Колись у слов'янських мовах існував звук, що його позначали літерою ѣ ("ять"). Згодом у різних мовах на його місці виникли інші звуки. У польській "а" - las, у білоруській і російській "е" з пом'якшенням попереднього приголосного - "лес", в українській "і" - ліс. Дожовтневий російській правопис зберігав традиційне написання літери ѣ, хоч вона позначала той самий звук, що й "е".

Українцям було легше, ніж росіянам, зорієнтуватися в російському правописі. Наприклад, росіянин не знав, чому слово "село" треба писати через "е", а "сено" - через ѣ. Або чому слово "хлебать" писати через "е", а "хлев" через ѣ.
В українській мові маємо "село", але "сіно", "хлебтати", але "хлів" і "хліб".
Отже, тоді вже українці знали, де писати в російській мові ѣ.
1918-го року ѣ усунули з російського алфавіту, але інтелігенція чинила опір такому нововведенню. Олександр Блок писав: "Без "ятя" хлеб не пахнет хлебом".
Друкарі не хотіли складати тексти без "ятя". Тоді Ленін наказав морякам у Петрограді піти в друкарні й позабирати звідти всі "яті".
Вони позабирали та викинули їх у Неву.
Згодом росіяни звикли писати без "ятів".

А тепер про слова, близькі звучанням, але різні значенням, тобто, про пароніми. Їх часто сплутують і вживають один замість одного. Є в українській мові такі пароніми "ущент" - "вщент" і "ущерть" - "вщерть".
Прислівник "ущент" або "вщент" означає "остаточно", "до кінця", "без залишку". Наприклад: "Привіт Болгарії, що пута вікові в священній боротьбі розбила вщент навіки" (Максим Рильській), "Його літак згорів ущент, лиш дим від літака" (Платон Воронько).
"Ущерть" - "вщерть" - це "повністю", "до самого верху", "по самі вінця". Наприклад: "Вода стояла сливе вщерть з кам'яними цямринами криниці" (Іван Нечуй-Левицький), "Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть" (Леся Українка).

З огляду на це, дуже дивно чути в публічному мовленні вислови на кшталт: "Ущент заповнені зали" замість "Ущерть заповнені зали".

Радіослухач Олександр Поліщук просить пояснити, чому словники подають у родовому відмінку однини закінчення "мікрофона", але "телефону".
За правилом, одиничні поняття мають у родовому відмінку закінчення "а".
А в назвах явищ, процесів, установ, підприємств, закладів тощо - закінчення "у".
З огляду на це маємо "мікроскоп" - "мікроскопа", "мікрофільтр" - "мікрофільтра", "мікрофон" - "мікрофона". "
Телефон" має два закінчення. Якщо йдеться про вид зв'язку, то "телефону", а коли маємо на увазі апарат, то "телефона".

Блог професора Пономаріва