Реклама 2

 

New blog posts

Administrator has not posted any blogposts yet.

Статистика сайту

site stats View My Stats

 

 

Він жив соборністю незалежної України

by Guest on Dec 7, 2009

Він жив соборністю незалежної України

Автор: Микола ЧОРНОМОРЕЦЬ

Для багатьох в Організації Українських Націоналістів він був відомий як «Стобар» або «Ідеаліст». І дійсно був ідеалістом боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Своєму кредо залишався вірним усе життя, довге і бурхливе.

«Високий, стрункий мужчина, шатен, пристойно голене і худе лице, укладного поведення, репрезентивного вигляду, цілою зовнішністю — джентльмен. Вдача скоріше — флегматика, говорить спокійно й поволі, важачи слова; розум, здібний до аналізи, а ще більше до синтезу, запліднений творчими думками. Це людина, що в ній думка і чин є в гармонії і рівновазі»,— так описував постать «Ідеаліста» близький його співробітник у Проводі ОУН Володимир Мартинець. То хто ж він, «Ідеаліст», якого близькі знайомі іноді звали Інженером? То — досить відомий свого часу в українській діаспорі і майже не знаний на рідній землі, один із співзасновників ОУН і член першого Проводу Українських Націоналістів, наддніпрянець Андрієвський.

Народився Дмитро Андрієвський 29 вересня 1893 року в священицькій сім’ї на благословенній полтавській землі — с. Бодаква нинішнього Лохвицького району. Підтримуючи потяг хлопця до освіти, батько віддав сина вчитися до світського закладу — Лубенської гімназії, хоча традиційно діти духовних осіб зазвичай вчилися у семінаріях. Вочевидь, не лежала душа хлопчини до духовного сану.

Завершивши навчання в гімназії, юнак вступає до Харківського університету. Однак не судилося Дмитру закінчити його, оскільки залучився до роботи в українському національному русі. Рятуючись від переслідувань, довелося переїхати з Харкова до тодішньої столиці Російської імперії Петербурга, вступив до Інституту цивільних інженерів. Але й тут його активна натура не могла залишатися осторонь громадського життя земляків. Тож активно долучається до діяльности петербурзької Української Студентської Громади.

А час тривожний — лютує третій рік Першої світової війни, в столиці імперії набирають сили масові народні заворушення, які, врешті-решт, вибухнули Лютневою революцією 1917 року, що, у свою чергу, будить енергію українців до національного відродження. Постає у золотоверхому Києві Українська Центральна Рада, з’являються українські Ради і на неозорих просторах вчорашньої імперії. Утворюється така Рада і в Петербурзі, участь у її роботі бере і Андрієвський. Але юнака нестримно приваблює далека рідна земля, на якій розгортається національна революція.

Він без жалю полишає невські береги і вже незабаром переступає поріг Центральної Ради. Сповнений революційної романтики, Андрієвський повністю віддає себе у розпорядження української влади. За її дорученням, як повноважний представник, веде організаційно-пропагандистську роботу на Волині. Справляється, вочевидь, досить успішно, якщо через деякий час з таким же завданням юнака спрямовують до Криму.

Організаторські здібності молодого урядовця, його патріотизм гідно оцінені керівництвом юної держави, якій бракувало кадрів для дипломатичної роботи за кордоном. Тож своїм розпорядженням Директорія Української Народної Республіки направляє Дмитра Андрієвського у складі дипломатичної місії до Швеції, де він працював протягом 1919–1920 рр.

Українські національно-визвольні змагання перед переважаючою оружною силою більшовицької Росії зазнають поразки. Уряд УНР опинився у вигнанні, однак не полишає потуг пропаганди у західному світі захисту природних прав українського народу на самовизначення і незалежність. Як здібний дипломат, Д. Андрієвський призначений консулом УНР у Швейцарії, де працював до кінця 1921 року.

Полишивши надалі державну службу для завершення вищої освіти, 1922 року Дмитро Андрієвський переїжджає на постійне помешкання до Бельгії, де згодом закінчує державний університет у місті Генті за фахом інженера-архітектора. У міжвоєнний період працює інженером у різних бельгійських та французьких фірмах, активно займаючись громадськими справами.

Поразка у національно-визвольних змаганнях розсіяла українців по всій Європі. Чимало з них (але не стільки багато, як, скажімо, у Франції чи Німеччині) знайшли притулок і в Бельгії, за висловом сучасника — «закутку Європи». Відірваність від основних центрів розселення еміграції могла пришвидшити асиміляцію українства в місцевому середовищі. Прагнучи зберегти ці сили для подальшої боротьби за українську державність, Д. Андрієвський та його однодумці гуртують навколо себе земляків у громаду. І їхні зусилля не були марними. В середині 20-х років пан Дмитро очолює новопосталу Українську Національну Раду в Бельгії, яка активно діє, доносячи широким колам громадськости країни правду про національно-визвольні змагання українців за свою незалежну державу. І це значною мірою вдається. Саме старанням Ради та її голови в Королівському історичному музеї Бельгії з’явилася широка експозиція матеріалів про Українську Народну Республіку та її Збройні Сили. І таких акцій на підтримку української справи — чимало.

На початку 20-х років минулого століття на окупованих українських землях та в середовищі української політичної еміграції все потужніше заявляє про себе організований націоналістичний рух. Він був мовби захисною реакцією здорових сил нації на неспроможність старої політичної еліти (особливо після трагічної загибелі Симона Петлюри) гідно очолити і сконсолідувати сили для подальшої боротьби за українську незалежність у нових політичних світових реаліях.

Саме тому на окупованих Польщею західноукраїнських землях підпільно діє Українська Військова Організація Є. Коновальця, а в Чехословаччині виникають Легія Українських Націоналістів (Подєбради) та Група Української Національної Молоді (Прага). З’являються подібні осередки і в інших європейських країнах. Виникає потреба консолідації і об’єднання розрізнених націоналістичних груп в одне ціле. На сторінках українських видань «Національна Думка» в Празі та подєбрадської «Державної Нації» розгортається дискусія не тільки щодо розвитку шляхів національно-визвольної боротьби за майбутню незалежну державу, а й щодо ідеології, організаційних форм та варіантів творення єдиного націоналістичного політичного формування.

Не стоїть осторонь цієї дискусії і Андрієвський. Саме у цей час розкрився його талант непересічного публіциста. Вочевидь, не випадково назвою однієї з його публікацій «Розбудова нації» — в 1927 р. став іменуватися друкований орган Проводу Українських Націоналістів. І саме в цей час зав’язується знайомство і активне листування пана Дмитра з полковником Коновальцем, котрий залучає його до активної участи у творенні єдиної майбутньої організації.

За дорученням голови УВО Д. Андрієвський працює над теоретичними основами українського націоналізму, накреслюючи практичні форми майбутньої організації. На його думку, «вона має бути такою, щоби відкрила нам шлях до політичної акції, щоби поставила нас окремо від тих численних марудних своєю догматикою і інертністю груп, що борсаються нині на нашій політичній арені, щоби мала характер і тенденції всенаціональні, щоби була суцільною, міцно збитою і в той же час еластичною. Гадаю, що ні “Партія”, ні ”Союз“, ”ні «Товариство“ до того не надається. Пропоную ЛІГУ! В ній є і широта (всеукраїнська), і ударність (оборони, натиску, розбудови), і однолітність (один провід), і вказівка на спеціальні (а не для повторення політичного трафарету) зумовлені обставинами завдання».

Енергійний і діяльний Андрієвський став фактичним промотором організації І Конференції Українських Націоналістів, що відбувалася в Берліні на початку листопада 1927 р. На цьому форумі, що утворив Провід Українських Націоналістів, його обирають членом ПУНу в ранзі ідеологічно-статутарного референта. До речі, Є. Коновалець спочатку планував, щоб саме Д. Андрієвський став Головою ПУНу, але, після відмови останнього зняв свою пропозицію. За обов’язками члена ПУНу, Андрієвський активно займався і підготовкою квітневої ІІ Конференції Українських Націоналістів.

Як свідчить листування між Коновальцем та Д. Андрієвським, саме завдяки їхній наполегливості пришвидшилося скликання 1929 року Конгресу Українських Націоналістів у Відні, де було утворено ОУН. Тут пан Дмитро працював в ідеологічній комісії форуму, виступив з рефератами «Український націоналізм» та «Державний устрій України». Його обрано членом Проводу з обов’язками політичного референта.

Євген Коновалець призначає Дмитра Андрієвського одночасно і представником Організації Українських Націоналістів у Бельгії, а дещо пізніше — і керівником Українського Пресового Бюро в Брюсселі. Цей величезний обсяг громадської роботи поєднувався з виробничою діяльністю, що було життєвою необхідністю.

ОУН не мала достатніх фінансів на утримання організаційного апарату, їх не завжди вистачало навіть на канцелярські потреби. Тож, живучи скромно, Андрієвський досить часто витрачав на організаційні потреби навіть власні кошти зі своєї не такої вже й значної зарплатні. Знаючи надзвичайну завантаженість цієї людини, часом дивуєшся, що його енергії на все вистачало. Попри організаційну, громадську і виробничу діяльність він не полишав і публіцистичних виступів у пресі, доносячи світу правду про життя українського народу під ворожою окупацією: будь-то чи польська «санація» (умиротворення) національного руху на західноукраїнських землях, чи злодіяння більшовицького режиму на Великій Україні, винищення її селянства організованим Голодомором...

Не стояв Андрієвський осторонь створення ідеологічно споріднених громадських організацій української діаспори, що було ініційоване ОУН. Так постає 1932 року очолюване ним Європейське Об’єднання Українських Організацій на чужині, вся діяльність якого гуртується навколо ідеї майбутньої боротьби за Українську Державу в умовах воєнного лихоліття, що невпинно наближалося. Після розколу ОУН на два крила Д. Андрієвський залишається в ОУН під стягом Андрія Мельника. Як член її Проводу, очолює політичну референтуру. Він не сприйняв людиноненависницької ідеології нацизму, різко осуджуючи її. За відмову співпрацювати з владою гестапо запроторює Д. Андрієвського в концтабір Оранієнбург.

Після Другої світової війни Д. Андрієвський не полишає активної діяльности в Організації Українських Націоналістів , очолюючи часопис «Тризуб» у Брюсселі. Він гаряче підтримує ідею Андрія Мельника щодо відновлення діяльности українського уряду в еміграції, до якого мали б увійти всі українські партії, незалежно від їхньої ідеологічної спрямованости. Це не було політичною кон’юнктурою, це було життєве кредо досвідченого політика, котрий завжди закликав до українського єднання заради здобуття головної мети — соборної національної держави. Тож, не вагаючись, Д. Андрієвський 1948 року прийняв пропозицію — стати членом Виконавчого органу Української Національної Ради з виконанням обов’язків референта преси та інформації. Досить часто виступає з публікаціями українсько-міжнародної тематики. Особливо активно співпрацює з «Українським Словом» у Парижі. Це видання користувалося у нього давньою любов’ю і симпатією. Адже був він постійним автором газети ще з часу її народження.

Сьогодні ім’я Дмитра Андрієвського повертається в незалежну і соборну Україну. Його мрія втілилася в життя, хоча сам і не дожив до цього. Помер Д. Андрієвський 30 серпня 1976 р. у м. Донштадті та був похований на українській ділянці мюнхенського кладовища Вальдфрідгоф.

І сьогодні, у переддень виборів Президента України, на мою думку, досить актуально і застережливо звучить теза з реферату Д. Андрієвського «Про державний устрій». Вона застерігає нас, сьогоднішніх, що «всяка влада змагає до поширення, а, зробившись необмеженою, вона стає небезпечною для громади і особи» …

Пам’ятаймо це і не даймо ошукати себе популістам, котрі рвуться до абсолютної влади, ототожнюючи себе з Україною та заборонивши через суд будь-яку критику власної діяльности пресою.


Автор: Микола ЧОРНОМОРЕЦЬ
Джерело:
Українське слово
 

Історія 955 Переглядів

Заява Редакції

Використання матеріалів stattitablohy.ezreklama.com дозволяється лише за умови наявності імені автора роботи та прямого посилання (лінку) на цей сайт. Вебсайт і послуги http://stattitablohy.ezreklama.com є надані компанією EZREKLAMA (Манітоба, Канада). Відповідальність за зміст публікації несуть їх автори, думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікації. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали.

Українська музика рокeрує

ПИШИ УКРАЇНСЬКОЮ

Пиши українською
Тут спілкуються українською

HTML block #1

block.

Random Articles

ПАРЄ: Україна - одна з найгірших у шануванні прав людини

Автор: Дар’я Тарадай Парламентська асамблея Ради Європи назвала Україну серед 9 держав зі значними системними недоліками, які призводять до...

Права людини

Постать Миколи Міхновського в історії України

Автор: Тетяна Клименко У листі до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна в 1900 році, що був видрукуваний іменем “РУП” у львівській...

Історія

БАД: правда і вигадка

Питання про необхідність і доцільність застосування БАД, в тому числі в педіатричній практиці, є одним з найгостріших питань сучасної медицини....

Здоров'я

Політична система України потребує оновлення

Демократична парламентсько-президентська модель не працює. Україна до глибокої демократії не готова, не готові корумповані партії, не готовий й сам...

Політичні оглядачі

Вазелін чи кулемет?

Вазелін чи кулемет? Автор: Назар Гриник   "…до Великого Брата треба прибігати за першим викликом і зі своїм вазеліном. - Ні, не треба, але...

Історія

Actions

Поділитися

Надіслати друзям

Повідомлення

Very Bottom Block Position

 

Ваше оголошення тут

Пишіть admin@ezreklama.com

 

 

Реклама 3

Новини

Міністерські портфелі з українським корінням у новому уряді Канади

Nov 8, 2015

Етнічно та гендерно різноманітний новосформований канадський уряд буде діяти злагоджено та переконливо в обстоюванні української позиції на міжнародній арені та залучення нових партнерів до підтримки України. Такі сподівання висловлює посол Канади в Україні Роман Ващук. Канадський уряд в особі... Читати далі →

Новопризначений міністр Маріанна Мигайчук відвідала святкування 99-річчя Канадського-українського інституту "Просвіта" у Вінніпезі

Nov 8, 2015

Сьогодні, 7-ого листопада 2015 р., ми були свідками події історичного значення, яка відбулася у Вінніпезі, в приміщенні Канадського-українського інституту "Просвіта"  де відбувся бенкет з нагоди його 99-річниці. На запрошення голови Манітобської філії Ліги Українців Канади п.... Читати далі →

ВКонтакте, Яндекс та Мail.Ru почали "зливати" ФСБ дані про своїх користувачів

Sep 6, 2014

Субота, 06 вересня 2014 Соціальна мережа "ВКонтакте" включена до реєстру Роскомнадзору в рамках виконання скандального "закону про блогерів", прийнятого в Росії 1 серпня.  З відповідною заявою виступив прес-секретар Роскомнадзору Вадим Ампелонський.... Читати далі →


Footer block #1

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #2

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.

Footer block #3

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod incorrupte.

Footer block #4

You can change this block in admin panel. Remember, if you change template, this block will be lost. We advise you to clone this block.

Ne lorem percipit efficiantur mei, ius ut simul vidisse. An vel probatus explicari appellantur. Has et comprehensam interpretaris, quo no inimicus maluisset temporibus. Ea mea quod.