Святослав Караванський

Друга стаття

Хто з українців не знає слів царського міністра анти-освіти Валуєва щодо української мови? Гадаю, що й пані Матвієнко їх добре пам’ятає. Та мало того, що пам’ятає – боронить!

Та не може бути?

Я б і сам не повірив, якби не прочитав написане чорним по білому у “Л.У.” від 12.6.08. У своєму короткому але безапеляційному дописі “Знов[у] правописний свербіж” пані Матвієнко заперечує потребу змін в українському правописі, опрацьованому “пролетарською” владою згідно з Валуєвським постулатом “не було, нема й не може бути”.

Не буду лізти у правописні нетрі, а звернусь до зрозумілого кожному – до наших з вами прізвищ. Візьмім таку ”дрібницю”, як їх відмінювання. Чому ми маємо відміняти питомі українські прізвища на російський лад:

Кобзар – КобзарА, КобзарОм
ЛесІв - ЛесІва, ЛесІвом
Швець - Швеця, Швецем

а не так, як ми нормально говоримо:

Кобзар – КобзарЯ, КобзарЕм
ЛесІв - ЛесЕва, ЛесЕвим?
Швець - Шевця, Шевцем

Це ж абсолютне повторення Валуєвської доктрини: не може бути самобутнього українського відмінювання, лише російське.

Такі ”правила” ведуть до розмивання тональности нашої мови. Це знаходить свій вияв у творенні прикметників від згаданих прізвищ. Нас змушують казати

ШвецЕва повість
КобзарОва хата (від прізвища Кобзар).

Наведені ”правильні форми” годі вимовити.

Чи ж це не знущання з української мови?

Ці всі ”експерименти” з нашою мовою впроваджено із замаскованою метою: потвердити правильність Валуєвської догми, а заразом ”розмити” тональність української мови.

Відступ від українських норм відмінювання прізвищ дезорієнтує мовців, і то навіть досить освічених. Літературознавець В.Скуратівський в газеті ”Література плюс” (ч.4, 1999) пише про

”народописання у ГригІра Тютюнника”.

А літератор В. Журба у повісті ”Наодинці з осінню” (”Кур’єр Кривбасу”, ч. 107, 1998 р. ):
“...господар... вперіщить Лисуня батІгом”.

Як виникають покручі на зразок

ГригІра

та

батІгом?

Це ж пряма аналогія до карикатурних форм

ЛесІва
ЛесІвом

Сучасна правописна норма не закріплює, а розмиває тональність нашої мови.

Читаю у творі лавреата премії ”Золотий Бабай”:
”...за те, що зробив мертвим грабарОм мову бранців картоплі”. (”Літ. Укр.”, ч.23, 1999).

ГрабарОм замість

грабарЕм

тут вжито за аналогією з ГончарОм. Форму ГончарОм утворено не за українською, а за російською моделлю відмінювання, узаконеною правописом, схваленим КҐБ та КПСС. Бачите, як розмиває нашу тональність експеримент, поставлений для торжества україножерських ідей! Експеримент цей – український правопис Кагановича і Постишева, і досі, з невеликими косметичними змінами “задіяний” в Україні.

Я звернувся лише до однієї Валуєвської риси сучасного правопису. А цих рис – десятки, і всі вони повторюють Валуєвську догму: не було, нема й не може бути! Це все змушує мене звернутися до пані Матвієнко:
Ваш короткий допис теж стоїть на цій позиції. На помилковій позиції.

Чи не краще обговорити проблеми правопису, вислухати всі погляди, щоб бачити увесь маштаб правописних проблем. Це ж тільки обговорення. Це ще не зміна любого Вам правопису. Але Ви навіть обговорення не хочете. То, чи не нагадує така тенденція знову ж таки горезвісного Валуєва і його “пролетарських” послідовників?

(Кінець статті).

Святослав Караванський

Постійна адреса цієї сторінки в Інтернеті:
http://maidan.org.ua/static/mai/1233000609.html

Надруковано з Майдану. http://maidan.org.ua/

НЕ БУЛО, НЕМА Й НЕ МОЖЕ БУТИ!*