Ми люди. Ми будуємо суспільство. Звичайно, виникають своєрідні проблеми під час цього безкінечного будівництва. Але…

     Життя плине так стрімко, що ми поринаємо в його вихор сірих буднів і зовсім забуваємо про ті події, повз яких проходимо, зволікаємо, від яких хочемо втекти. Ви не задумувалися чому? Можливо, варто виділити годину дорогоцінного часу…На що? Я відповім. На те, щоб розплющити очі на своє власне життя! Зробити його кращим, додати яскравих та світлих фарб.

     Ви не помічали, що коли нам до рук випадково потрапляє книга під шаром побутового пилу, то занурившись у сторінки, ми зупиняємо час, живемо життям героїв і помічаємо проблеми, які здаються нам знайомими. Ми починаємо ДУМАТИ. Ніби приміряємо цей «проблемний одяг» на себе.
     
   Справді, чи бачимо скільки ми уникаємо? А може, треба обачніше ставитися до себе та свого існування, щоб в один момент не зламатися під натиском…Ось-ось! Під натиском чого?

   Література магічна – вона робила, робить і буде робити нас кращими і неодмінно, читаючи, ми будемо мати уявлення про той самий натиск і не допустимо свого морального зламу.
     
  Як була маленькою, то вважала читання книг нудною справою. Бо про що думають діти такого віку? Вони мов ізольовані від гніту тих проблем. Так, згодна, можливо не завжди. І як тільки нас спіткає цей гніт…ми дорослішаємо. І ніби заводимо дружбу з цими книжками.    
            
     Живучи  життям героїв, ми вдаємося до самоаналізу. І колись я вдалась до цього також. Я глибше міркую. Я маю більше уявлення про злободенність проблем нашого життя…реального життя. Література допомагає мені в тяжких життєвих ситуаціях. Я можу дати собі раду, опираючись на досвід інших , ну і звичайно, навчаючись на власних помилках.
     
    Ще у давній час, Дені Дідро казав: «Ні про що не думає той, хто нічого не читає». Я не маю жодної краплини заперечень .

   І дякую тим, хто не боїться відкрити людям очі на життєві реалії. Дякую тим, хто змушує нас думати.