Автор:

"Существует два ствола человеческого познания, вырастающие может быть из общего, но неизвестного нам корня, именно чувственность и рассудок. Посредством чувственности предметы нам даются, а посредством рассудка они мыслятся", - И .Кант.

У науці про людину термін «соціалізація» прийшов з політекономії, його початковим значенням було «усуспільнення» землі, засобів виробництва і т. ін. Автором терміна «соціалізація» стосовно людини, очевидно є американський соціолог Ф. Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці «Теорія соціалізації» вжив його у значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Проте осмислення проблеми соціалізації почалося задовго до поширення відповідного терміна. За висловом одного із американських фахівців з теорії соціалізації, питання про те, яким чином людина стає компетентним членом суспільства, «старе, як Біблія».

Воно завжди було в центрі уваги філософів, письменників і авторів мемуарів, а в останній третині XIX ст. почало інтенсивно досліджуватися соціологами і соціальними психологами.

Соціалізація (лат. Socialis –суспільний) – процес становлення особистості, освоєння індивідом певної системи знань і цінностей, ролей, норм і зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі, які дають змогу функціонувати як повноцінному членові суспільства.

Соціалізація – процес, який уможливлює існування суспільства і передачу його культури від покоління до покоління, забезпечуючи тим самим спадкоємність історичного розвитку, культури. Соціалізація триває протягом всього життя людини.

Соціалізація відбувається під стихійним та цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних соціальних структур та інститутів, роль яких по - різному виявляється на її різних етапах та стадіях(сім’я, дошкільні установи, виховання, освіта, школа, трудові колективи, ЗМІ, мистецтво, література, громадсько – політичні організації тощо.)

Кожна людина на всіх етапах своєї життєдіяльності є об’єктом соціалізації. Зміст процесу її соціалізації насамперед визначається зацікавленістю суспільства в тому, що кожна людина успішно оволоділа ролями чоловіка і жінки(статева соціалізація), створила міцну сім‘ю (сімейна соціалізація), змогла б і прагнула би до компетентної участі у соціальному та економічному житті (професійна соціалізація), була законослухняним громадянином (політична соціалізація).

При цьому варто мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації пред’являть не тільки суспільство в цілому, а й конкретні групи людей та організації. Особливості та функції тих або інших груп і організацій обумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. Сам же зміст вимог від соціального статусу людини, до якої вони пред’являються. Універсальне завдання соціалізації — сформувати в тих «новачків», що вступають у суспільство, як мінімум, почуття лояльності і, як максимум, почуття відданості щодо системи. Згідно з його поглядами, людина «вбирає» в себе загальні цінності в процесі спілкування із «значущими іншими». Внаслідок цього дотримування загальноприйнятих нормативних стандартів стає частиною її мотиваційної структури, її потребою. Людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом, а й суб'єктом соціалізації, який засвоює соціальні норми і культурні цінності, виявляючи активність, саморозвиваючись і самореалізуючись у суспільстві.

В основу розгляду людини як суб'єкта соціалізації лягли концепції американських вчених Ч. X. Кулі, В. І. Томаса і Ф. Знанецького, Дж. Г. Міда. Сутність соціалізації полягає в тому, що в процесі її людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. Е. Дюркгейм, котрий одним із перших звернув пильну увагу на проблему соціалізації, підкреслював, що будь-яке суспільство прагне сформувати людину відповідно до наявних у неї певних універсальних, моральних, інтелектуальних і навіть фізичних ідеалів. Природно, ці ідеали змінюються залежно від історичних традицій, особливостей розвитку і соціального устрою суспільства. Водночас, сьогодні соціалізація має багато характеристик, спільних чи більш або менш підхожих для різних суспільств. Про них піде мова далі.

Соціалізація проходить під впливом величезної кількості різноманітних умов, які так чи інакше відбиваються на розвитку людей. Ці умови прийнято називати факторами. На сьогоднішній день не всі вони навіть виявлені, а з відомих далеко не всі вивчені. Про одні ми знаємо досить багато, про інші — обмаль, про треті — майже нічого.

Більш або менш вивчені умови, чи фактори, соціалізації можна об'єднати в чотири групи. Перша — мегафактори (мега — дуже великий, всесвітній) — космос, планета, всесвіт, які тією чи іншою мірою через інші групи факторів справляють вплив на соціалізацію всіх мешканців Землі. Друга — макрофактори (макро — великий) — країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію мешканців у певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів). Третя — мезофактори (мезо — середній, проміжний) — умови соціалізації великих груп людей, вирізнювальних за місцевістю і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, місто, селище); за належністю до аудиторії тих або інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.) і за належністю до тих або інших субкультур.

Людина як жертва соціалізації

Людина не тільки об’єкт і суб’єкт соціалізації. Вона може бути і її жертвою. Це пов’язано з тим, що процес і результати соціалізації включають в себе внутрішнє протиріччя. Успішна соціалізація передбачає, з одного боку, ефективну адаптацію людини в суспільстві, а з іншого – здатність в певній мірі протистояти суспільству, а точніше – частині тих життєвих колізій, які перешкоджають розвитку, самореалізації, самоутвердженню людини.

В процесі соціалізації закладений внутрішній конфлікт між ступенем адаптації людини в суспільстві і ступенем її уособлення. Тому людина, яка повністю адаптована в суспільстві й не здатна в якійсь мірі протистояти йому, може розглядатися як жертва соціалізації. В той же час людина, яка не адаптована в суспільстві, також стає жертвою соціалізації – дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляється від встановленого в цьому суспільстві способу життя.

Соціалізація конкретних людей в будь – якому суспільстві здійснюється в різних умовах, для яких характерним наявність певних небезпек, які відповідно впливають на розвиток людини. Тому об’єктивно з`являються цілі групи людей, які можуть стати жертвами несприятливих умов соціалізації.

Міжособовий механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб’єктивно значущими для неї особами. В його основі лежить механізм безособового переносу завдяки емпатії, ідентифікації. Так, що кожна людина має пройти процес соціалізації, а якщо це вона не зробить, тоді це не людина – це тварина. Тому, що соціалізація це процес становлення людини в суспільстві.

Література : 1. Соціологія: словник термінів і понять. За редакцією Біленького Є .А .і Козловцю М .А .- Київ 2006. – 372 с.;