ЧОМУ  ДИТИНУ ТРЕБА ВІДДАТИ ДО СУБОТНЬОЇ ШКОЛИ?

Автор: Оксана Соколик-Сидорчук

Фото: ezreklama
 
          «... І свого не цурайтесь». Ці слова Тараса Шевченка набувають особливого відтінку на еміґрації. Прибувши на чужину (хто назавжди, а хто тимчасово), ми прагнемо швидко інтеґруватися в нове суспільство, стати «своїми серед чужих». Для цього вчимо мову, підтверджуємо наявну освіту чи здобуваємо нову, заводимо друзів – місцевих і представників інших національностей, віддаємо дітей в англо- чи франкомовні школи… Втім, досвід показує: рідко хто з прибулих стає справжнім американцем чи канадцем. У своєму мікросвіті ми залишаємося тими ж українськими Галинами, Оксанами і Стефанами, якими народилися і виросли в Україні, довічно відчуваючи ту невидиму грань, яка відділяє нас від чужинецького макросвіту… Вільні в англійській мові, освічені, сертифіковані й прилаштовані, «ми» так і не розуміємо до кінця «їх», а «вони» — «нас».
          Дещо по-іншому почуваються наші діти. Ті, з них, хто приїхав з України і пам’ятає свою родину, друзів, рідні краєвиди і запахи, переживають в еміґрації таку ж носталгію, як і дорослі (а, можливо, навіть важчу, бо, на відміну від нас, не вирішували покинути Батьківщину, а стали заручниками нашого вибору). Хоч зовні все виглядає дуже позитивно — дитина швидко вивчає мову, заводить друзів, асимілюється. Все ж, їй як повітря потрібне спілкування з такими ж дітьми, бо вони стають для неї маленьким українським острівцем посеред чужинецького океану. Цей український острівець є рятівним від важкої депресії, яку переживає дитина, вирвана зі звичного середовища і «пересаджена» в чужокультурний ґрунт.
          Інакше себе почувають українські діти, народжені в Канаді чи Америці. Для них Україна, Край – це розповіді (здебільшого сумні, а часами трагічні) батьків, дідусів і бабусь, кадри в телевізорі й на моніторі комп’ютера, старі фотографії, церква, традиції, українське вишиття, а ще – родинна мова. Вдома, у сім’ї розмовляють інакше, ніж довкола. Українська мова – це таємний код, знаючи який, ти можеш проникнути далі і дізнатися більше, аніж навіть твої найближчі друзі, яким той код невідомий. Цим дітям українське товариство потрібне, щоби почувати себе частиною спільноти, щоби не почуватися екзотичною рослиною в рідному саду. 
          Діти, які живуть в англомовному середовищі, навіть за умови спілкування в сім’ї виключно українською мовою, часто не почуваються українцями. Батькам не завжди вистачає часу та українських слів для пояснення. Та й рівень мовленневої культури не однаковий у різних сім'ях. Окрема, навіть найпатріотичніша і найосвіченіша сім'я, не може компенсувати дитині суспільство. «Для того, щоб виховати дитину, потрібне ціле село», - говориться в давній приказці. Для повноцінного і багатогранного розвитку в українській культурній традиції потрібне таке середовище, де б дитина могла спілкуватися, спостерігати за іншими людьми, самостверджуватися. 
          У сім'ї рідною мовою дитина пізнає здебільшого загальні поняття. Її лексичний запас часто обмежений побутовими, фізіологічними і матеріяльними потребами. Спілкування зводиться до кількох десятків повторюваних фраз і речень: «іди помийся», «ти поїв?», «як справи у школі?», «візьми виделку», «помий посуд», «прибери в кімнаті», «не сиди цілий день за комп'ютером», «що тобі купити?», «не заважай», «одягни шапку – надворі вітер», «я маю термінову роботу», «не крутися під ногами», «дай мені спокій»…
          Покладімо руку на серце і скажімо: коли востаннє ми читали своїй дитині українську поезію, переглянули спільно кінофільм чи заспівали українську пісню? То чому ж ми дивуємося, що наші діти не спілкуються українською? Для того, щоби висловити думку чи почуття, дитині зазвичай просто бракує слів. Тому діти перебігають на англійську. Ми чудово їх розуміємо, тому не вимагаємо «перекладу». Коло замкнулося. Поступово такі сім’ї стають «двомовними» — батьки до дітей звертаються українською, діти ж відповідають англійською. Повна гармонія!
          Що робити? Який вихід із цієї ситуації? Виходів є кілька.
          Можна звільнитися з роботи і цілими днями готувати дитині голубці, вареники, борщ, пампушки; щосуботи відвідувати українські музеї; щонеділі їздити на українські фестивалі, а вечорами читати вголос українські книжки, слухати капелі бандуристів і переглядати етнографічні альбоми. Це надійно, але потребує багато вашого часу, сил а ще — нема ґарантії, що дитина, переситившись Україною «у вашому виконанні», взагалі не відвернеться від всього українського.
          Можна дитину щопівроку відправляти в Україну для вдосконалення мови і вивчення українських традицій. Це дієво, але витратно. Та й не всі мають родину чи знайомих в Україні, які так реґулярно радітимуть заокеанським гостям.
          Можна найняти вчителя, який двічі-тричі на тиждень навчатиме вашу дитину української мови, літератури, культури та історії. Але це теж витратно і якщо вам не пощастить з учителем, ваша дитина може вирости українофобом.
          Потрібно мати середовище, де б дитина могла вправлятися у мовленні, спілкуватися з однолітками і вивчати українознавчі дисципліни з різними вчителями. Таким середовищем є українські суботні школи. Тут діти перебувають серед рівних собі – таких самих дітей українського походження.
          Кожен колектив – це мінікопія суспільства, соціюму. Тут є свої лідери і сателіти, ті, хто тримається осторонь і ті, хто дружить зі всіма відразу. Тут зібрані люди різних характерів і темпераментів, тут завжди знайдеться людина з приблизно таким самим рівнем володіння українською мовою чи з такими ж інтересами. Цей колектив живе, радіє, турбується, творить, працює і відпочиває. І все це – українською мовою. Діти мають змогу цілий робочий день провести в українському оточенні, чути українську мову і розмовляти нею без остраху зробити помилку чи бути незрозумілими. Тут зароджується дружба, яка продовжується у дорослому житті і важить потім так само багато, як родинні стосунки, бо тебе, твій життєвий уклад і традиції поділяють і розуміють безумовно. В українських суботніх школах діти мають змогу вивчати історію, культуру, народні звичаї та ремесла, дізнаватися про нове в освіті, моді, політиці, культурі та мистецтві України. Українська суботня школа дає дитині той патріотичний запал, який необхідний для відстоювання інтересів України у світі. Озброївшись знаннями, здобутими у рідній школі та завдяки самоосвіті, досконало володіючи англійською мовою, майбутні політики, науковці, перекладачі, мистці чи громадські діячі зможуть арґументовано, грамотно і твердо доносити світові українську точку зору на ті чи інші події, а також піднімати авторитет України. 
          У багатьох школах існують різноманітні гуртки та клюби за інтересами – танцювальні, мистецькі, театральні, літературні, дискусійні. Учительські колективи суботніх шкіл — це грамотні, патріотичні, творчі й надхненні, із сучасними поглядами люди, які працюють не задля вигоди, а з потреби служіння українській громаді, а значить — Україні.
          А ще на курсах українознавства в українських суботніх школах старшоклясники отримують кредити. Відвідуючи лише раз на тиждень школу, учні 9-х, 10-х, 11-х кляс добирають такі необхідні для вступу до коледжів та університетів кредити і оцінки. Буває, що завдяки відмінним оцінкам у суботній школі, вищою стає середнє аритметичне оцінки, здобутої у канадській школі. То ж до суботньої школи ходити навіть вигідно.
          Ось кілька порад батькам, які хочуть, щоб їхня дитина не забула української мови і розвивала її.
          1. Вдома розмовляйте лише українською мовою. Якщо дитина говорить до вас англійською, «не розумійте» її. Хай намагається пояснити українською;
          2. Не впускайте у своє мовлення слів-паразитів та англіцизмів (“OK”, “yah (yes)”, “by the way”, “you know”, “so what” ets.;
          3. Не «ковтайте» слів. Говоріть чітко і виразно, щоб дитина правильно чула кожне слово;
          4. Стежте за мовленням ваших дітей. Непомітно, неаґресивно виправляйте їх і просіть повторити правильний варіянт слова чи фрази.
          5. Пам'ятайте, що ваші діти ростуть і фізично, і розумово, і духовно. Щодня вони засвоюють нові поняття, їхній словниковий запас повинен поповнюватися пропорційно в українській і англійській мовах. Пояснюйте дітям нові слова і навчіть їх користуватися тлумачним та енциклопедичним словниками.
          6. Частіше беріть своїх дітей на різноманітні українські імпрези.
          7. Грайте з дітьми в слова, записуючи їх на папері, співайте пісні.
          8. Купуйте дітям яскраві україномовні журнали і книжечки. Цікавість породить потребу читати українською.
          9. Поїдьте з дитиною на вакації в Україну. Якщо це неможливо, то частіше спілкуйтеся з українцями.
          10. Запишіть дитину до української суботньої школи.
 
На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима,
з-під долоні,
крізь пальці,
у кватирку,
з-під воріт.
Від того світ не зміниться нітрохи.
А все залежить від людських зіниць –
в широких відіб'ється вся епоха,
у звужених — збіговисько дрібниць.
Ліна Костенко
 
          Дивіться на світ широко, живіть яскраво, вчіться цікаво і бережіть Україну в собі і у своїх дітях.
 
Оксана Соколик-Сидорчук,  (директорка Школи Української Спадщини імени Юрія Липи)

Джерело: Гомін України, Рік LXI, No23 (3317), 16ого червня, 2009, стор.9