Реклама 2

 

New blog posts

Administrator has not posted any blogposts yet.

Статистика сайту

site stats View My Stats

 

 

«Як Китай роздавить Росію»

by Guest on May 18, 2010

Автор: Олександр ХРАМЧИХІН

Ця тема виглядає провокативною. Але російські колеги у різних друкованих і електронних ЗМІ багато говорять про цю проблему і про занепокоєння багатьох росіян. Одним із прикладів є дискусія на тему: «Чи відійде Сибір Китаю?», яка була проведена в рамках програми «Дым отечества» в ефірі «Эхо Москвы» і RTVI. Тому ми вважаємо за доцільне запропонувати читачам статтю Олександра ХРАМЧИХІНА (www.apn.ru).

Суперечності розвитку Китаю, можливість вирішення яких, м’яко кажучи, неочевидна, які поєднуються з багатоплановим соціальним розшаруванням (між багатими й бідними, між містом і селом, між регіонами), можуть у осяжному майбутньому створити серйозну загрозу існуванню Китаю.

Впоратися з ситуацією, не об’єднавши народ у морально-психологічному плані, практично неможливо. Керівництво країни це прекрасно розуміє. І створює в країні нову ідеологію, яка поступово витісняє комуністичну, яка входить у все більш разючу суперечність із реальністю. Це націоналістична ідеологія, яка реабілітує необхідність існування, а, можливо, й розширення нинішнього Китаю.

На XVI з’їзді КПК, який відбувся в листопаді 2002 р., було висунуто установку «неухильно прославляти та впроваджувати національний дух», що було названо стратегічним завданням і, більше того, умовою, необхідною для самого виживання китайської нації, а, отже, й китайської держави. При цьому офіційний статус отримує концепція «Чжунхуа миньцзу» — єдиної Китайської нації. У ній є моменти вкрай специфічні.

До історії Китаю зараховується не лише історія ханьського етносу та народів, підкорених Китаєм хоч би на короткий період (наприклад, тувинців, казахів, киргизів), але й історія тих народів, які захоплювали Китай (чжурчженів, монголів, маньчжурів).

Відповідно, як територіальні надбання Китаю сучасні китайські історики представляють результати завоювань неханських держав (наприклад, монгольської та маньчжурської). Зокрема, національним героєм Китаю визнається Чингисхан, який у реальності виступав щодо Китаю як жорстокий поневолювач. Реальність відходить на другий план на тлі того, що монгольська імперія, яка простягнулася в XIII — XV ст. на значну частину Євразії, сьогодні оголошується Китайською державою. Тим паче, що формально монголи дійсно заснували в Китаї свою династію Юань, повалену китайцями 1368 р.

Своєрідність історичних підходів призводить до того, що Китай має територіальні претензії до всіх без винятку держав, з якими межує. Росії це, на жаль, стосується найбільшою мірою.

За Нерчинським договором 1689 р., який Ціни нав’язали нам силоміць, вона втратила Приамур’я (причому до того моменту росіяни жили не лише на лівому, але й на частині правого берега Амуру), яке Китай не намагався освоювати ні до, ні після цього договору. За Айгуньським договором 1858 р. і Пекінським договором 1860 р. Росія повернула собі частину втрачених земель, встановивши нинішній кордон річками Амуром і Уссурі. Проте в Китаї навіть Нерчинський договір розглядається як поступка з китайського боку, а Айгуньський та Пекінський договори однозначно називаються «несправедливими» та «нерівноправними».

Вже 1926 р. Китай запропонував СРСР відновити кордон за Нерчинським договором (по вершинах Станового хребта). На консультаціях у Пекіні з приводу уточнення проходження лінії кордону 1964 р. Китай офіційно заявив, що 1.540 тис. кв. км. відторгнуто Росією за нерівноправними договорами, в тому числі за Айгуньським — понад 600 тис., за Пекінським — понад 400 тис. І подібне трактування історії не змінилося в Китаї й досі, хоча офіційно керівники КНР зараз заявляють, що територіальних претензій до Росії не мають.

Підписання договорів про кордон лише знизило інтенсивність відповідної риторики в Китаї, але сама сутність концепції не змінилася ані найменшим чином: які-небудь альтернативні погляди відсутні в принципі. Росія в уявленні китайців залишається країною, яка присвоїла не менше мільйона кв. км. території Китаю.

Тут не можна не сказати про чинник китайської міграції до Росії.

Кількість китайських мігрантів у нашій країні невідома навіть щодо порядку величини: будь-які цифри, які наводяться, є особистими оцінками авторів. Проте річ не в сьогоднішній кількості, а в тому, що на території Росії китайські мігранти вже створили свої стійкі співтовариства, які дозволяють приймати й адаптувати практично будь-яку кількість своїх співвітчизників. І діють ці співтовариства не лише в Східному Сибіру і на Далекому Сході, а в усій країні, включаючи Москву і Петербург. У самому ж Китаї кількість внутрішніх мігрантів майже точно дорівнює населенню Росії (140 — 150 млн. людей).

Китайські селяни, які не мають землі й роботи, поки що не їдуть до нас у масовому порядку з двох причин: через відсутність коштів і через те, що взагалі не уявляють, де та Росія розташована. Якщо китайська влада захоче усунути обидві ці «вади», вона доб’ється цього досить легко та швидко.

У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на статтю 50 Конституції КНР: «КНР охороняє належні права та інтереси китайців, які проживають за кордоном, законні права та інтереси китайців, які повернулися на батьківщину, і членів родин, що мешкають у Китаї, як тих, так і інших».

У цій статті говориться не про «громадян КНР», а про «китайців», саме вона стала приводом для китайської агресії проти В’єтнаму 1979 р. Більше того, керівництво КНР спеціально оголосило про захист інтересів усіх китайців, незалежно від країни проживання.

Газета НВАК (Народно-визвольна армія Китаю, офіційна назва ЗС КНР) «Цзефанцзюнь бао» 3 квітня 1988 р. з підкупливою прямотою писала: «Ефективний контроль, здійснюваний протягом тривалого часу над стратегічним районом, який здійснюється за межами географічних кордонів, зрештою приведе до перенесення географічних кордонів».

У цю фразу, напевно, потрібно вчитатися, аби оцінити її чудовий смисл. Можна лише підкреслити, що навіть у країнах, набагато демократичніших, ніж Китай, газета, що є друкованим органом ЗС, може висловлювати лише й виключно офіційний погляд.

Економічна й демографічна експансія можуть забезпечити вельми «ефективний контроль» над «стратегічним районом», наприклад, Сибіру і Далекого Сходу.

Зіставлення фактів дозволяє зробити припущення про те, які реальні цілі китайського керівництва стосовно Росії (і деяких інших сусідніх із Китаєм країн).

Концепція єдиної китайської нації та культивування сприймання своєї країни, як «всіма ображеної» має в Китаї цілком прагматичні внутрішні цілі — ідейне згуртування населення, протидія етнічному та соціально-економічному сепаратизмові.

Експорт робочої сили також має очевидне утилітарне значення — скидання соціальної напруги та здобуття валютних надходжень.

Сукупністю цих заходів Китай виграє час, відстрочує настання кризи, намагаючись запобігти їй узагалі, не виходячи за рамки нинішньої градуалістської політики. І зовнішню експансію він вважає за краще вести «спокійним», «мирним» економічним і демографічним шляхом. Проте не можна не враховувати можливості реалізації іншого сценарію — воєнного. Він, зрозуміло, небажаний для Пекіна, але можливий.

Мабуть, він може бути застосований в тому випадку, якщо китайське керівництво побачить, що серйозна внутрішня криза стає неминучою. І вирішить, що єдиним способом уникнути її стає активна, форсована зовнішня експансія, яка забезпечує захоплення територій і ресурсів та відволікає населення від внутрішніх проблем. Тобто швидка відкрита експансія розглядатиметься як «менше зло» в порівнянні з внутрішньою катастрофою.

У цьому випадку дуже згодиться вищеописана історіографія (як ідейне обґрунтування), і мігранти на території Росії (як «п’ята колона», яка забезпечує «ефективний контроль над стратегічним районом за межами географічних кордонів»). Також військові концепції теж згодяться, благо вони давно розроблені.

Збройні сили Китаю будуються у відповідності з концепцією «стратегічних кордонів і життєвого простору», яку розроблено для обґрунтування і правомочності ведення ЗС Китаю наступальних бойових дій. Концепцію засновано на тому погляді, що зростання населення та обмеженість ресурсів викликає природні потреби в розширенні простору для забезпечення подальшої економічної діяльності держави і збільшення її «природної сфери існування». Передбачається, що територіальні та просторові рубежі позначають лише межі, в яких держава за допомогою реальної сили може «ефективно захищати свої інтереси». «Стратегічні кордони життєвого простору» повинні переміщуватися у міру зростання «комплексної могутності держави».

Концепція має на увазі перенесення бойових дій із прикордонних районів у зони «стратегічних кордонів» або навіть за їхні межі, при тому, що причинами військових конфліктів можуть стати складнощі на шляху «забезпечення законних прав та інтересів Китаю в АТР».

Про навчання НВАК, які проводяться в Китаї, з відпрацюванням сценарію агресії проти Росії я вже писав на сайті АПН-Казахстан («Із ким воюватиме Китай», 21.9.06).

Потрібно враховувати дуже високу роль ЗС у політичному житті Китаю (головним керівним постом у китайській владній ієрархії вважається не пост генсека ЦК КПК і, тим більше, не посаду голови КНР, а пост голови Центральної військової ради), а також практично безмежні людські ресурсі.

Дуже велике безробіття серед молоді і «дефіцит наречених» роблять високі власні втрати в ході бойових дій не просто допустимими, але, можливо, навіть бажаними для військово-політичного керівництва країни.

Наявність у Росії ядерного арсеналу не може вважатися панацеєю, оскільки Китай також має ядерний арсенал. Перевага Росії в засобах доставки міжконтинентальної дальності (яка в даному випадку є надлишковою) багато в чому нівелюється наявністю в КНР значної кількості ракет середньої дальності, які, за наявності між країнами загального кордону, відіграють роль стратегічних. Росія не має таких ракет, оскільки зв’язана положеннями радянсько-американського договору про РСМД.

Сценарій військової агресії може бути таким. Вона почнеться взимку, швидше за все, — в новорічні свята, коли багатонаціональний народ Російської Федерації, включаючи його військово-політичне керівництво, практично повністю втрачає дієздатність. Крім того, взимку замерзають Амур і Байкал, тому їх подолання перестає бути серйозною проблемою. Нарешті, взимку замерзає також і Північний морський шлях, що позбавляє Росію можливості забезпечувати території на схід від Єнісею через північ.

Для їх постачання залишається лише Транссиб, який буде перерізано в перші ж години війни, а для надійності підірвано китайськими диверсійними групами (з числа мігрантів) у багатьох місцях і на захід від Єнісею.

Приводом для агресії стане порушення «належних прав та інтересів китайців, які мешкають за кордоном». Наприклад, під час новорічних гулянь росіянин (якут, бурят, татарин) наб’є китайцеві обличчя. То хіба це не буде порушенням належних прав і інтересів?

Найбільш потужні танкові та механізовані з’єднання НВАК завдадуть удару з району Хайлара на захід у напрямку Чита — Улан-Уде — Іркутськ.

Чи пройдуть китайці через територію Монголії прямо на Іркутськ — важко сказати. Зрозуміло, що суверенітет Монголії вони зберігати не будуть (цю країну вони цілком вважають невід’ємною частиною Китаю), а захищати його нікому, але тут виникне проблема великих відстаней, дуже поганої дорожньої мережі та незручного рельєфу місцевості. Втім, це питання не принципове.

Після захоплення Іркутська наступною метою НВАК стане вихід на рубіж Єнісею. Російських військ між Читою та Красноярськом дуже мало, аби протистояти масованій агресії, готовність нинішнього російського керівництва застосувати ядерну зброю проти ядерної держави викликає величезний сумнів.

Вся територія Росії на північ і схід від Чити після початку агресії опиниться в повній ізоляції від решти країни. На захоплення Амурської області, Приморського країю та Хабаровського командування НВАК кине піхотні дивізії, які складаються з мобілізованих селян і міських безробітних. Вони досить швидко задавлять масою будь-який опір.

При цьому, як було сказано вище, високі власні втрати для китайського керівництва будуть навіть бажаними.

Захистити Якутію, Сахалін і Камчатку у Росії не буде жодної можливості. Камчатка і Сахалін за рахунок географії можуть протриматися деякий час, але недовго, адже постачати їх буде нікому. До того ж, потужність ВМС Китаю зростає навіть швидше, аніж деградує ТОФ, який давно забув, що таке нова бойова одиниця.

З цієї причини географія може й не стати порятунком для Камчатки та Сахаліну, не кажучи вже про Якутію. Тому захист їм запропонують США і Японія. В обмін на незалежність від Москви. Скоріше за все, подібну пропозицію буде прийнято, бо американсько-японський протекторат все ж таки краще, аніж китайська окупація.

Чи просунуться китайці на захід далі за Єнісей, залежатиме від безлічі чинників. Але й захопивши південь Далекого Сходу і Східного Сибіру, вони отримають величезну територію, на якій можна селити людей (знявши з них обмеження на народжуваність), родовища безлічі корисних копалин, у тому числі нафти, а також головний і унікальний скарб, заради якого можна не замислюючись покласти пару мільйонів солдатів — байкальську воду.

Ніякої можливості повернути втрачену територію в звичайній війні у Росії не буде.

Застосування ядерної зброї, як уже було сказано, вкрай малоймовірне. Якщо йдеться про тактичну ядерну зброю, то вийде, що її доведеться застосовувати щодо власної території (і отримати відповідь теж по ній). Якщо говорити про стратегічні засоби, то на удар по китайських містах Китай відповість ударом по російських, причому по європейській частині, яка йому в будь-якому разі не потрібна.

Немає практично жодних сумнівів у тому, що, вибираючи між власною загибеллю і втратою територій на схід від Єнісею, жителі Кремля оберуть друге.

Як було сказано в першій статті, зовнішня експансія для Китаю є способом виживання. Питання у формах і темпах.

Військова форма експансії не визначена наперед, але зовсім не виключена. Їй сприяють розвал ЗС РФ, який посилюється, і особливості психологічного стану вищого керівництва країни. Воно не захищатиме Росію, якщо саме при цьому може постраждати.

Нарешті, останнім часом з’явився ще один сприятливий для Пекіна чинник. Після перемоги Гоміньдану і на парламентських, і на президентських виборах на Тайвані, капітуляція Тайбея стає практично гарантованою.

Тому Китаю не доведеться витрачати величезні ресурси на війну за Тайвань, навпаки, він отримає в своє повне розпорядження величезні фінансові та технологічні ресурси Тайваню.

І кине свій погляд на Північ.

Олександр ХРАМЧИХІН — керівник аналітичного відділу Інституту політичного і військового аналізу, автор кількох сотень публікацій на політичні та військові теми в друкованих виданнях (НГ, НВО, ЛГ, «Время МН», «Знамя», «Отечественные записки» та інші) та на інтернет-сайтах (russ.ru, globalrus.ru, ima-press.ru, rbc.ru та інші), а також виступів як експерта в програмах ТБ і радіо (ВГТРК, РЕН-ТВ, «Радио России», «Маяк-24»).

Відповідно, як територіальні надбання Китаю сучасні китайські історики представляють результати завоювань неханьських держав (наприклад, монгольської та маньчжурської). Зокрема, національним героєм Китаю визнається Чингисхан, який у реальності виступав щодо Китаю як жорстокий поневолювач. Реальність відходить на другий план на тлі того, що монгольська імперія, яка простягнулася в XIII — XV ст. на значну частину Євразії, сьогодні оголошується Китайською державою. Тим паче, що формально монголи дійсно заснували в Китаї свою династію Юань, повалену китайцями 1368 р.

Своєрідність історичних підходів призводить до того, що Китай має територіальні претензії до всіх без винятку держав, з якими межує. Росії це, на жаль, стосується найбільшою мірою.

За Нерчинським договором 1689 р., який Ціни нав’язали нам силоміць, вона втратила Приамур’я (причому до того моменту росіяни жили не лише на лівому, але й на частині правого берега Амуру), яке Китай не намагався освоювати ні до, ні після цього договору. За Айгуньським договором 1858 р. і Пекінським договором 1860 р. Росія повернула собі частину втрачених земель, встановивши нинішній кордон річками Амуром і Уссурі. Проте в Китаї навіть Нерчинський договір розглядається як поступка з китайського боку, а Айгуньський та Пекінський договори однозначно називаються «несправедливими» та «нерівноправними».

Вже 1926 р. Китай запропонував СРСР відновити кордон за Нерчинським договором (по вершинах Станового хребта). На консультаціях у Пекіні з приводу уточнення проходження лінії кордону 1964 р. Китай офіційно заявив, що 1.540 тис. кв. км. відторгнуто Росією за нерівноправними договорами, в тому числі за Айгуньським — понад 600 тис., за Пекінським — понад 400 тис. І подібне трактування історії не змінилося в Китаї й досі, хоча офіційно керівники КНР зараз заявляють, що територіальних претензій до Росії не мають.

Підписання договорів про кордон лише знизило інтенсивність відповідної риторики в Китаї, але сама сутність концепції не змінилася ані найменшим чином: які-небудь альтернативні погляди відсутні в принципі. Росія в уявленні китайців залишається країною, яка присвоїла не менше мільйона кв. км. території Китаю.

Тут не можна не сказати про чинник китайської міграції до Росії.

Кількість китайських мігрантів у нашій країні невідома навіть щодо порядку величини: будь-які цифри, які наводяться, є особистими оцінками авторів. Проте річ не в сьогоднішній кількості, а в тому, що на території Росії китайські мігранти вже створили свої стійкі співтовариства, які дозволяють приймати й адаптувати практично будь-яку кількість своїх співвітчизників. І діють ці співтовариства не лише в Східному Сибіру і на Далекому Сході, а в усій країні, включаючи Москву і Петербург. У самому ж Китаї кількість внутрішніх мігрантів майже точно дорівнює населенню Росії (140 — 150 млн. людей).

Китайські селяни, які не мають землі й роботи, поки що не їдуть до нас у масовому порядку з двох причин: через відсутність коштів і через те, що взагалі не уявляють, де та Росія розташована. Якщо китайська влада захоче усунути обидві ці «вади», вона доб’ється цього досить легко та швидко.

У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на статтю 50 Конституції КНР: «КНР охороняє належні права та інтереси китайців, які проживають за кордоном, законні права та інтереси китайців, які повернулися на батьківщину, і членів родин, що мешкають у Китаї, як тих, так і інших».

У цій статті говориться не про «громадян КНР», а про «китайців», саме вона стала приводом для китайської агресії проти В’єтнаму 1979 р. Більше того, керівництво КНР спеціально оголосило про захист інтересів усіх китайців, незалежно від країни проживання.

Газета НВАК (Народно-визвольна армія Китаю, офіційна назва ЗС КНР) «Цзефанцзюнь бао» 3 квітня 1988 р. з підкупливою прямотою писала: «Ефективний контроль, здійснюваний протягом тривалого часу над стратегічним районом, який здійснюється за межами географічних кордонів, зрештою приведе до перенесення географічних кордонів».

У цю фразу, напевно, потрібно вчитатися, аби оцінити її чудовий смисл. Можна лише підкреслити, що навіть у країнах, набагато демократичніших, ніж Китай, газета, що є друкованим органом ЗС, може висловлювати лише й виключно офіційний погляд.

Економічна й демографічна експансія можуть забезпечити вельми «ефективний контроль» над «стратегічним районом», наприклад, Сибіру і Далекого Сходу.

Зіставлення фактів дозволяє зробити припущення про те, які реальні цілі китайського керівництва стосовно Росії (і деяких інших сусідніх із Китаєм країн).

Концепція єдиної китайської нації та культивування сприймання своєї країни, як «всіма ображеної» має в Китаї цілком прагматичні внутрішні цілі — ідейне згуртування населення, протидія етнічному та соціально-економічному сепаратизмові.

Експорт робочої сили також має очевидне утилітарне значення — скидання соціальної напруги та здобуття валютних надходжень.

Сукупністю цих заходів Китай виграє час, відстрочує настання кризи, намагаючись запобігти їй узагалі, не виходячи за рамки нинішньої градуалістської політики. І зовнішню експансію він вважає за краще вести «спокійним», «мирним» економічним і демографічним шляхом. Проте не можна не враховувати можливості реалізації іншого сценарію — воєнного. Він, зрозуміло, небажаний для Пекіна, але можливий.

Мабуть, він може бути застосований в тому випадку, якщо китайське керівництво побачить, що серйозна внутрішня криза стає неминучою. І вирішить, що єдиним способом уникнути її стає активна, форсована зовнішня експансія, яка забезпечує захоплення територій і ресурсів та відволікає населення від внутрішніх проблем. Тобто швидка відкрита експансія розглядатиметься як «менше зло» в порівнянні з внутрішньою катастрофою.

У цьому випадку дуже згодиться вищеописана історіографія (як ідейне обґрунтування), і мігранти на території Росії (як «п’ята колона», яка забезпечує «ефективний контроль над стратегічним районом за межами географічних кордонів»). Також військові концепції теж згодяться, благо вони давно розроблені.

Збройні сили Китаю будуються у відповідності з концепцією «стратегічних кордонів і життєвого простору», яку розроблено для обґрунтування і правомочності ведення ЗС Китаю наступальних бойових дій. Концепцію засновано на тому погляді, що зростання населення та обмеженість ресурсів викликає природні потреби в розширенні простору для забезпечення подальшої економічної діяльності держави і збільшення її «природної сфери існування». Передбачається, що територіальні та просторові рубежі позначають лише межі, в яких держава за допомогою реальної сили може «ефективно захищати свої інтереси». «Стратегічні кордони життєвого простору» повинні переміщуватися у міру зростання «комплексної могутності держави».

Концепція має на увазі перенесення бойових дій із прикордонних районів у зони «стратегічних кордонів» або навіть за їхні межі, при тому, що причинами військових конфліктів можуть стати складнощі на шляху «забезпечення законних прав та інтересів Китаю в АТР».

Про навчання НВАК, які проводяться в Китаї, з відпрацюванням сценарію агресії проти Росії я вже писав на сайті АПН-Казахстан («Із ким воюватиме Китай», 21.9.06).

Потрібно враховувати дуже високу роль ЗС у політичному житті Китаю (головним керівним постом у китайській владній ієрархії вважається не пост генсека ЦК КПК і, тим більше, не посаду голови КНР, а пост голови Центральної військової ради), а також практично безмежні людські ресурсі.

Дуже велике безробіття серед молоді і «дефіцит наречених» роблять високі власні втрати в ході бойових дій не просто допустимими, але, можливо, навіть бажаними для військово-політичного керівництва країни.

Наявність у Росії ядерного арсеналу не може вважатися панацеєю, оскільки Китай також має ядерний арсенал. Перевага Росії в засобах доставки міжконтинентальної дальності (яка в даному випадку є надлишковою) багато в чому нівелюється наявністю в КНР значної кількості ракет середньої дальності, які, за наявності між країнами загального кордону, відіграють роль стратегічних. Росія не має таких ракет, оскільки зв’язана положеннями радянсько-американського договору про РСМД.

Сценарій військової агресії може бути таким. Вона почнеться взимку, швидше за все, — в новорічні свята, коли багатонаціональний народ Російської Федерації, включаючи його військово-політичне керівництво, практично повністю втрачає дієздатність. Крім того, взимку замерзають Амур і Байкал, тому їх подолання перестає бути серйозною проблемою. Нарешті, взимку замерзає також і Північний морський шлях, що позбавляє Росію можливості забезпечувати території на схід від Єнісею через північ.

Для їх постачання залишається лише Транссиб, який буде перерізано в перші ж години війни, а для надійності підірвано китайськими диверсійними групами (з числа мігрантів) у багатьох місцях і на захід від Єнісею.

Приводом для агресії стане порушення «належних прав та інтересів китайців, які мешкають за кордоном». Наприклад, під час новорічних гулянь росіянин (якут, бурят, татарин) наб’є китайцеві обличчя. То хіба це не буде порушенням належних прав і інтересів?

Найбільш потужні танкові та механізовані з’єднання НВАК завдадуть удару з району Хайлара на захід у напрямку Чита — Улан-Уде — Іркутськ.

Чи пройдуть китайці через територію Монголії прямо на Іркутськ — важко сказати. Зрозуміло, що суверенітет Монголії вони зберігати не будуть (цю країну вони цілком вважають невід’ємною частиною Китаю), а захищати його нікому, але тут виникне проблема великих відстаней, дуже поганої дорожньої мережі та незручного рельєфу місцевості. Втім, це питання не принципове.

Після захоплення Іркутська наступною метою НВАК стане вихід на рубіж Єнісею. Російських військ між Читою та Красноярськом дуже мало, аби протистояти масованій агресії, готовність нинішнього російського керівництва застосувати ядерну зброю проти ядерної держави викликає величезний сумнів.

Вся територія Росії на північ і схід від Чити після початку агресії опиниться в повній ізоляції від решти країни. На захоплення Амурської області, Приморського країю та Хабаровського командування НВАК кине піхотні дивізії, які складаються з мобілізованих селян і міських безробітних. Вони досить швидко задавлять масою будь-який опір.

При цьому, як було сказано вище, високі власні втрати для китайського керівництва будуть навіть бажаними.

Захистити Якутію, Сахалін і Камчатку у Росії не буде жодної можливості. Камчатка і Сахалін за рахунок географії можуть протриматися деякий час, але недовго, адже постачати їх буде нікому. До того ж, потужність ВМС Китаю зростає навіть швидше, аніж деградує ТОФ, який давно забув, що таке нова бойова одиниця.

З цієї причини географія може й не стати порятунком для Камчатки та Сахаліну, не кажучи вже про Якутію. Тому захист їм запропонують США і Японія. В обмін на незалежність від Москви. Скоріше за все, подібну пропозицію буде прийнято, бо американсько-японський протекторат все ж таки краще, аніж китайська окупація.

Чи просунуться китайці на захід далі за Єнісей, залежатиме від безлічі чинників. Але й захопивши південь Далекого Сходу і Східного Сибіру, вони отримають величезну територію, на якій можна селити людей (знявши з них обмеження на народжуваність), родовища безлічі корисних копалин, у тому числі нафти, а також головний і унікальний скарб, заради якого можна не замислюючись покласти пару мільйонів солдатів — байкальську воду.

Ніякої можливості повернути втрачену територію в звичайній війні у Росії не буде.

Застосування ядерної зброї, як уже було сказано, вкрай малоймовірне. Якщо йдеться про тактичну ядерну зброю, то вийде, що її доведеться застосовувати щодо власної території (і отримати відповідь теж по ній). Якщо говорити про стратегічні засоби, то на удар по китайських містах Китай відповість ударом по російських, причому по європейській частині, яка йому в будь-якому разі не потрібна.

Немає практично жодних сумнівів у тому, що, вибираючи між власною загибеллю і втратою територій на схід від Єнісею, жителі Кремля оберуть друге.

Як було сказано в першій статті, зовнішня експансія для Китаю є способом виживання. Питання у формах і темпах.

Військова форма експансії не визначена наперед, але зовсім не виключена. Їй сприяють розвал ЗС РФ, який посилюється, і особливості психологічного стану вищого керівництва країни. Воно не захищатиме Росію, якщо саме при цьому може постраждати.

Нарешті, останнім часом з’явився ще один сприятливий для Пекіна чинник. Після перемоги Гоміньдану і на парламентських, і на президентських виборах на Тайвані, капітуляція Тайбея стає практично гарантованою.

Тому Китаю не доведеться витрачати величезні ресурси на війну за Тайвань, навпаки, він отримає в своє повне розпорядження величезні фінансові та технологічні ресурси Тайваню.

І кине свій погляд на Північ.

Олександр ХРАМЧИХІН — керівник аналітичного відділу Інституту політичного і військового аналізу, автор кількох сотень публікацій на політичні та військові теми в друкованих виданнях (НГ, НВО, ЛГ, «Время МН», «Знамя», «Отечественные записки» та інші) та на інтернет-сайтах (russ.ru, globalrus.ru, ima-press.ru, rbc.ru та інші), а також виступів як експерта в програмах ТБ і радіо (ВГТРК, РЕН-ТВ, «Радио России», «Маяк-24»).

Автор: Олександр ХРАМЧИХІН
Джерело: газетa
"День"
Надруковано з дозволу редакції газети "День"

Міжнародні відносини 1281 Переглядів

Заява Редакції

Використання матеріалів stattitablohy.ezreklama.com дозволяється лише за умови наявності імені автора роботи та прямого посилання (лінку) на цей сайт. Вебсайт і послуги http://stattitablohy.ezreklama.com є надані компанією EZREKLAMA (Манітоба, Канада). Відповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікації. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали.

Українська музика рокeрує

ПИШИ УКРАЇНСЬКОЮ

Пиши українською
Тут спілкуються українською

HTML block #1

block.

Random Articles

Молодильний еліксир може… зістарити

Молодильний еліксир може… зістарити Автор: Лариса ПОПРОЦЬКА Дерматологи радять запам’ятати перелік інґредієнтів, які призводять...

Мода/Краса

Помісна церква в Україні буде

Помісна церква в Україні буде Aвтор: Сергій Чирков nbsp; 420 років тому, а саме літа Божого 1589-го, Вселенський патріарх Ієремія II...

Релігія/Духовність

Органічний вибір - крок у майбутнє!

 Екологічні сумки, екологічний одяг, екологічна їжа, екологічна техніка, екологічна косметика, екологічне життя...Слово...

Здоров'я

Сенбернар – рятівник

Автор: Роберт ДОМАРАЦЬКИЙ Ті, хто часто подорожує взимку, знають, що під час негоди у незнайомій місцевості легко збитися з дороги і заблукати....

Тварини

Італійська паста від А до Я

Автори: Таша Громова, Костянтин Стоянов Існують докази, що в першому столітті нашої ери на території сучасної Італії виготовляли тонкі хлібці...

Кулінарія

Actions

Поділитися

Надіслати друзям

Повідомлення

Very Bottom Block Position

 

Ваше оголошення тут

Пишіть admin@ezreklama.com

 

 

Реклама 3

Новини

Міністерські портфелі з українським корінням у новому уряді Канади

Nov 8, 2015

Етнічно та гендерно різноманітний новосформований канадський уряд буде діяти злагоджено та переконливо в обстоюванні української позиції на міжнародній арені та залучення нових партнерів до підтримки України. Такі сподівання висловлює посол Канади в Україні Роман Ващук. Канадський уряд в особі... Читати далі →

Новопризначений міністр Маріанна Мигайчук відвідала святкування 99-річчя Канадського-українського інституту "Просвіта" у Вінніпезі

Nov 8, 2015

Сьогодні, 7-ого листопада 2015 р., ми були свідками події історичного значення, яка відбулася у Вінніпезі, в приміщенні Канадського-українського інституту "Просвіта"  де відбувся бенкет з нагоди його 99-річниці. На запрошення голови Манітобської філії Ліги Українців Канади п.... Читати далі →

ВКонтакте, Яндекс та Мail.Ru почали "зливати" ФСБ дані про своїх користувачів

Sep 6, 2014

Субота, 06 вересня 2014 Соціальна мережа "ВКонтакте" включена до реєстру Роскомнадзору в рамках виконання скандального "закону про блогерів", прийнятого в Росії 1 серпня.  З відповідною заявою виступив прес-секретар Роскомнадзору Вадим Ампелонський.... Читати далі →


Footer block #1

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #2

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #3

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod incorrupte.

Footer block #4

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.