Реклама 2

 

New blog posts

Administrator has not posted any blogposts yet.

Статистика сайту

site stats View My Stats

 

 

ЗУСИЛЛЯ УКРАЇНЦІВ КУБАНІ У КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧ. ХХ СТОЛІТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВ

by BKictoxiptof on Jun 26, 2012

 

ПОНОМАРЕВСЬКИЙ С.Б., Чернігів

 

ЗУСИЛЛЯ УКРАЇНЦІВ КУБАНІ У КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧ. ХХ СТОЛІТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВИ ЗАПОЧАТКУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ШКІЛЬНИЦТВА

 

Як відомо, у ХІХ столітті в Росії розпочалися розлогі процеси, пов’язані з обмеженнями і заборонами щодо українського слова на території імперії. Особливо гостро ці тенденції були спрямовані на освіту та шкільництво. Так, у 1862 році зачинилися безкоштовні українські недільні школи для до­рослих на Наддніпрянщині. Одночасно перестав видаватися просвітній науково-літературний журнал “Основа”. У 1863 р. циркуляр П. Валуєва заборонив видання підручників, літератури та книг українською мовою, відмовивши останній у існуванні на всіх рівнях. У 1864, а потім у 1874 рр. у Росії прийнято Статут про початкову школу, за яким навчання має проводитися виключно російською мовою. У 1870 р. з’явилися розяснення міністра народної освіти Д. Толстого про те, що кінцевою метою усіх освітніх завдань щодо неросійських народів повинно стати їх зросійщення. У 1876 р. цар підписав Емський указ про заборону ввозити на територію Російської імперії будь-які книги чи брошури, написані “малоросійським наріччям”, друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценіч­ні вистави, друкувати українські тексти до нот та виконувати украї­номовні музичні твори. Одночасно увійшло в практику, щоб до України призначати за розподілом учителів-росіян, а вчителів-українців направляти на учительську працю в російські регіони, переважно до Петербурзького, Казанського й Оренбурзького округів.

Згадані заходи втілювалися й у конкретних прикладах: українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавчих дисциплін, а П. Лободоцького — лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. У 1881 р. було заборонено викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою. У 1888 р. видано царський указ про заборону вживання української мови в офіційних установах. У1892 р. обмежили переклади книг українською мовою з російської, а з 1895 р. головне управління у справах друку перестало видавати українські книги для дітей. 1905 року кабінет міністрів Росії відхилив прохання студентів Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови. А протягом 1905 –1912 рр. Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів були переведені до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику. У 1910 р. урядовим наказом обмежили діяльність усіх українських культурних товариств, видавництв, підтвердили заборону читати лекції українською мовою та створювати будь-які неросійські клуби, а наступного 1911 року вийшла постанова VII дворянського зїзду в Москві про єдину допустиму російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії. У 1914 році під забороною виявилася уся українська преса, того ж року стала оприлюдненою доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ, у якій докладно характеризується ставлення імперської влади до української проблеми в цілому й значних обмежень щодо української освіти зокрема. У “Записці” у тому числі йшлося про те, щоб “привлекать на должности учителей по возможности только великороссов; на должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов; всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять; составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что Украина это окраина государства в былые времена; установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев; совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.., епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов; обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исклю­чительно великороссов, удаляя других; учебный персонал должен быть исключительно из великороссов; за семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.., объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.., доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что ма­лорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности; вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом” [3,1]. Це перелік лише основних урядових постанов і рішень цих часів.

У цих умовах будь-які реальні прояви української шкільної справи як на теренах України, так і у цілому на території Російської імперії, звісно, не могли мати місця. З іншого боку, заборони влади на українськість, послідовно виконуючись у столицях та центральних (європейських) регіонах, не завжди неухильно втілювалися у життя в більш віддалених губерніях гігантської імперії, особливо там, де український конгломерат історично утворював значні пласти місцевого населення. Саме в таких регіонах у останні роки ХІХ – на початку ХХ століть почали формуватися передумови майбутньої появи українського шкільництва в Росії. Вони складалися у процесах започаткування українських національних громад, різноманітних гуртків, мистецьких колективів (театральних труп, музично-культурних товариств тощо), асоціацій аматорів літератури, хорового співу, “просвіт”, декламаторських, бібліотечних і фольклорно-збиральницьких спілок.

Яскраво ці процеси заявили про себе на Кубані, тобто саме там, де  пізніше й виникли перші українські навчальні заклади в Росії. Найбільш сприятливі умови для лібералізації українських просвітніх ідей на громадському рівні на Кубані склалися після революційних подій 1905 року. На той час у Катеринодарі вже існувало потужне проукраїнське інтелектуальне середовище, до якого входили відомі місцеві діячі – С. Ерастов, М. Дикарєв, В. Скидан, Л. Мельников, А. Бигдай, Г. Концевич, О. Кошиць, Ф. Щербина, П. Короленко, М. Рябовол, Я. Жарко, І. Ротар, А. Бєлобородов, Л. Бич та інші. Частина з них стали засновниками кубанського відділення “Просвіти” [7]. Установчі збори організації відбулися 26 серпня 1906 року в залі катеринодарської жіночої гімназії [2,48]. На зборах були присутні 150 осіб, переважна кількість з яких уособлювала кубанську інтелігенцію, у тому числі вчителів і викладачів місцевих навчальних закладів. У головній доповіді зібрання, присвяченій історії України, Степан Ерастов розповів про національно-культурне відродження на українських землях, яке розгорнулося з початком ХХ століття, і закликав інтелігенцію Кубані долучитися до нього. При цьому основним напрямком діяльності було названо прагнення до переходу кубанських шкіл на українську мову навчання. На цьому ж засіданні було обрано раду товариства “Просвіта” (семеро осіб, головою ради став С. Ерастов), а також затверджено статут організації, в якому, зокрема, наголошувалося на тому, що “товариство ставить перед собою за мету розповсюджувати просвіту на широкій демократичній основі, пробуджувати національну самосвідомість та підіймати національну культуру серед українців Кубанської області: відкривати школи для видатних та здібних дітей, бібліотеки, читальні та книжкові стенди; видавати брошури, книжки, газети та листівки; організовувати зібрання, читання з рефератами та бесідами різноманітного змісту, переважно з питань, які торкаються України; організовувати гуртки для збирання, збереження та розвитку рідної пісні та музики; засновувати музеї для збереження предметів, які торкаються історії, етнографії, шкільної справи та природних відмінностей району; поширювати просвіту серед дорослих шляхом утворення недільних шкіл, вечірніх занять; для розвитку геніальності в українському народі надавати стипендії та допомоги… ” [6, 1].

У сфері діяльності кубанської “Просвіти” планувалося проведення численних культурно-просвітніх заходів, зокрема організації музичних і театральних вистав, відкриття низки початкових українських шкіл у місцях компактного проживання українців, видання газет, освітніх і наукових часописів, книг, відкриття національних книгарень тощо, проте більшість зусиль організації наражалася на низку загальнодержавних і місцевих заборон. Усе ж кубанська “Просвіта” зуміла влаштувати в Катеринодарі та своїх п’ятнадцяти станичних філіях ряд публічних тематичних лекцій, пам’ятних вечорів, що широко висвітлювалися у місцевій пресі – газетах “Зоря” і “Кубанських обласних відомостях”.

Восени 1907 року кубанська “Просвіта” була заборонена відповідно до спеціальної постанови місцевого генерал-губернатора “Про закриття Кубанського просвітницького товариства за ухилення від програми та за протиправну діяльність філіалів” [6, 5]. Під час закриття центральної управи та філій проводилися обшуки та вилучення української літератури. Так, у станиці Каневській у активіста І.А. Овері, учителя місцевої школи, було вилучено брошуру Б. Грінченка “Об автономії України” [6, 5]. Заборонені українські видання були знайдені й у багатьох інших учасників організації.

Проте, всупереч заборонам, нелегальні осередки “Просвіти” продовжували й далі виникати та діяти на території Кубані – аж до початку 20-х років ХХ ст. Дореволюційна діяльність товариства значно вплинула на тенденції в українізації освіти у цьому російському регіоні. Зокрема, у травні 1907 року значною мірою під впливом закликів “Просвіти” у Катеринодарі відбувся Перший з’їзд учителів-українців Кубанської області, до резолюції якого було включено заклик до переходу шкіл на українську мову навчання. З’їзд вітав створення нового товариства українських учителів – “Шкільної просвіти”, яка, до речі, зіграла надзвичайно важливу роль у поширенні освітніх українознавчих процесів на кубанських теренах.

Перешкоди з боку царської влади, які чинилися щодо діяльності кубанської “Просвіти”, завадили їй вповні розвинути широку програму дій, але активна просвітня позиція організації все ж сприяла процесам формування українізаційних факторів на території регіону.

Важливою передумовою започаткування національного українського шкільництва на Кубані стали спроби розвитку книговидання. Перші зусилля в цьому напрямку були зроблені Степаном Ерастовим ще у 1896 році, коли в Катеринодарі побачила світ праця А. Кримського “Хто ж винен?”. За рік книга була перевидана в друкарні Ростова-на-Дону накладом у 1200 примірників. Одночасно там же 5-тисячним накладом був видрукуваний збірник оповідань Б. Грінченка. Цікавим фактом є те, що для пробудження інтересу до читання книг українською мовою серед кубанської молоді С. І. Ерастов запровадив звичай обдаровувати ними дітей на Різдво та Новий рік і малеча, почувши про незвичайні дарунки, хмарою сунула у святкові дні до будинку видавця. Пропаганду української книги в сільських районах Кубані проводили члени станичних філій “Просвіти”, а на великі сільські ярмарки, храмові та народні свята їх поширювали також спеціально підібрані й навчені С. Ерастовим “книгоноші”.

Не менш вагомим чинником формування передумов української освіти у дореволюційній Росії стала літературна творчість рідною мовою, особливо з кінця ХІХ століття та у перші роки ХХ-го. Наприклад, на Кубані в цей період активізація  літературного процесу виявилася настільки помітною, що сучасний краснодарський літературознавець В.К. Чумаченко виділяє його в окремий український поетичний “срібний вік” [9,211]. Він же наголошує, що “для вирішення національних завдань, які стояли перед Кубанню, необхідноуло] широке залучення у область молодих талантів з України, для яких тут спеціально підшукувалися вакансії. У результаті, на Кубані якийсь час жили та працювали Микола Вороний і Володимир Самійленко, Пилип Капельгородський і Михайло Обідний; назавжди осіли в Катеринодарі прозаїк В’ячеслав Потапенко, поет Яків Жарко і козачий драматург Гаврило Доброскок. Зусиллями С.І. Ерастова і його соратників у Катеринодарі та Ростові-на-Дону, починаючи з середини 1890-х рр., всупереч цензурним перепонам, виходять перші книги українською мовою. Справа розвивалася настільки успішно, що втікати у кубанські степи висловлював бажання І. Франко. Всерйоз розглядалася можливість переїзду на постійне мешкання на Кубань Лесі Українки. З кубанцями в активному листуванні перебували Б. Грінченко, М. Костомаров, О. Пчілка, А. Кримський, М. Лисенко, Д. Ревуцький” [9, 211].

Фактором, який у кінці ХІХ – на початку ХХ століть суттєво вплинув на формування українських освітніх процесів, стала традиція вшанування пам’ятних і ювілейних дат, присвячених видатним національним подіям і відомим особам. Особливого резонансу набували заходи, присвячені пам’яті Т.Г. Шевченка. Відзначимо, що традиції так званих “Шевченківських свят” з’явилися вперше в кінці ХІХ ст. в Україні у студентському середовищі як знак поваги до великого українського поета та подвижника, що постав символом національного свободолюбства. Поступово образ Т. Шевченка у свідомості людей почав набувати значення знаку українськості загалом, поширився за межі інтеліґентської еліти й увійшов до широкого народного розуміння та сприйняття своєрідним культом загальноукраїнської єдності.

Так, у Державному архіві Краснодарського краю збереглися документи, присвячені діяльності С.І. Ерастова у Новоросійську й серед них – заява на організацію Шевченківського заходу. С. Ерастов звертався у лютому 1912 року до місцевої комісії з облаштування народних читань з проханням “про дозвіл облаштування у Народному Домі 11 березня літературно-музичного вечора, присвяченого пам’яті Т.Г. Шевченка»” [5, 13]. У заяві вказувалося, що прибутки даного заходу планується надіслати на спорудження монумента Т. Шевченку в Києві, оскільки з дозволу уряду Київська міська Дума та Полтавська губернська земська управа оголосили про всеросійську передплату на цей пам’ятник. С. Ерастов надав також програму вечора, яка включала: “читання біографії покійного поета, декламації пп. Жарко та Варваянко, вокальні номери у виконанні пані Тер-Степанової, хорові номери у виконанні змішаного хору під керівництвом Іващенка, живі картини на твори Т. Шевченка” [5, 13 зв.]. У 1914 році, за свідченнями дослідниці Т.Ю. Федіної, до 100-ліття з дня народження Т.Г. Шевченка тим же С. Ерастовим до міської управи було ініційоване клопотання “домовласників і мешканців м. Новоросійська” [8,199], в якому надзвичайно переконливо йшлося про те, що “духовному центру Чорноморського краю не можна не приєднатися до загальноросійського вшанування ювілею Великого Кобзаря, як тому, що великі письменники… належать усьому світові, без відмінності націй, так і тому, що окраїни Новоросійська, а також найближчі до нього станиці та поселення заселені переважно українським народом, драма життя якого й колишнє кріпацьке ярмо викликали найбільш потужні звуки на печальній кобзі Великого Кобзаря, ніжно люблячого нещасних і знедолених, який пристрасно закликав до справедливості” [1, 2]. У клопотанні С.Ерастова було перелічено цілий ряд заходів щодо широкого відзначення пам’яті Т.Г. Шевченка, на які міська управа відповіла повною згодою, що тільки підтверджує унікальність наполегливості та особистих рис С. Ерастова, спрямованих повсякчас на відстоювання українських національних інтересів на теренах Російської імперії. А саме було вирішено: “1. Відкрити міську публічну бібліотеку імені Т.Г. Шевченка. 2. Перейменувати Мийсхакську вулицю у вулицю імені Тараса Шевченка. 3. Присвоїти 18-му початковому міському училищу найменування училища імені Тараса Шевченка. 4. Місце встановлення бюсту Т.Г. Шевченка на одній із міських площ або ж бульварі надати особам, які поставили дане питання, встановити такий бюст також у приміщенні майбутньої бібліотеки імені поета” [1,37].

 З досягненням даних завдань стає очевидним, що наступним рішучим кроком “просування” українофільських ідей на початку ХХ століття, принаймні в Кубано-Чорноморському  регіоні, логічно повинна була б стати українська школа з національною мовою навчання, однак цього не сталося у зв’язку з початком Першої світової війни, події якої перемістили освітні зацікавлення на другий план.

Список використаних джерел

 

1.Архив администр. г. Новороссийска. – Ф.2. – Оп.1.– Д.742. – Л.1-37.

2.Білий Д.Д. Малиновий клин. Нариси з історії українського населення Кубані / Д. Білий. – К.: Україна, 1994. – 118 с.

3.Вірченко Н. Документи про заборону української мови (XVIIXX ст.) [Електронний ресурс] / Н. Вірченко. – Режим доступу до ст.: http://anvsu.org.ua/index.files/Articles/Virchenko1.htm

4.Государственній архив краснодарського края (ГА КК). – Ф. А 454. – Оп.1. – Д. 3652. – Л.5.

5.ГА КК. – Ф. А 727. – Оп.1. – Д.187. – Л.13–13 об.

6.ГА КК. – Ф. 454. – Оп.1. – Д. 3652. – Л.1.

7.Ерастов С. Спогади. Спомини кубанського українця / С. Ерастов //Пам’ятки України: історія та культура. – 2005.– №3–4.– С.XVIII-XXXIV.

8.Федина Т.Ю. О деятельности С.И. Эрастова в Новороссийске (по материалам деловой переписки) / Т.Ю. Федина // Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції / За ред. Г.А. Скрипник. – Київ–Москва–Уфа: вид. Уфимської філії МДГУ, 2010. – 254 с.

9.Чумаченко В.К. Украинская литература Кубани: проблемы генезиса, периодизации и основных жанрово-стилевых тенденций / В.К. Чумаченко // Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку (Матеріали міжнародної науково-практичної конференції) / [За ред.Г. А. Скрипник]. –Київ–Москва–Уфа: вид. Уфимської філії МДГУ, 2010. – С. 117 – 127.

 

 

Освіта/Тренінг 814 Переглядів

Author

Заява Редакції

Використання матеріалів stattitablohy.ezreklama.com дозволяється лише за умови наявності імені автора роботи та прямого посилання (лінку) на цей сайт. Вебсайт і послуги http://stattitablohy.ezreklama.com є надані компанією EZREKLAMA (Манітоба, Канада). Відповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікації. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали.

Українська музика рокeрує

ПИШИ УКРАЇНСЬКОЮ

Пиши українською
Тут спілкуються українською

HTML block #1

block.

Random Articles

Будьмо здорові! Ч. 2

Будьмо здорові! Ч. 2   Автор: Diana Merezhko (Діана Мережко) В довгий зимовий період організм потребує сбалансованої кількості...

Здоров'я

Українська книга у топ-5 найпопулярніших додатків для iPad. Відео

  Анімована версія української книги "Райдугони та маленький Сонько" ("Raidragons" в англійському перекладі) потрапила...

Література

Якщо немає вдома ваги

Відомо, що всі кулінарні рецепти з переліком необхідних продуктів подають у грамах. Часто у господарстві під рукою може не виявитися домашньої...

Кулінарія

Робочі бджоли можуть бунтувати проти матки

Робочі бджоли бунтують, коли їх змушують вигодовувати своїх племінників та племінниць, кажуть автори нового дослідження.

Цікаво знати

Яка ж то українська православна церква,

Яка ж то українська православна церква, якщо служба божа у ній - російською мовою?! У зв'язку з обранням у Москві нового патріарха із...

Релігія/Духовність

Actions

Поділитися

Надіслати друзям

Повідомлення

Very Bottom Block Position

 

Ваше оголошення тут

Пишіть admin@ezreklama.com

 

 

Реклама 3

Новини

Міністерські портфелі з українським корінням у новому уряді Канади

Nov 8, 2015

Етнічно та гендерно різноманітний новосформований канадський уряд буде діяти злагоджено та переконливо в обстоюванні української позиції на міжнародній арені та залучення нових партнерів до підтримки України. Такі сподівання висловлює посол Канади в Україні Роман Ващук. Канадський уряд в особі... Читати далі →

Новопризначений міністр Маріанна Мигайчук відвідала святкування 99-річчя Канадського-українського інституту "Просвіта" у Вінніпезі

Nov 8, 2015

Сьогодні, 7-ого листопада 2015 р., ми були свідками події історичного значення, яка відбулася у Вінніпезі, в приміщенні Канадського-українського інституту "Просвіта"  де відбувся бенкет з нагоди його 99-річниці. На запрошення голови Манітобської філії Ліги Українців Канади п.... Читати далі →

ВКонтакте, Яндекс та Мail.Ru почали "зливати" ФСБ дані про своїх користувачів

Sep 6, 2014

Субота, 06 вересня 2014 Соціальна мережа "ВКонтакте" включена до реєстру Роскомнадзору в рамках виконання скандального "закону про блогерів", прийнятого в Росії 1 серпня.  З відповідною заявою виступив прес-секретар Роскомнадзору Вадим Ампелонський.... Читати далі →


Footer block #1

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #2

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #3

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod incorrupte.

Footer block #4

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.