Цікава колонка Володимира Цибулька "Шо то какая-то дебільная канференція!" спонукала мене написати кілька слів про висвітлену в ній тему.

Дійсно, останнім часом з боку Росії посилилися спекуляції стосовно памяті жертв Голокосту, сум щодо загибелі яких дивним чином поєднується із закидами щодо поточного (!) політичного курсу України, Молдови, Грузії, країн Балтії. У різних містах Європи час від часу відбуваються псевдо-інтелектуальні збіговиська, де головною проблемою для доповідачів чомусь стає "загроза фашизму", "героїзація прибічників нацизму", тощо.

Навіть після перемоги Януковича на президентських виборах, активність борців із "загрозою фашизму" чомусь не зменшилася. Вже і влада інша, і 9 травня святкують як головне свято країни, і ЧФ залишається на варті Севастополя. А "загроза" українсько-балтійського фашизму все одно бентежить певні політичні кола.

Хоча сама Росія весь час демонструє прихильність щодо дружби з Німеччиною і не докоряє німцям, що іхні батьки та дідусі воювали у вермахті, винищували людей у військах СС, працювали у гестапо. Але, Україна – не Німеччина і тут працює інша логіка.

Аргументація розрахована вочевидь на "наших", "румолівців", "молодогвардійців", які історії Радянського Союзу вже не знають, але згодні з усім, що їм кажуть. Отже, якщо схематизувати, то виходить таким чином. Росіяни воювали проти фашистів, втратили 27 мільйонів власних мешканців, і практично не мали колаборантів. Інші народи, які пробігали повз великий радянський колгосп, були виключно зрадниками. Євреїв вбивали навіть не німці, а тільки українці з литовцями. Перемогли Гітлера лише завдяки, як казав Сталін "великому російському народу". Інші тільки заважали це зробити.

Якщо до 1991 року у Москві в цьому контексті говорили лише про перемоги Червоної Армії, то тепер ще й сумують за жертвами Голокосту. Так, це зручна з усіх точок зору позиція, бо жертви Голокосту давно загинули, і їхні біди не є актуальними для Росії. Це не чеченці з Грозного чи грузини з Південної Осетії, які вже зараз стали жертвами війни.

Отже, щоб переконливо "звинувачувати" українських націоналістів в усіх смертних гріхах, у Кремлі та біля нього вирішили зачепити чутливе "єврейське" питання. Таким чином вони сподіваються перетягнути на свій бік західну громадську думку, для якої трагедія Голокосту вже давно стала полем цинічних спекуляцій. Якщо США використовували "єврейське" питання для посилення своєї антирадянської пропаганди, то сучасна Росія вирішила звернутися до цього "лакмусу" у боротьбі з українськими патріотами.

На жаль, цю істерику почали підтримувати російські єврейські структури. Зрозуміло, що вони це роблять з комерційно-психологічних міркувань. Бо, нема бажаючих повторювати тюремний подвиг Ходорковського, чи йти по еміграційних слідах Гусинського. Російські єврейські структури очолюють бізнесмени, які ще більше ніж перелякані інтелігенти чи "громадські діячи" побоюються кримінальних переслідувань влади. Тому майже все, що каже Путін, вони всіляко підтримують, не думаючи до якого абсурду веде їхня "громадянська позиція".

Адже, відомо, що починаючи з 2004 року, практично одразу після трагедії Беслану, російська влада офіційно стала на націоналістичну платформу. Путін сказав, що треба захищати інтереси корінних мешканців Росії, а до лав молодіжних про-владних угруповань почали активно вступати представники ультра-правих організацій.

Яким чином звичайнісінький російський націоналізм ніяк не загрожує нацменшинам, а українська політична толерантність чомусь загрожує, зрозуміти важко. Однак, і Рабинович, і Фельдман, які претендують на "посаду" лідерів українського єврейства, не звертають увагу на такі прості і зрозумілі речі. Вони наче забули, що казали ще два роки тому, коли була інша політична ситуація, і тоді чомусь вони не турбувалися про загрозу героїзації фашизму. Змінився президент, і разом із цією подією швидко змінилися політичні та ідейні орієнтири вищезгаданих бізнесменів.

Однак, крім кон’юктурників, у українській єврейській громаді є також більш стійкі до політичних коливань лідери. Не тільки, як пише Цибулько "містечкові кагальники", а також інші представники національних меншин з більш сучасними суспільними поглядами.

Україно-центричне єврейство є відносно свіжим "продуктом", який дозріває останні двадцять років. Люди з такими поглядами гуртуються переважно біля голови Асоціації єврейських громад України Йосипа Зісельса. Але, їх менше чути, ніж групу відомих бізнесменів, які раніше підтримували Ющенка та Тимошенко, а після зміни влади чомусь стали на протилежний бік.

Автор: Юрій Корогодський, для УП