Українське  Генеалогічне і Геральдичне Товариство

Помітною особливістю української історичної науки останніх десятиліть стало поступове зближення двох відгалужень національної історіографії, що тривалий час існували відокремлено: одна – в Україні, інша – розвинулася в умовах діаспори. У радянську добу вони були не лише відокремлені, але й протиставлені одна одній.

Діаспорну історіографію комуністична влада УРСР свідомо приховувала від широкого загалу, зокрема й від майбутніх фахівців-істориків, санкціонуючи допуск до закритих «спецфондів» лише апологетично налаштованим радянським вченим. Саме тому, історія дослідження закордонних українських установ та товариств, як і їх науково-дослідницької діяльності (особливо у післявоєнний період 1945-1990-ті рр.) на сучасному етапі є невід’ємною складовою частиною української історичної науки. Історичні праці та дослідження, підготовлені й видані закордоном, вносили в дослідження історії України багато нового матеріалу, нових наукових положень і висновків.
 
У центрі уваги українських науковців закордоном завжди перебували проблеми спеціальних історичних дисциплін, зокрема геральдики, генеалогії, сфрагістики та вексилології.

Ідея створення такого товариства постійно обговорювалася між українськими діаспорними істориками. Так у 1947 році за ініціативи М. Міллера, Є. Архипенка, Я. Пастернака та ін. в Німеччині виникає Українська Родовідна Установа. При установі, яку очолював Є. Архипенко, діяв Інститут Родознавства та Знаменознавства під керівництвом М. Міллера, а Відділом Родознавства керував О. Оглоблин. За часи діяльності цієї установи видано чотири збірники часопису «Рід та Знамено». Діяльність цього осередку геральдико-генеалогічних досліджень у Франкфурті стала визначальним фактором у подальшій організації Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства (УГГТ) в м. Маямі (США), яке в липні 1963 р. заснували Л. Винар, Р. Климкевич та О. Оглоблин.

Діяльність УГГТ є фактично «білою плямою» в сучасній історичній науці. Адже серед інших закордонних осередків української історичної науки, це було єдине українське товариство, яке в тих умовах спромоглося комплексно взятися за «відродження допоміжних історичних наук».

Після 1972 р., коли УГГТ припинило діяльність, на жаль, не було жодної подібної установи. В зв’язку з цим, науково-дослідницька діяльність УГГТ є унікальним та цінним джерелом до вивчення української геральдики та генеалогії (особливо періоду XVI-XVIIІ ст.), козацької сфрагістики (XVII ст.), адже на той час в СРСР (це 1960-1980 рр.) була відсутня увага більшості істориків до даних досліджень, що фактично було пов’язано з тим ідеологічним контролем, в якому функціонувала українська історична наука.

Тому створення такого Товариства закордоном мало заповнити своєрідну прогалину в дослідженнях з галузей спеціальних історичних дисциплін.

Офіційною датою заснування Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства є 1 липня 1963 року.

Головою УГГТ було обрано О. Оглоблина, заступником голови став Л. Винар, посада Генерального Секретаря і Скарбника дісталась Р. Климкевичу. На початку жовтня в Товаристві було 50 членів. Станом на 1969 р. в УГГТ було 152 члени, які проживали в 14 країнах світу, зокрема в Австралії, США, Канаді, Англії, Аргентині, Італії, Німеччині, Франції. Тобто за п’ять років функціонування Товариства, кількість його членів збільшилась більше ніж у три рази, що власне свідчило про зацікавленість його діяльністю в середовищі української діаспори. Варто зазначити, що члени УГГТ часто були членами інших наукових товариств та установ, зокрема УІТ, НТШ, УВАН, УВУ.

УГГТ було недержавною, неполітичною установою і не отримувало ніяких державних дотацій. Тому то для функціонування Товариства було життєво необхідним створення фінансової бази, яка б уможливлювала видання Бюлетенів, але в першу чергу Наукового Збірника. Фактично Товариство розраховувало лише на членські внески (вкладки), передплату і добровільні пожертви від членів. Для УГГТ такий фонд  складався переважно з членських внесків.

Завдяки активній діяльності Р. Климкевича, який співпрацював з багатьма науковими установами та редакціями, інформація про Товариство з’явилась на шпальтах україномовної преси в США та Канаді, Німеччині, Франції та ін. країнах.

Відомо, що більшість українських наукових установ закордоном в другій половині ХХ ст., створені представниками т.зв. ІІІ хвилі еміграції, для підтримання зв’язків між членами, які були розкинуті по різних континентах, на великих відстанях, використовували переважно бюлетені. Це стосувалось і членів УГГТ, які проживали в різних країнах світу. Тому головною формою публікацій Товариства стали  «Бюлетені для членів УГГТ», «Додатки» до Бюлетеня та «Записки УГГТ».

«Бюлетень для членів УГГТ» виконував фактично інформаційну функцію, адже в ньому можна було знайти відомості про найважливіші заплановані події, різного роду організаційні справи. Крім того, в Бюлетенях підводилися підсумки зробленого, подавався Тимчасовий Звіт Скарбника про фінансове становище Товариства, інформація про нових членів Товариства, замітки Редакції щодо розсилки Бюлетеня, а також про находження добровільних внесків на видавничий фонд УГГТ. За час видання вийшло 42 числа. Головним Редактором видання був Р. Климкевич.

Чи не найбільше інформації міститься на сторінках Бюлетеню про діяльність УІТ. Це було очевидним, адже більшість членів УГГТ одночасно були членами УІТ, а проф. О. Оглоблин був головою обох товариств, Р. Климкевич – редактором «Бюлетенів для членів УІТ».

Одним з найважливіших видань УГГТ стали «Додатки» до Бюлетеню УГГТ. На сторінках «Додатків» подавалось пояснення багатьом термінам із галузі спеціальних історичних дисциплін, але переважно геральдики (зокрема, «Замітки до геральдичної термінології» опубліковані у 12 випусках «Додатків» протягом 1965-1967 рр). Крім того, цінними на сьогодні є також замітки до вексилології (про особливості прапорів в різних країнах світу) та сфрагістики. Слід зазначити, що саме публікація «Заміток…» є значним досягненням членів УГГТ. Фактично ними було започатковано перше науково-довідкове видання – термінологічний словник із спеціальних історичних дисциплін, якого на той час не було в радянській Україні (лише у 1972 р. в м. Львові було видано нумізматичний словник В. Зварича).

Слід відзначити і розвідки на сторінках «Додатків», що стосувались гербів українських земель, а саме «В справі гербів українських земель», де було подано характеристики гербів міст Києва, Львова, Житомира та інших відомих історичних центрів Галичини, Поділля та Підляшшя. 

Iншим видавничим проектом, стало серійне видання «Записки УГГТ», започатковане Р. Климкевичем у 1969 році. На сторінках «Записок УГГТ» в скороченому варіанті публікувались геральдико-генеалогічні дослідження таких членів Товариства, як Р. Климкевича, М. Битинського, В. Сенютовича-Бережного та ін. 

У восьми виданнях «Записок…» було опубліковано «Бібліографічний показник української емблематики» (з осені 1969 по травень-червень 1971 р. Слід зазначити, що видання «Бібліографічного показника української емблематики», в якому було систематизовано значну кількість наукових праць, досліджень з української геральдики, генеалогії, сфрагістики, нумізматики та вексилології, стало величезним досягненням УГГТ, адже на той час в УРСР подібного покажчика не було.

Реалізовано було одне з головних завдань Товариства, а саме створення Архіву УГГТ, в якому зберігаються рідкісні документи і матеріали з української геральдики, генеалогії,  сфрагістики, нумізматики, що на сьогодні становлять величезну цінність для дослідників.

Варто відзначити, що УГГТ функціонувало в складних умовах того часу, коли більшість українських науковців змушені були розраховувати лише на свої кошти. Фактично через фінансові труднощі Товариству не вдалося видати Науковий Збірник.
Науковий доробок УГГТ, як невід’ємна складова частина доробку всієї діаспорної гілки української історичної науки є дуже цінним, адже, незважаючи на «джерельний голод», який відчувався через відірваність від основної архівно-джерельної бази в Україні, більшість членів УГГТ зробили свій внесок у розвиток таких спеціальних історичних дисциплін.

Зокрема, науково-дослідницька діяльність членів УГГТ розгорнулась в таких напрямках, як:

● дослідження генеалогії відомих козацьких та гетьманських родин (В. Сенютович-Бережний, О. Оглоблин, Л. Винар, А. Кущинський, Л. Винар)
● дослідження міської та земської геральдики ( Р. Климкевич,  та М. Битинський);
 
Більшість членів УГГТ розуміли, що надмірна ідеологізація радянського суспільства призвела до викривлення усталених наукових канонів геральдики, символіки, емблематики та інших дисциплін, на основі яких створювалася зовнішня атрибутика в радянській Україні. 

Варто відзначити наукову діяльність Р. Климкевича (1920-1979), який був відомим українським геральдиком, політологом та економістом, дійсним членом НТШ в Америці, УІТ, науковим співробітником Інституту дослідів Волині (Канада), членом Міжнародної Геральдичної Академії в Парижі. Завдяки плідній науковій діяльності Р. Климкевича на сторінках УІ з’явилося багато цінних розвідок і досліджень, зокрема «Герби і печаті міст Підляшшя і Полісся», «Герби міст Правобережжя». Крім того Р. Климкевич підготовив до друку англомовне дослідження про історичні державні емблеми України «Гербовник Земель України», який, на жаль, через фінансові та життєві обставини вченого не був виданий.

Крім Р. Климкевича,  слід відзначити ще одну ключову постать УГГТ, дослідника української геральдики – Миколу  Битинського. Серед головних його праць можна назвати такі: «Історичні державні герби України», «Знамена українських гетьманів», «Ще до питання про тризуб», «Барви українського прапора», «Українські військові прапори та корогви».

Велику увагу М. Битинський приділяв і практичній діяльності, зокрема виготовленню гербових альбомів та зображень стародавніх гербів. Про це свідчить той факт, що у 1969 р. Комітетом Бойківщини в США та Канаді був прийнятий проект герба Бойківщини (з врахуванням історичних та земських гербів цього регіону);  цей проект був виконаний М. Битинським.

У 1970 р. після кількарічного дослідження понад 500 гербів України (особливо гербів Галичини, Полісся, Київщини, Холмщини) М. Битинський підготував «Гербовник міст України». Це стало значним внеском в українську геральдику, адже цей проект (під назвою «Історичні герби міст України») ще почали впроваджувати в життя українські історики УРСР в 1946 р., але він залишився не реалізованим.

Крім того, Р. Климкевич вказує на те, що особливо «важні є прапорознавчі праці М. Битинського, а передусім ті, що присвячені справам історично і геральдично правильного барвопорядку українського національного прапора». Саме за його ініціативою в співпраці з іншими науковцями було опубліковано Словник термінів з вексилології, якого на той час не було в УРСР.

Відомим дослідником з української генеалогії був український історик – В. Сенютович-Бережний (1902-1992). З-під пера вченого з’явилося чимало праць про українські визначні роди, про такі особистості, як В. Липинський, П. Могила, йому належать розвідки про роди Орликів, Виговських та гетьманів Б. Хмельницького та Д. Апостола. Займався він і описом гербів українських князів, боярсько-шляхетських та козацьких родів.

Відомим дослідником з української генеалогії був Л. Винар. Варто відзначити дослідження Л. Винара, присвячене походженню козацького полковника Максима Кривоноса.

Важливу роль в діяльності Товариства відіграв видатний історик України О. Оглоблин. Опубліковані на сторінках журналу УІТ авторські матеріали О. Оглоблина різноманітні за тематикою: це  розвідки з українського родознавства та біографістики «Проблема предків Миколи Гоголя», «До питання про походження О. Олеся».

Крім видавничої діяльності, Товариство займалося виготовленням гербів і печаток для різних установ, організацій, церков. Відомо і те, що УГГТ виступало посередником у продажі цінних і раритетних книг, публікуючи оголошення на сторінках Бюлетеню, але 15% від прибутку йшло на видавничі цілі Товариства.

Іншим позитивним аспектом діяльності УГГТ була можливість надавати кваліфіковану консультативну допомогу і наукову інформацію на запити багатьох українців, що опинилися за кордоном, бо нерідко траплялося, що хтось хотів дізнатись про давність свого роду, чи отримати  роз’яснення щодо гербової емблематики тощо.

Оскільки на сьогодні більшість матеріалів з Архіву УГГТ опрацьовується, то в подальшому можна буде більш детальніше висвітлити наукову діяльність членів УГГТ, а також співпрацю з іншими закордонними установами та товариствами, які займались дослідженнями з тематики спеціальних історичних дисциплін.