Славетна культура IV-III тис. до н.е

Трипільська культура — найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді.

  Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля (Київщина) дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву трипільської. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.

  Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена. Вони, очевидно, з Балкан через Румунію і Молдавію просунулися на територію України і заселили майже все Правобережжя від Дністра до Дніпра, від Північного Причорномор'я до Полісся, змішавшись із місцевим населенням.

  Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Ця культура зникла в кінці III тис. до н.е. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Але елементи цієї культури, особливо землеробські традиції, культ жінки-матері збереглися в традиціях українського народу.

   Неоціненний внесок у дослідження трипільської культури зробила Т.С.Пассек, яка розробила загальну періодизацію розвитку культури Трипілля. Нею виділено три основні періоди у розвитку племен цієї культури: ранній (4000 – 3500 рр. до н.е.), середній (3500 – 2750), пізній (2750 – 2000). Значний внесок у вивчення трипільських пам’яток зробили С.М.Бібіков, О.Кандиба, В.А.Круц, Т.Г.Мовша, О.В.Цвек., К.К.Черних М.М.Шмаглій та інші.

Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства. Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Від тих часів ця пошана у великій мірі лишилося в культурі і побуті українців до сьогодні.

Наприклад, слово “зять” походить від слова “взять”. Це означає, що якщо сьогодні хлопець обирає собі наречену і бере її собі за дружину, то в ті часи було звичайним явищем, коли дівчина або її батьки, обирала собі нареченого і брала собі його за чоловіка. Цікаво, що ще в позаминулому сторіччі на Україні існував звичай, згідно з яким дівчина могла прийти додому до хлопця, який їй подобався, сказати йому і його батькам, що вона хоче вийти за нього замуж і в 99% випадків так і ставалося (відмова хлопця в такому випадку вважалася для нього і його сім’ї великою ганьбою).

Їжа трипільців була як рослинною (каші з пшениці, проса, гороху), так і м’ясною (м’ясо бика, свині, вівці та диких тварин – оленя, косулі, кабана) й рибною. Як транспорт використовували сани (колесо їм не було відоме), запряжені биками, та човни.

Як одяг носили вироби із шкіри та тканин (тканинна одежа на теренах України бере початок саме у трипільців). Ткацтво у трипільців засвідчене знахідками деталей ткацького верстата та відбитки тканин на глині. Тканини мали візерунки та фарбувались.

Взуття було шкіряне (чоботи, напівчеревики типу постолів, сандалі). Головні убори мали грибоподібну форму або з підігнутими полами. Одяг, головні убори та взуття оздоблювалися мідними, кам’яними, бурштиновим, скляними прикрасами та амулетами. Вони мали як територіальні, етнографічні відмінності так і відрізнялися в часі. Ці вироби засвідчують і соціальне розшарування суспільства.

Значні трипільські поселення, що датуються 4 тисячоліттям до н. е., є унікальним явищем тієї епохи. Високо, як ніде в Європі, у них була розвинена житлова архітектура. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів.

Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 хат, розташованих п'ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб. Основними матеріалами для будівництва будинків були дерево та глина. Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини.

Кожне поселення існувало близько 50 років. Потім жителі переходили на нове місце. Це було пов’язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки.

Зміни у матеріальній культурі трипільців засвідчив подальший швидкий розвиток господарства землеробських племен. В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев’яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Для обмолочення зерна застосовували молотильні дошки, зерно зберігали в спеціальних великих посудинах, а також у ямах із обмащеними глиною й випаленими стінками.

Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство. Спостерігається перехід деяких груп трипільського населення від землеробства до переважання тваринництва. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству. Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно, завдяки нечастим врожаям, не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

У тваринництві перевагу віддавали великій рогатій худобі, яку, крім м’ясо-молочного призначення, використовували як тяглову силу під час обробітку землі та транспортуванні вантажів. Рухливий спосіб життя скотарів перешкоджав накопиченню багатств, вимагав простих, легких і міцних речей.

Середньостогівці вперше у Європі приручили коня та освоїли відгінне скотарство. Головним джерелом вивчення скотарства було поховання. Поряд із скотарством розвивалося полювання на м’ясних та хутряних звірів, птахів, рибальство. Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини.

Займалися також і рибальством, для чого були сприятливі умови, оскільки поселення знаходились здебільшого біля річок. Ловили щук, сомів, осетрів. Трипільці збирали в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки яких знайдено в купах сміття біля будинків, які ще називають “черепашковими купами”. У давнину черепашки використовувались також для розпису, прикрас. Збиралися також жолуді, які сушилися в закритих печах, розтиралися на зернотерках і домішувалися в тісто.

До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні.

 З домашніх промислів слід назвати вичинювання шкір, оброблення хутра, прядіння, ткацтво, виготовлення одягу. Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити, була відома в’язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів – полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті.

Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Незважаючи на досить тонкі стінки, посуд був міцним. Орнамент мав вигляд спіралі в поєднанні із зображеннями сонця, місяця, тварин і рослин. Різноманітні орнаменти на посудинах – джерело інформації про світогляд і релігійні вірування трипільців. Через цікавий розпис цю культуру часто мистецтвознавці називають культурою мальованої кераміки, що вражає досконалістю форм та орнаментації.

Процес виготовлення столового посуду набуває складної технологічної процедури – від пошуків спеціальної глини, її відмулювання, формування на повільному гончарному крузі, застосування при формуванні шаблонів, а при оздобленні – фарб, пензлів і штампів. Ускладнювався і процес випалювання глиняних виробів.

Особливий крок зробила металургія через появу виробів із бронзи – матеріалу твердішого і продуктивнішого від міді. Сама поява бронзового виробництва у трипільському середовищі на останньому етапі його існування дозволяє відносити цей етап до епохи бронзи.

 Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика – різні за стилем і формою жіночі і чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що втілюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості і загального добробуту.

Інший тип фігурок – більш реалістична жіноча фігура, вже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами. Третій тип – фігура сидячої жінки. Призначені вони були для ритуальної мети: були пов’язані з культом жінки. Крім антропоморфних фігурок трипільці виготовляли фігурки диких і свійських тварин.

Особливо улюбленими були зображення ведмедя – хранителя і володаря води. Чи це були “дитячі іграшки ”, чи культові фігурки для власної оборони від злих духів, ніхто не може сказати.

Складними були вірування трипільців, що спрямовувалися на обожнення сил природи, від яких повністю залежали ранні землероби. Найпоширенішим був культ плодючості, який асоціювався з образом праматері. На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину первісних уявлень трипільців, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури.

У трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Населення Трипілля усвідомлювало періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.

Дослідження поховального обряду трипільців показали наявність грунтових та підкурганних поховань з трупоспаленнями та трупопокладеннями, у яких помітні відмінності між чоловічими та жіночими похованнями. Як особливість дівчаток ховали в урнах, дорослих – без урн. Відмічені окремі дуже багаті поховання знаті.

Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Не одне покоління археологів доклало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.
Фондова колекція матеріалів трипільської культури Львівського історичного музею нараховує понад тисячу експонатів. Колекція Львівського історичного музею зібрана різними археологами протягом тривалого часу в різних місцевостях Західної України.

В Історичний музей пам'ятки Трипілля попали з окремих музеїв, що існували у Львові до 1939 р. Найбільшу колекцію складають матеріали, здобуті К.Гадачеком у с. Кошилівці Заліщицького району Тернопільської області у 1910-1912 рр. Це цікавий мальований посуд, зооморфна та антропоморфна пластика, різноманітні знаряддя праці із каменю та кістки. Найбільш цінним є жіноча статуетка з піднятими догори руками "Оранта", ритуальний посуд: біноклі, посудини у формі стопи людських ніг та запряжених волів.

 Другою за чисельністю групою є матеріали із с. Городниця Івано-Франківської області, здобуті у 1877-1882 рр. археологами І. Коперницьким та В. Пшибиславським. Велику цінність становить жіноча статуетка із дитям на руках, відома в науковій літературі як "Мадонна" із с. Сушківка Черкаської області та ряд інших не менш цікавих матеріалів: зерновики, миски, кубки, накривки, чашки, чарки, горщики, прикрашені поліхромним орнаментом. Розпис зберігся на всьому комплексі матеріалів до наших днів і дивує відвідувачів барвистістю і яскравістю тонів, а також чіткістю малюнку, вмінням розмістити його на поверхні.

На виставці представлено близько 400 експонатів. Орієнтовна страхова вартість експонатів виставки 150000 дол. США.

На мою думку, славетна Трипільська культура, а точніше - цивілізація, відіграла надзвичайно велику роль у закладенні основ духовного, суспільно-політичного, виробничого і культурного життя, які були згодом сприйняті мешканцями інших регіонів планети. Зберігшись у пережитках, трипільська культура залишила по собі виразні сліди. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді. Пам’ятки трипільської культури заслуговують на їх збереження і скрупульозне вивчення, бо вони є досягненням людства і належать йому.