Масове переселення роcіян в Україну після голодомору.

Недавно в Україні була видана унікальна карта " Голодомор 1932 - 1933 років ”, на якій позначені не лише місця так званих "чорних дощок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами, чим прирікали його на загибель, жорстоку смерть), але й дороги переселення на вимерлі території людей з Росії та Білорусі.

З Білоруської РСР в Одеську область - 68 ешелонів, із західних областей РРФСР в Дніпропетровську - 125 ешелонів, з Горького в Одеську - 141 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії в Харківську область -188 ешелонів. З Іванівської в Донецьку - 147 ешелони, і багато - багато інших людей та ешолонів, яких не вдалося встановити. На карті вказано переселення за один місяць. Переселяли коней, корів, овець, завозили курей та інший скот, переселяли цілі колгоспи з технікою та інвентарем. Переселяли російських вчителів . Багато мільйонів переселених ! Переселяли родинами, діти, їх старі бабусі, всі родичі родини, двоюродні, троюродні.Тисячі сел стояло пустих, на пів пусті міста, після закатованих голодом українців, а закатували московити майже 10 мільйонів, закатували за 6 місяці (зими-весни)!!! За такий короткий термін і така велика кількість масового вбивства,- великий геній був сталін. Навіть Гітлер заздрив цьому факту і посилав лідерів СС до СРСР переймати такий досвід.

Те, що пророссійські південь та схід України сьогодні - це наслідки Голодомору і подальшого масового заселення українських територій переважно московитами, не новина... Але вона кожного разу приголомшує мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.

Россіяни мені здаються людьми хорошими . Але, на жаль, зневага до інших націй характерна для всіх них, особливо вороже вони ставляться до слов'янських народів, добре вони ставляться тільки до споріднених з ними по крові - азійських націй . А ще вони дуже важко пристосовуються до життя поза межами Россії, погано асимілюються.
Відомо, що досить багато з них, переселившись до Америки, так і не освоїли англійську мову...Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.

Але багато хто з них не хоче жити в Россії з економічних і соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Россію своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легко) і страждати на чужині. Напевно, це одна із загадок москвинської душі.

Якось була можливість спілкуватися з москвинкою, яка живе в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою копчену скумбрію. "Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу", - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, неначе завчену напам'ять, розповідь про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, ніби вони не знають россійської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською
мовою. Про те, як там не люблять московитів і вороже до них відносяться. Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там сталися. При цьому вона не переставала захоплюватися Россією. "У Россії краще, ніж де б то не було, ви щасливі тим, що живете в Россії", - повторювала вона, звертаючись до своїх россійських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.

"Я не зміг б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука", - сказав я їй. - Може, тобі краще повернутися до Россії? І теж бути щасливою?" Вона замовкла і пильно поглянула мені в очі, намагаючись зрозуміти, чи не насміхаюся я випадково над нею.

Ні, я не насміхався. Я говорив цілком серйозно, тому що дійсно не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні. Вона щось спробувала пояснити. Говорила так непереконливо, що я навіть не запам'ятав її аргументів. Суть в тому, що повертатися до Россії вона жодним чином не бажає.
Пам'ятаю лише, що її россійська подруга сказала: "А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю". От і в Україні вони живуть, їдять українських хліб, і хаять Україну та українців з усіх боків, скиглять про мову, а переїхати назад не хочуть, мову вивчати також, і вчать цієї зневаги своїх дітей.

Напевно, ті московити які після 1933 року переселялися на південь та схід України, теж мріяли про море. Або, може, їх приваблювали родючі землі (хоча московити ніколи не любили рильництво), та залишені вимерлими українцями будинки і майно дуже приваблювало, ( вони б і пішки пішли б, аби забрати щось чуже собі, то вже у генах)...
Що б там не було, але тепер їх нащадки є громадянами України.
І не варто було б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.

А наслідки є, і вони дійсно вражаючі. Це велике переселення московитів виявилося бомбою сповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільш непатріотичний, неукраїнський південь та схід, який тяжіє до Россії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілісності і в її існуванні взагалі, краще б зникла Україна з мапи світу. Від переселенців пішли матюки, п'яниці та гульки по поводу та й без нього, аби не робити, брехня, зрада, крадіжки - це кредо московита!, у українців такого не було взагалі, до приходу московитів у нас хати не запиралися! ( про це все детально описав у історично-дослідницькій праці Пало Штепа "Московство":

...На презентації вищезазначеної карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам'яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді ухвалювався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина - ні. То були депутати з місць, заселених московитами...

- Ігор Рафаїлович, це ж не єдине голосування, де виявляється відношення цих людей до країни, в якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це і відповідне відношення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...

Пан Юхновський сказав наступне: -
Дійсно, те, що ці люди були переселені, впливає на їх ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати.

- Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців-московитів - весь час прагнутимуть до Россії,
відповідно голосувати на виборах, виявляти неповагу до української мови і культури й виховувати в цьому дусі своїх дітей?
- Проходить час, і кожна земля «творить» націю. Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей або від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французами - на французькій землі, німцями - на німецькій. Хоча з московитами це питання проходить дуже тяжко, не піддається цей народ асиміляції, для нього люба нація світу - ворожа нація, може час все виправить.

Я позаздрив оптимізму пана Юхновського. Скільки ж ще потрібно часу, аби московити стали українцями? Напевно, не менше сотні років, або більше. Думаю, цей процес піде швидшим, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж в Россії, «співвітчизники» вже не хотітимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі і задоволені життям московити нудьгують за батьківщиною не менше голодних і знервованих, але повертатися в неї не квапляться. І зливатися з нею теж.

Інфо Online