“Перелицьована” пісня...

            Молоді люди, роками виховувані в комуністичному дусі,  слухаючи російські пісні періоду ІІ Світової війни, не раз  ловили себе на думці: наш народ такий багатий талантами, такий співучий, а українських пісень на воєнну тематику чомусь не чути. Причину цього сьогодні знає кожен, хто хоче знати правду, і ніякі протилежні переконання вже цього не змінять і не затьмарять.

            Співаючи улюблену пісню, навіть сьогодні, ми часто не задумуємось над тим, хто її створив, кому належать вірші, хто поклав їх на ноти. І майже ніколи ми не задумуємось над тим, чи співаємо саме ту пісню, яку створили її автори, особливо якщо це популярна пісня, яка часто стає народною. Маю на увазі відому всім і всюди українську пісню «Maрічка», пісню про закоханого в Марічку парубка, яка починається словами:

                                     “В`ється, наче змійка,

                                      неспокійна річка...”.   

            Дай, Боже, ще довгих літ життя та здоров’я тому, хто  серед інших архівних матеріалів, які стосуються минулого Золочівщини, залишив мені десяток примірників всеукраїнського тижневика «Шлях перемоги», який з 1954 р. виходить в Мюнхені. Інакше ні я, ні Ви, дорогі читачі, ніколи не взнали б правду про долю пісні нашої молодості «Maрічка».

            Гортаючи пожовклі від часу сторінки читаних-перечитаних газет, мій погляд зупинувся на назві статті «Про пісню з Сибіру “Maрічка”»

(«Шлях перемоги», число 24, 14 червня 1981 р.), під якою скромненько стоїть їм’я автора – М. Верба. Далівчитуюся  у вірші – і очам своїм не можу повірити: ми співали і далі співаємо не про те...

            Перед тим, як ознайомимось з оригінальними словами пісні, процитую кілька думок автора замітки, який, опинившись на чужині, ніколи нe втрачав зв’язок з рідними та знайомими в Україні. Вони якимось тільки їм відомими способами давали світові знати, як в дійсності жив український народ при комуністичному режимі та окремі, правдиві сторінки його минулого.

            Ось що пише М. Верба: “Відомо, що багато українських пісень через затрату прізвищ їхніх авторів і композиторів стали народніми піснями. Відомо також, що багато українських пісень з різними перерібками присвоїли собі інші народи, але й відомо, що комуно-московский окупаційний режим в Україні постійно слідкує за тим, щоб в українських піснях не пробивався український національно-визвольний рух, щоб не виявлялася психіка, українська вдача, а навіть українська любов, українська надія і українська природа. Коли така українська пісня появиться, що демонструє українську відрубність від російського народу, совєтський уряд, при допомозі своїх платних поетів і композиторів скомпонує її так, що вона стане піснею-частушкою».

            Можна б подати багато прикладів про те, як поети і композитори в Україні з наказу уряду «перелицювали» різні пісні на совєтський лад, або й зовсім пофальшували тексти – але  широка це тема...

            Цю пісню, як пишуть мені з України, мої приятелі, створила українська молодь у Сибірі, що опинилася за дротами комуно-московських таборів. Своїм змістом і мелодією ця пісня так сподобалася усім, а, зокрема, молоді, що вона скоро поширилася по всіх концтаборах і по всій Україні.

            Совєтський уряд не був всилі стримати популярність пісні і тому він заангажував Михайла Ткача, щоб він взяв на себе авторство цієї пісні і так спрепарував її текст, щоб вона стала «совєтським романсом».

            Михайло Ткач пропустив цілі стрічки, неприхильні для совєтського режиму, і змінив деякі слова так, що з патріотичної пісні, що її співала молодь в концтаборах, вийшла любовна лірична пісня.

            Музичну обробку до пісні, що її переробив Михайло Ткач, дав С. Сабодаш. При тому варто звернути увагу на те, що у поясненні редакційної колегії у книжці «Пісні літературного походження» подано, що пісню  «Марічка» записав у 1960 році Н.О.Бучко від студентів Ананьївського сільського технікуму на Одещині. У пісеннику «На крилах пісні», що виданий 1966 р. в Києві, автором пісні є М.Ткач і композитор С.Сабодаш».

            А тепер задумаймося і вдумаймося в слова пісні, яка попередньо називалася «Неспокійна річка»:

                                    В`ється, наче змійка,

                                     Неспокійна річка,

                                    Тулиться близенько

                                    До підніжжя гір,

                                    А на тому боці,

                                    Там живе Марічка,

                                    Там моя Вкраїна,

                                    Туди лине зір.

                                                Там мати і батько

                                                Голодні бідують

                                                Мов шулік, нанесло

                                                Всюди москалів.

                                                Там вони гуляють –

                                                А я тут із жалю

                                                П’ястуки стискаю,

                                                Не находжу слів.

                                    Як з барака вийду –

                                    За дротами стану:

                                    Виграє красою

                                    Шурочінь ріки,

                                    Жаль у серці в’ється,

                                    Як на річку гляну,

                                    Втратив я свододу

                                    На довгі роки.

                                                Не питайте, хлопці,

                                                Чом я одинокий,

                                                Біля річки пізно

                                                Мовчазний ходжу.

                                                Там на тому боці

                                                Загубив я спокій

                                                І туди дороги

                                                Я не знаходжу.

                                    Та нехай сміється

                                    Неспокійна річка –

                                    Все одно на той бік

                                    Дорогу знайду.

                                    Чуєш, чи не чуєш,

                                    Дорога Марічко,

                                    Я на Україну

                                    Стежку прокладу.

            Дорогий читачу, може ще не пізно зробити щось для того, щоб  свою пісню ми знали і співали так, як це робили наші батьки, –   без спотворень.    

22 липня, 2012 р.                                                                                   Галина Кравчук           

                                                                                                                              м. Вінніпеґ