Радіослухач Євген не погоджується з тим, що російське прізвище "Голубев" потрібно писати "Голубєв" українською мовою. На його думку, має бути "Ґолубєв".

Шановний слухач може залишитися при своїй думці, але наявне в усіх українських правописах правило, за яким однокореневі прізвища близькоспоріднених мов відтворюються власними фонетичними засобами кожної мови, на мою думку, не потребує змін.
Твердження Євгена про те, що "...російські імена та прізвища слід писати за правилами російської мови", досить сумнівне. Бо чому тоді тільки російські, а не угорські, грецькі, китайські чи ще якісь?

Насамперед ми повинні дбати про дотримання вимог фонетики й вимови української мови. А написання на зразок "Сєргєй", "Владімір", "Алєксандр", "Маріна" так засмічують і так псують фонетичне обличчя українського тексту, що він стає схожим на суржикові записи якихось жартівників.
Про фонетичне обличчя своїх мов дбають усі народи, які поважають себе. Литовці, наприклад, пишуть і кажуть "Александрас Пушкінас", латиші - "Александрс Пушкінс", греки шведського ботаніка й зоолога Ліннея називають "Ліннеос". Герой роману Гюґо "Знедолені" Жан Вальжан у греків - "Яніс Вальяніс". Таких прикладів можна навести багато. Це світова практика.
Відтворення російських та білоруських імен їхніми українськими фонетичними варіантами - давня традиція в нашій мові. І ламати її навряд чи варто. Якщо ми називаємо російського царя "Микола", а не "Ніколай", то це зовсім не означає, що ми починаємо вважати його за свого, як думає радіослухач Євген.

Коли Тарас Шевченко у вірші "Я не нездужаю, нівроку" писав "Добра не жди, не жди сподіваної волі -- вона заснула: цар Микола її приспав. А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить", то це не означало, що наш поет уважав за свого Миколу Першого (Палкіна). Не означало й ім'я "Катерина", а не "Єкатеріна", що український народ мав за свою ту царицю, коли співав "Катерино, суча дочко, що ти наробила? Край веселий запорізький та й занапастила".

Радіослухачка Олена суперечить сама собі, бо підтримує Євгена. Пише, що їй "...було б легше жити, якби її ім'я в закордонному паспорті записали "Гелен" або "Елені", як звучить грецький оригінал. А так доводиться пояснювати, що це те саме".
Кому і для чого це пояснювати? У закордонних паспортах відтворюють українську форму імені, і це не потребує жодних пояснень. А щодо імені "Олена", то київська княгиня Ольга, прийнявши християнство під час свого перебування в Константинополі в 957 році, ще до хрещення Руси, дістала ім'я "Олена". Саме в українській формі, а не в грецькій "Елені". І нікому нічого не пояснювала.

Бі-Бі-Сі Блог проф. Олександра Пономарева