Справді, ряд обставин зумовив, м'яко кажучи, неоднозначність існуючих оцінок і характеристик. Що спонукало Івана Мазепу виступити проти Росії? Яке його місце серед українських гетьманів та генераторів ідеї незалежності України? Чому улюбленець Петра І, на кого сипалися царські щедроти, став його заклятим ворогом і підданий анафемі? Це лише незначне коло питань, що вимагають відповіді — правдивої, об'єктивної, зваженої, побудованої на фактах, а не на домислах чи емоціях.

Справедливості ради слід зазначити, що постать Івана Мазепи, його життя та діяльність вже з XVII століття знаходилися в полі зору не лише його найближчого оточення, але й широкої громадськості — простих людей, літописців, політичних діячів та дипломатів, кореспондентів газет — вітчизняних і зарубіжних. Існує величезна історіографічна традиція, причому з найширшим спектром думок, поглядів та оцінок цієї непересічної особистості.

Встановлено, що майбутній гетьман народився близько 1640 року (називаються й інші дати — 1629, 1634 роки) в с. Мазепинцях поблизу Білої Церкви в сім'ї українського шляхтича. Нам мало відомо про родину Мазеп. Досі не з'ясовано, хто був батько Івана, який його родовід та службова кар'єра. Значно більше знаємо про матір Марину, яка відіграла досить помітну роль у громадському та релігійному житті України того часу. Відомо також, що, крім сина, в сім'ї росла дочка Олександра. Повагу та любов до сестри, а також своїх племінників Івана Обідовського та Андрія Войнаровського Іван Мазепа проніс до станку днів. Його дитячі роки промайнули на витоках Визвольної війни українського народу XVII століття проти панування Речі Посполитої. Юнак був свідком багатьох подій, які розгорталися в 40 — 50-х роках на багатостраждальній землі України — походів військ Богдана Хмельницького, гучних перемог та гірких поразок, відновлення влади шляхетської Польщі на Правобережжі, поступової реставрації тут довоєнних порядків.

Природний розум і тяга до знань привели юнака в аудиторії Київського колегіуму, де він здобував освіту. Пізніше життєві дороги Мазепи змінилися. Він переїхав до Варшави, там навчався в єзуїтській школі, а через деякий час вирушив до Нідерландів, Італії, Німеччини, Франції (бував у Парижі). Своє навчання продовжував до кінця 50-х років. Саме в цей час сформувалися основні моральні принципи цієї людини, засвоїлися етичні норми та викристалізувалися ціннісні орієнтири. Всі без винятку джерела відзначають глибокий розум Мазепи, здатність глибоко розпізнавати характери, знаходити зі своїм візаві спільну мову на будь-яку тему й одночасно залишатися нерозгаданим, розсудливим, хитрим. Він був яскравим оратором і приємним співбесідником.

Послухаймо свідчення людей, які добре знали Івана Мазепу.

Генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик: "Ніхто бо не міг краще обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не зробив її своєю. Небіжчик Мазепа, — писав далі Орлик, — вельми гарно провадив розмову й любо було його слухати, все одно, з ким і про що говорив".

Французький дипломат Жан Балюз: "Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".

Освіта, здобута в Київському колегіумі та в університетських центрах західноєвропейських країн, дала йому можливість розмовляти російською, польською, латинською, італійською, французькою й татарською мовами. Жага знань не залишала гетьмана протягом усього життя. В листі Жана Балюза до свого родича (1704) французький дипломат, наприклад, писав про "добірну бібліотеку" Мазепи в Батурині, "де на кожному кроці видко латинські книжки". Підбором найрізноманітніших фоліантів у бібліотеці гетьмана захоплювався Пилип Орлик. "Незабутня для мене й досі, — писав він, — величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було на Україні". Не довіряти свідченням цих людей ми не маємо підстав. Кожен з них добре знав ціну книгам, любив і розумівся на них.

Якої ж зовнішності був Іван Мазепа? На жаль, численні портрети й гравюри, які збереглися до наших днів, не вповні передають риси обличчя та внутрішній світ цівї людини (це переконливо показав у своїй розвідці Ілько Борщак). Тому знову звернемося до письмових свідчень сучасників. Жан Балюз нотував, що "володар Мазепа вже поважного віку, на якісь десять літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі та білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий". Інший сучасник-анонім зауважував, що "Мазепа був вельми негарний з обличчя й виглядав приблизно так, як малюють у римській історії великого Манлія. Але ваші очі полоняли його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуси, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція". Незважаючи на різні обставини та хронологічну віддаленість у чотири роки (1704 і 1708 рр.), незалежні один від одного джерела сходяться в одному — Іван Мазепа мав вигляд суворої й воднораз інтелігентної людини, в якої міцна будова тіла дисонувала з тонкими, білими, далеко не козацькими руками.

Реалії продовжували складатися не на користь Мазепи. У травні 1709 року царські війська полковника Яковлева зруйнували Запорозьку Січ і знищили багато козаків. 27 червня відбулася битва під Полтавою, в результаті якої шведи зазнали поразки і змушені були втікати у турецькі володіння. Разом з своїм союзником через Переволочну з рештками козаків переправився також Іван Мазепа. Розпочався тривалий та складний перехід степами Північного Причорномор'я. Важко відновити думи колишнього володаря величезних багатств Гетьманщини. Загроза захоплення в полон та неминучої розправи з боку Петра І змушувала його невпинно гнати стомлених коней, шукати найкоротших шляхів до Бугу, на правому березі якого був порятунок. Лише 8 липня Іван Мазепа, Карл XII, козацька старшина та шведські генерали зійшли на турецький берег. Знову розпочався важкий перехід в пекучих акерманських степах. Нарешті в серпні втікачі дісталися Бендер. Проте бажаний спокій не настав. Стало відомо про те, що Петро І неодноразово просив турецькі власті видати Мазепу. Щоправда, Туреччина відмовилася це зробити. Але хто-хто, а гетьман добре знав звичаї Отаманської Порти. Прохання царя, помножене на золоті червінці, повинно було зробити свою справу.

Нервове напруження останніх місяців, жорстокі невдачі, провал планів та задумів, безперечно, підірвали здоров'я старого гетьмана. Іван Мазепа занеміг. Відчуваючи наближення смерті, він наказав спалити документи, що належали йому, висповідався перед священиком, якого спеціально доставили із Ясс. 2 жовтня 1709 року гетьман тихо помер у селі Варниці неподалік від Бендер.

Похорони Мазепи були обставлені надзвичайно пишно та урочисто. Багато споряджену домовину везло шестеро білих коней. В останню путь покійника супроводжували рядові козаки, старшина, Карл XII. Грали сурми, віддаючи останні почесті небіжчику, гриміли мушкетні залпи. Іван Мазепа був похований у кафедральній церкві св. Юрія у місті Галаці.

Сьогодні вчені можуть сперечатися, шукати недоліки у діях гетьмана, погоджуватися чи критикувати його окремі вчинки. Незаперечним лишається тільки той факт, що політичний крок Івана Мазепи у 1708 р. відбивав потаємні настрої частини козацького суспільства, яка прагнула бачити Україну незалежною державою. Акція, здійснена гетьманом, залишила глибокий карб на всьому суспільно-політичному організмі України не лише вісімнадцятого, але й наступних століть.

Опублікувала:

Черепаня Наталія

студентка I курсу журналістики