неорганічні продукти.
В Україні вже також існує категорія людей, передусім, у великих містах, які мають мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити за них вищу (на 40-50%) ціну. Ця група споживачів створює початкову нішу органічній продукції в Україні, а отже для формування внутрішнього ринку такої продукції у майбутньому [7].
Отже розвиток органічного виробництва за умови державної підтримки здатний забезпечити виробництво достатньої кількості органічної продукції, що буде сприяти зросту вітчизняного сільського господарства, та стане досить значущою складовою підвищення рівня здоров’я нації.
Висновок. Нещодавно було остаточно прийнято Закон України про органічне виробництво, який принесе вигоду виробникам і споживачам органічної продукції в Україні. Цей Закон лише розпочне формування нормативно-правової бази з органічного виробництва в Україні. Після прийняття Закону починають розроблятися технічні регламенти і підзаконні акти, що виписують усі технічні моменти щодо впровадження в дію закону, становлення та роботи виробництва і переробки, державного контролю, консультаційних та сертифікаційних агенцій.
По-перше, позитив від прийняття Закону – розпочато регулювання сектору органічного виробництва в України. Буде відома і прописана позиція держави щодо розвитку і підтримки органічного руху. Виробники органічної продукції будуть захищені Законом у веденні ними господарської діяльності, практикуючи принципи органічного сільського господарства. Більше виробників будуть зацікавлені виробляти органічну продукцію, що, безумовно, розширить асортимент, покращить якість та збільшить кількість органічної продукції, і сформує справедливу ціну на неї. Нарешті в Україні буде офіційна статистика щодо підприємств, що займаються органічним виробництвом, а також площ і переліку органічної продукції в Україні.
Основний плюс для споживача – мати вибір: купувати якісні органічні чи традиційні продукти!
Для того, щоб закон правильно запрацював, потрібно ще багато зробити в законодавчій сфері, а також у господарській діяльності, переробці, збуті, науці, навчанні, яких торкається органічне виробництво.

Список використаної літератури:
1. О. Кітраль, Н. Бородачова // «Дзеркало тижня» .-№31., від 07 Серпень 2004 р. //http://dt.ua/articles/40700
2. Федерація органічного руху України // http: www. Organic.com.ua
3. Проект Закону України «Про органічне виробництво» від 19.07.2010 // http
://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38338
4. Порівняльна таблиця до проекту Закону України ''Про органічне виробництво'': Електронний ресурс: http://search.ligazakon.ua/l_
doc2.nsf/link1/ed_2011_04_20/OF5EJ00V.html
5. Лунєєв Л. Органічні продукти: комерція чи здоров’я? / Леонід Лунєєв [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.potrebitel.net.ua./print/2284
6. Пархоменко М. М. Правове регулювання органічного виробництва в Україні // ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. В: ЕКОНОМІКА І ПРАВО, СПЕЦВИП., Т.2, 2011
7. Милованов Є. В. Органічне сільське господарство: перспективи для України / Є. В. Милованов // Посібник українського хлібороба за 2009 р. : наук.-практ. зб. Ін-ту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва. – Х., 2009. – С. 257.