Автор: Володимир Гонський

Якщо ти хочеш зрушити світ, - зруш себе.
Сократ

Невже великий Реріх помилявся у своєму геніально простому визначенні, що "Призначення людини і людства - співробітничати з еволюцією"? Невже людина - не вінець, а кінець еволюції? Людина - помилка Бога?!

Історія людського роду - це історія себезнищення. І знищення світу. І досягнення людського розуму тільки збільшували масштаби цих знищень.

Люди надто смертні. Їхня суть - занадто у крові. Від нас погано пахне...

Різноманітні релігійні джерела, наймудріші "батьки людства" застерігають людську загибель: людство "зажралось і оборзіло". Політичні, мілітарні, екологічні, ресурсні тенденції лиш підтверджують ці пророцтва.

Вищенаведені у першій частині статті тези щодо ролі патріотизму і національної ідеї у розвитку людини, нації і людства, на жаль, додають песимістичних аргументів.

Бо якщо не схаменемося і не виробимо кардинальні механізми протидії глобалізаційним процесам знищення мов, а отже, культур, а отже, націй, і отже, їхніх патріотизмів та національних ідей, раніше чи пізніше у світі наступить нищівний хаос одноманіття.

Ентропійний розпад, деградація примітивних, спустошених людей-споживачів, людей-антитворців, позбавлених вищевказаних рушійних сил розвитку, пасіонарності і стримувань, втілених у патріотизмі, остаточно погубить людину й людську мегасистему.

Дуже не хотілося б, щоб останнім поштовхом до отямлення людства була б якась глобальна катастрофа, але історія показує, що ми, люди, надто інертні і залежні від власних інстинктів...

І тоді Бог, спустившись до супергрішної людини, пошле її - назад, до зраджених витоків, віднайти ту осквернену любов до Батьківщини, яку Він дав їй як святе начало її буття і яку вона загубила чи проміняла на фальшивий кайф забуття у слизьких звивистих петлях еволюції...

Практична робота. Деякі інструкції і методики

Отже, що і як робити? Як повернутися до себе, як знову знайти, витворити, утвердити себе і свій народ? Як із хащ рабської постколоніальної совковості вийти на стрункі рейки своєї нації в дорозі до прогресу?

Ваш автор обіцяв не "нагружати" нікого якимись епохальними шляхами, надглобальними державними програмами, концепціями з відповідним бюджетуванням і так далі і тому подібне.

Він не видумуватиме якісь нові ідеології і нікому не радить цього робити: все вже давно існує.

Є тільки один спосіб - найважчий. Треба зробити Майдан. Тільки не на Майдані. А в собі.

Якнайшвидше зробити ревізію совково-малоросійських стереотипів. Усвідомити елементарні закономірності, за якими живуть всі нормальні люди і успішні суспільства.

Для початку зрозуміти, чому найбільшим ворогом є не "жиди з москалями", а хохли з малоросами.

По-друге, чому дефіцит патріотизму, гідності (національної, а відтак і особистої) призводить до дефіциту грошей - у власній кишені і в бюджеті країни.

І взагалі, чому людина і народ, у яких немає честі (національної, а відтак, і особистої), не матимуть ні достатньо хліба, ні добросовісних держслужбовців, ні якісних автомобілів, ні чистих околиць...

І чому футболістам такого народу завжди "чуть-чуть" не вистачатиме до максимального результату... І чому такий народ буде світовим лідером по корупції, автокатастрофах, бандитизму, СНІДу, наркоманії, пияцтву тощо.

(Для тих, хто все ще не зрозумів, поясню: тому, що людина, позбавлена національної гідності, патріотизму, а відтак, пов'язаних з ними позитивних чинників і має дуже вузький вибір-спектр доступних стимуляторів і задоволень, опускаючись таким чином до шкідливих і асоціальних.)

По-третє, усвідомити, чому кількість і якість ковбаси на столі залежить від кількості і якості української мови в домі та на вулиці.

Цей перелік можна розширювати й далі.

Але дозвольте автору дати декілька найпростіших прикладних конкретних порад для тих, хто дійсно хоче, щоб з під'їздів приємніше пахло, а президенти не крали святині і вміли без помилок переписувати шпаргалки з кільканадцяти слів.

Тим більше, що пора розслабитись чимось приємним після дещо напруженого драйву попередніх роздумів. А найприємніше, як відомо, поговорити про себе.

Отже, спеціально для тих, хто хоче вважати себе справжнім патріотом (інші варіанти: елітою, "активістом-общєствєнніком", душею компанії, "продвінутим чуваком" тощо) - поменше нарікайте на владу чи електоральне "бидло", а власною впертою працею і прикладом піднімайте рівень людини й нації.

Тобто - давайте не скаржитись, а в кожній одиниці часу і простору навколо себе відроджувати-творити Україну. Кілька порад, які автор іноді даю ближньому:

По-перше, не пристосовуйтесь до чужого. Сильні (тобто елітні) особистості (і нації!) не пристосовуються до ситуації, а самі її творять, себто змінюють.

По-друге, на вулицях чи в офісах Києва (Полтави, Херсона, Луганська і навіть Броварів) можна і потрібно розмовляти українською так само, як і на кухні у сім'ї (у Києві за переписом майже 70% осіб рідною мовою визнали українську).

Бо українська мова - мова українського народу, дана нам Богом і еволюцією, а не мова певних регіонів чи груп населення.

Просто отримуйте задоволення від того, що це не ви пристосовуєтесь, а до вас. Що не ви дотримуєтеся чужих прикладів-комплексів, а наслідують вашу самодостатність.

Поверніться до мови свого народу і ви відчуєте нову якість життя і купу нових відчуттів. Спробуйте, творіть навколо себе цю ауру і відчуйте різницю! Бо чим сильніша Ви особистість, тим потужніша ця аура.

Ви боїтесь, що Вас "не поймуть"? Ви не хочете "ковєркать язик"? А Вам усе ж "всьо равно" і "какая разніца"?

А Ви все ж таки спробуйте! І відчуйте таки цю "разніцу".

По-друге, прочитайте хоча б декілька спогадів воїнів української національно-визвoльної боротьби 20-го століття - ветеранів УПА, армій УНР, УГА, повстанських армій 1917-20 рр.

Чи, ще краще, послухайте хоч кількох їх ще живих. Ви відкриєте світ зовсім інших людей, іншого духу, іншої культури і гідності. Тільки тоді розумієш слова Че Гевари чи Шарля де Голя про феномен УПА ("Якби у французької армії був такий дух, як в УПА...").

Ви відчуєте для себе взірець-еталон честі і доблесті в українському вияві. Ви зрозумієте, що український мужчина - це не тільки переляканий жлобкувато-чмошний холуй із комплексом етнічної неповноцінності.

А гордий лицар-переможець, якого не зломили ні герці з усіма "визволителями", ні голодомори, ні 25-літні муки ГУГАГівіських концтаборів.

Ви усвідомите істинну суть поняття "Українець". А скільки сили, волі і духу це Вам додасть! Вам обов'язково захочеться поділитися цим відкриттям зі своїми друзями.

Вам не пощастило зустріти чи прочитати про таких людей?

А Ви шукали?

По-третє, багато людей живуть за принципом: "якщо я чогось не знаю, то його нема".

Ми, вірніше, "патріоти" і "еліта", створили собі інформаційний простір, при якому можна все життя прожити в Україні, і бути впевненим, що українська культура - це вічний Стецько Поплавський з Вєркою Писанкою чи якоюсь іншою лободою з бузиною.

А література - це Чіпка з Бенедьою Синицею в межах жахливого шкільного курсу. Непоінформованість - мати невігластва. І велика біда.

Ви чекаєте пропаганди української культури від любителів "поезії Чехова"?

Ну то пропагуймо самі! Прямо зараз поґуґліть: Василь Симоненко, Борис Олійник, Дмитро Павличко (геніальна любовна лірика, прочитайте його колись заборонену збірку "Гранослов")...

Для любителів готики - наш середньовічний Кленович.

Вчитайтесь (чи вслухайтесь) в Івана Дзюбу, Ліну Костенко та багатьох інших глибоких людей. Забалдійте від чистоти і космічної величі Ніни Матвієнко!

І життя перестане бути томним... Список вітчизняних геніїв довгий і різноманітний. Вивчіть хоч по кілька їхніх рядків. І при нагоді процитуйте ближньому своєму.

Він, сердешний, возрадується! І відчує, що в нього є велика культура. І великий народ!

Вам в облом читати щось, окрім детективів чи того, що дає шматок хліба? А Вам здається, що круто захоплюватись тільки іноземним?

А Ви все ж прочитайте, послухайте, - і ваш коефіцієнт крутизни й продвінутості возвеличиться в геометричній прогресії!

А як щодо "здійснювальності"? Де і як? - запитаєте Ви. - Ні, зовсім не обов'язково вриватися в курилку чи кабінет шефа в шароварах і арією "Тепер я турок, не козак" з відомої опери Гулака-"Артьомовского" та плакатом "Любіть Україну, мать вашу"...

Життя саме дає багато зручних і доречних миттєвостей для цього. Наприклад:

По-четверте, вас запросили на іменини (чи якесь інше "засідання") до ... (о, який довгий у Вас перелік тих, хто...!). Що подарувати? - Одне з найпопулярніших тем нашої збудженої когнітивності, правда?

Спробуйте: замість дорогущих але банальних духів (колготок, годинника, кухонного набору, сервізу і т. д.) на цей раз подарувати (на ту ж суму!) набір українських супер-книг. Прочитавши які, цілком вірогідно, іменинник (-ця) буде вдячний Вам усе життя за врятовану душу.

Які книги пропонує автор? Їх, слава Богу, дуже багато. Книгою №2 кожного громадянина України продовжую вважати магічний "Холодний Яр" великого воїна-мемуариста, полтавця Горліса-Горського.

В "Чорного ворона" Василя Шкляра закохається будь-яка жінка від Ужгорода до Луганська (і таки варто перекласти її російською мовою, пане Василю). Обов'язково слід прочитати щось на зразок "Україна - земля козаків" Павла Халепського чи "Чужинці про Україну" Січинського. А для когось шоком-відкриттям величі України стане томик геніальних віршів (від філософських до любовних) уже згадуваного Симоненка.

Ну, автор міг би порадити Вам ще й класну книгу "Людина і нація", але вроджена особиста скромність не дозволяє вказати, хто її автор...

Процедура покупки книги - і всього іншого - це вже інша реальність-можливість здійснення місії щодо "як і де". Оформимо навіть це окремим пунктом.

По-п'яте, перетворімо відвідання магазину в джерело перманентного задоволення - від спілкування, споглядання, ну, і, звичайно, експериментування!

Якщо продавчиня книжкового (продуктового тощо) магазину, спілкуючись з Вами, з останніх сил намагається зобразити себе "городською" і не повертається до рідної мови - возлюбіть її.

Максимально галантно й доброзичливо похваліть її вправність, зачіску, посмішку, зубний прикус тощо і, так, між іншим, - благородний полтавський (баришівський, тернопільський) український акцент.

Ви побачите, як вознесеться її стомлена, перенапружена, виснажена від постійної лінгвомімікрії душа! Як відкриються благодаттю рідної мови чакри її справжності! Підтримайте, утримайте, возвеличте її в цю мить.

Нація, людство й супермаркет (будка-кіоск) повернуть у своє лоно ще один повноцінний суб'єкт, а Ви набудете найвдячнішого продавця у світі. І ще однин акт почуття глибокого "удовлєтворєнія" від недаремності власного буття...

По-шосте, ну, ось ми з Вами вже у іменинниці.

Українці люблять "позасідати" за добрим столом. Хтось уже навіть виголосив тост-доповідь про "життя і подвиг" іменинниці з побажанням здоров'я, успіхів у роботі та "високих показатєлєй в лічной жизні"...

Чимало з нас не здогадуються, що "поболтать" за пляшкою можна не тільки про черговий телесеріал, кофточку Нюрки чи про те, як класно ми "погуділи" минулого разу.

Змініть цю примітивну традицію.

Оздобте свій тост розкішним куплетом, ну, наприклад, "Я тобі галантно не вклонюся" (Ви вже ґуґлите?). Після третього тосту ("Ну, за женьшин!") душа прагне висоти. І навіть рязанські мігранти пробують завести щось типу "Ой, ти Галю".

Візьміть гітару і заспівайте з другом для іменинниці у два голоси кілька українських романсів, балад чи подібних зразків нашої міської культури (яка по суті є глибинно лицарська). Тоді навіть пацани рівня Ніколая Лєвчєнкі воскресають для нації...

Закінчити можна вершиною світового панку "Гадюкіними" - весело й прикольно. І коли в колективно-ентузіазтичному виконанні партії Миколи (який, як відомо, "бомбу мав під стріхов") простір осяє звукова інтерференція неперевершеного восьмиголосся, - свято і, загалом, життя можна визнати як таким, що удалось!

Ви не вмієте і не знаєте? По "Інтеру" такого не крутять?

А що ви зробили, щоб знати і вміти?!!

Впевнений, що у багатьох із вас є свої пропозиції і методики. І якщо кожен із нас знайде спосіб покращити своє оточення, нам не потрібно буде шукати причини чи ворогів.

Велич людини і нації твориться не директивами. А нашою любов'ю, волею і духом.

Тобто - патріотизмом!

Автор: Володимир Гонський
Джерело: Українська правда